§ 1. Поняття та види джерел (форм) міжнародного приватного права

Під джерелами права розуміють зовнішню форму юридичного закріплення норм права і спосіб надання нормі юридичної обо­в'язковості. Як правило, особливості системи джерел тієї чи іншої галузі права залежать від правової природи цієї галузі. Так, у системі національного права, що регулює внутрішньодержавні відносини, джерелами вважатимуться зовні об'єктивні форми вираження волеви­явлення державної влади, а саме: нормативно-правовий акт, прецедент і звичаіі. У системі міжнародного права джерелами будуть форми, ш;о виражають інтереси його суб'єктів (держав, міжурядових організацій та ін.), — міжнародний договір і міжнародний звичай.

У наш час, коли в Конституції України проголошено верховенство права (ст. 8), а не закону, не залишається підстав для їх ототожнення. Право і закон розмежовуються, першість належить праву як норматив­ному закріпленню справедливості, базується на природних правах людини, а закон розглядається як форма, що покликана відповідати праву як його змісту'. Найпоширенішими формами (джерелами) права у більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори^. Першість серед цих форм належить нормативно-правовим актам — офіційним документам, які приймаються компетентними органами правотворчості.

' У радянський період вважалося, що таке розуміння права можливе лише в }п«о-вах експлуататорського суспільства. За словами Р. О. Халфіної, відмінність права і закону, за якою право розглядається як щось більщ високе, що стоїть над законом і є критерієм справедливості, може бути цілком застосоване в умовах експлуататорсько­го суспільства (Халфина, Р. О. Что есть право: понятие и определение [Текст] / Р. О. Халфина// Сов. государство и право. - 1984. - № 11. - С. 23).

^ Загальна теорія держави і права [Текст], - X,, 2002. - С. 293.

25

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

У МПП застосовуються такі форми (джерела) права: \) міжнародні договори, а також 2) правові звичаї {иіжна^оііщ та внутрішньодержавні); 3) внутрішнє законодавство (вітчизняне та іноземне); 4) судова та арбітражна практика. Як джерело права розглядають правову док­трину, хоча доктринальні положення не є загальновизнаним джерелом права. У правовій системі України формами (джерелами) МПП офіційно визнаються: 1) між:народні договори; 2) внутрішнє законодавство; 3) правові звичаї (міжнародні та внутрішньодержавні). Судова та ар6ітраж:на практика і правова доктрина не є в Україні офіційно ви­знаними формами (джерелами) МПП.

Форми і джерела МПП мають певні особливості, викликані на­явністю міжнародних договорів та звичаїв.

По-перше, подвійність форм правового регулювання; існування внутрішньодержавного і міжнародного рівнів регулювання одних і тих самих відносин. По-друге, у певних випадках формою МПП може ви­ступати не тільки національне законодавство України (внутрішньодержав­не і міжнародне), а й внутрішнє право інших країн'.

Наприклад, при розгляді справи про спадкування вітчизняний суддя може постати перед необхідністю застосування до спірних правовідносин законодавства Польщі чи будь-якої іншої держави. При цьому суд повинен використати не тільки визнані в Україні закони чи підзаконні нормативні акти, правові звичаї, а й судові прецеденти і навіть доктринальні положення.

Специфічним є співвідношення різних форм права. У більшості га­лузей права основною формою регулювання виступає внутрішнє за­конодавство, а міжнародні договори та звичаї застосовуються рідше. У МПП міжнародно-правове регулювання (договори та звичаї) за­стосовується все більше.

іннні^ан § 2. Міжнародні договори у галузі

міжнародного приватного права

У сучасній доктрині МПП та законодавстві більшості країн світу під між:народним договором зазвичай розуміється міжнародна угода,

' Хоча з цього приводу в літературі висловлено різні думки: 1) відстоювання тези про подвійність форм (або джерел) міжнародного приватного права; 2) заперечення цієї тези; 3) кваліфікація міжнародного приватного права як комплексної галузі права, що включає як внутрішньодержавні, так і міжнародно-правові норми.

26

Розділ П. Джерела (форми) міжнародного приватного права

укладена між двома чи декількома іноземними державами або іншими суб'єктами міжнародного права у письмовій формі та врегульована відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного пра­ва, незалежно від того, міститься така угода в одному чи в декількох пов 'язаних між собою документах, а також незалежно від ії конкрет­ного найменування. Це правило закріплено у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і Законі України від 9 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України».

Як джерело права, що застосовується у сфері МПП, міжнародний договір має свої особливості. Головною особливістю, притаманною міжнародному договору як джерелу права, в МПП є те, що з моменту включення норм міжнародного договору до складу тієї чи іншої правової системи вони діють як внутрішні правові норми, залишаючись при цьому міжнародними договорами, тобто стають частиною національного законодавства певної держави. Аналогічне правило сформульовано і в законодавстві України, зокрема в ст. 9 Конституції України, за якою чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Міжнародний договір укла­дається за загальновизнаними в міжнародному праві правилами, а саме шляхом; проведення попередніх переговорів представників держав або міжнародних організацій; складання тексту договору; парафування чи попереднього підписання тексту договору; підписання, ратифікації або офіційного визнання; обміну ратифікаційними грамотами; опу­блікування тексту договору. Оригінальний текст багатостороннього договору зберігається в одній з держав-учасниць, яка у цьому разі йменується депозитарієм.

Під час підписання, ратифікації міжнародних договорів кожна держава-учасниця має право зробити застереження (клаузула) і запере­чувати проти застережень, зроблених іншими учасниками договору. При застосуванні норм міжнародних договорів також слід ураховувати застереження, зроблені різними державами-учасницями, оскільки вони можуть суттєво змінювати зміст договору. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. передбачає можливість укладання договорів в усній формі, однак Україна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96 Конвенції про незастосування усної форми договору в тих випадках, коли хоч бя одна із сторін має своє комерційне підприємство в Україні.

27

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Зауважимо, що міжнародний договір стає джерелом права у відповідній національній правовій системі лише за наявності певних умов:

а) згоди держави на обов'язковість для неї положень цього між­ народного договору, яка може надаватися шляхом підписання догово­ ру, обміну документами, ратифікацією договору, прийняттям, приєднанням до договору або застосуванням іншого способу за до­ мовленістю сторін;

б) набуття чинності цим міжнародним договором в порядку і стро­ ки, передбачені в договорі або погоджені між сторонами.

Особливістю існування норм міжнародного договору в сучасному МПП є те, що законодавці більшості країн світу у власній правовій системі надають перевагу нормі міжнародного договору над нормою внутрішнього законодавства. Не є винятком й Україна. У Законі України «Про міжнародні договори України», зокрема, передбачається: якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установ­леному порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічне правило міститься й у Законі України «Про міжнародне приватне право» (ст. 3), за яким норма міжнародного договору України має примат над будь-якою нормою, що міститься в цьому Законі.

Міжнародні договори класифікуються залежно від критеріїв по­будови тієї чи іншої правової системи в певній державі. Зазвичай до міжнародного договору як джерела МПП прийнято відносити:

а) міжнародні договори, що регулюють основні права і свободи людини, зокрема Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р. та ін.;

б) двосторонні і багатосторонні (універсальні — наприклад Ві­ денська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 p.; регіональні — Угода країн СНД 1992 р. про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р.) міжнародні договори, які містять норми, що регулюють приватноправові відносини з іноземним елементом, зокрема договори про правову до­ помогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах; консульські конвенції; з питань міжнародних перевезень, міжнародних торговель­ них і фінансових операцій, міжнародного цивільного процесу, між­ народного комерційного арбітражу та ін.

28

Розділ П. Джерела (форми) міжнародного приватного права

Міжнародні договори також можна класифікувати на: а) само-виконувані (без конкретизації їх змісту в нормах внутрішнього зако­нодавства) і б) такі, що потребують прийняття акта внутрішнього за­конодавства.

Держави і міжнародні організації-учасниці міжнародного договору через різні обставини можуть припиняти своє існування. При цьому в доктрині МПП вважається, що такий міжнародний договір може бути чинним для їх правонаступників. Зокрема, чинність міжнародних договорів, укладених УРСР і СРСР, закріплено в Декларації про дер­жавний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Законі України «Про правонаступництво України»'. Наша країна підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до про­голошення незалежності України, а також наступництво прав та обов'язків за міжнародними угодами СРСР, які не суперечать Кон­ституції України та інтересам держави.

Крім угод, що укладаються державами між собою, існують ще й уго­ди, що укладаються між державами і міжнародними організаціями, а також між самими міжнародними організаціями. Ці угоди також слід відносити до категорії міжнародних договорів, що прямо зазначено у Віденській конвенції про право договорів між державами і міжнародни­ми організаціями або міжнародними організаціями 1986 р.^

Україною як самостійною державою міжнародні договори уклада­ються:

• Президентом України або за його дорученням — від імені України;

• Кабінетом Міністрів України або за його дорученням — від імені Уряду України;

• міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших централь­них органів виконавчої влади, державних органів.

Від імені України укладаються такі міжнародні договори:

а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і кон­ тинентального шельфу України;

б) що стосуються прав, свобод і обов'язків людини і громадянина;

Відом. Верхов. Ради України. - 1991. -№ 46. -Ст. 617. ' Ведомости Верхов. Совета Союза ССР. - 1986. - № 37. - Ст. 772.

29

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

в) про участь України в міжнародних союзах та інших міжнародних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебу­ вання, включаючи строк виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації;

ґ) про використання території та природних ресурсів України;

д) договори, якими за згодою сторін надається міжнародний характер. Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори з

економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до ведення Кабінету Міністрів України.

Міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо вони передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України, підлягають затвердженню. Затвердження здійснюється Президентом України у формі указу щодо міжнародних договорів, які укладаються:

а) від імені України;

б) від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.

Інші міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України, а також міжвідомчі договори, якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Кабінету Міністрів України, затверджу­ються Кабінетом Міністрів України у формі постанов.