§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин

Найуспішнішою формою уніфікації спадкових норм на сьогодні є їхня уніфікація на регіональному рівні. Найвідомішими регіональними міжнародними договорами залишаються: 1) Кодекс міжнародного при­ватного права 1928 р. (Кодекс Бустаманте), учасницями якого є 15 країн Латинської Америки'; 2) Конвенція країн СНД про правову допомогу та правові відносини по цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. (Мінська конвенція), учасницями якої є країни СНД, у тому числі Україна.

У Кодексі Бустаманте питанням спадкування присвячено підрозділи IIl-V розділу 111. Відповідно до нього правове регулювання спадкуван­ня здійснюється згідно з англо-американською системою права: спад­кове майно розподіляється особистим представником спадкодавця. Призначення та повноваження особистого представника регулюються особистим законом спадкодавця. Успадкування як за законом, так і за заповітом теж регулюється особистим законом спадкодавця. Сформу­льовано положення, згідно з яким низка правовідносин у сфері спад­кування належить до міжнародного публічного порядку. Так, до міжнародного публічного порядку належать положення, що забороня­ють сумісні або усні заповіти, норми відносно форми заповіту та акта його скасування, здобуті під дією загроз або шахрайства.

У Мінській конвенції питанням спадкування присвячено ч. V, яка складається із семи статей. Держави-учасниці (Україна також є учас­ницею) в питаннях спадкування закріпили принцип рівності спад­куванні як за законом, так і за заповітом, на територіях інших Договірних Сторін (принцип національного режиму). Цей принцип означає, що громадяни будь-якої договірної держави незалежно від того, на території якої з них вони закликаються до спадкування, мають ті самі права, що і громадяни відповідної держави. Колізійною прив'язкою у питаннях спадкування є закон останнього місця про­живання спадкодавця. Так, право успадкування визначається за за­конодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав постійне місце проживання.

' Международное частное право [Текст] : сб. док. / сост. К. А. Бекяшев, А. Г. Ходаков. - М. : БЕК, 1997. - С 15.

263

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Право на успадкування рухомого майна визначається за законодав­ством Договірної Сторони, на території, якої спадкодавець мав своє останнє постійне місце проживання, а щодо нерухомого майна — за­конодавством Договірної Сторони, на території якої це майно знахо­диться. У випадках, якщо спадкоємцем є держава, встановлюється змішаний режим для рухомого та нерухомого майна: рухоме майно переходить до держави, громадянином якої спадкодавець був у момент смерті; нерухоме — до держави, на території якої воно знаходиться.

Спори, які виникають унаслідок спадкових відносин, розглядають­ся: відносно нерухомого майна — установами держави місця знахо­дження майна; стосовно рухомого майна — установам держави на території якої спадкодавець мав місце проживання в момент смерті.

Здатність особи до складання та скасування заповіту, а також фор­ма заповіту визначаються правом тієї країни, де спадкодавець мав місце проживання в момент його складання. Проте заповіт чи його скасуван­ня не можуть бути визнані недійсними через недодержання форми, якщо вона відповідає вимогам права місця його складання.

Гаазька конвенція про колізії законів стосовно форми спадкових розпоряджень від 5 жовтня 1961 р.' належить до уніфікованого міжнародного договору. Конвенція в інтересах спадкодавця надає перелік правопорядків, за приписами яких щодо форми може бути складено спадкове розпорядження. Так, у ст. 1 Конвенції закріплено альтернативну колізійну норму, згідно з якою спадкове розпоряджен­ня може бути складено у формі, передбаченій законом:

• держави місця складання заповіту;

• держави, громадянином якої був заповідач на момент складання заповіту або смерті;

• держави місця проживання в час складання заповіту або в момент смерті;

~ держави, в якій заповідач мав постійне місце проживання в час складання заповіту або в момент смерті;

- держави, на території якої знаходиться нерухоме майно, якщо воно є предметом спадкового розпорядження.

Згідно з Конвенцією кожна держава-учасниця може зробити за­стереження стосовно того, що вона не визнаватиме спадкові розпоряд­ження, зроблені в усній формі. Застереження про публічний порядок

' Международное частное право [Текст] : сб. док. / сост. К. А. Бекяшев, А. Г. Хо-даков. - М, : БЕК, 1997. - С 664.

264

Розділ X. Спадкові відносини в міжнародному приватному праві

закріплено у ст. 7 Конвенції, згідно з якою держави мають право не застосовувати колізійні норми цієї Конвенції у випадках, коли їх за­стосування суперечить публічному порядку. Застосування колізійних норм, закріплених у цій Конвенції, не обумовлені вимогами взаємності, тобто якщо колізійна норма цієї Конвенції зробила вибір на користь законодавства України, незважаючи на те, що Україна не є учасницею, застосовуватиметься право України.

Також до міжнародних договорів, які знаходяться на універсальному рівні, належать: Гаазька конвенція 1989 р. про право, яке підлягає за­стосуванню до спадкового майна, Гаазька конвенція про міжнародне управління спадковим майном 1973 p., Вашингтонська конвенція про форму міжнародного заповіту 1973 р.

На жаль, Україна не бере участі в жодному багатосторонньому міжнародному договорі з питань спадкування, але є учасницею близь­ко ЗО двосторонніх договорів про правову допомогу, якими і врегульо­вуються питання іноземного спадкування.

Характерними рисами договорів про правову допомогу у спадкових справах є те, що: 1) майже всі вони надають національний режим гро­мадянам іншої сторони у спадкових міжнародних відносинах щодо здатності до складання заповіту і здатності одержувати майно та пра­ва; 2) договори виходять із розщеплення спадкування згідно з категоріями майна, яке спадкується, тобто сповідується принцип дуалізму, коли до рухомого майна застосовується закон громадянства чи закон постійного місця проживання, а до нерухомого — закон міс­ця його знаходження; 3) форма заповіту майже завжди визначається за законом громадянства спадкодавця на момент смерті чи на момент місця складення заповіту'.