- •Загальна частина
- •2. Міжнародні договори
- •3. Інші скорочення
- •2.1. Колізійно-правовий метод
- •2.2. Матеріально-правовий метод
- •§ 1. Поняття та види джерел (форм) міжнародного приватного права
- •§ 3. Внутрішнє законодавство держав
- •§ 4. Правові звичаї
- •§ 6. Концепція lex mercatoria
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікацііі
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в міжнародному приватному праві
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •1.1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб у міжнародному приватному праві
- •2.2. Поняття особистого закону юридичної особи
- •2.3. Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні
- •2.4. Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій
- •2.5. Особливості створення і діяльності офшорних компаній
- •2.6. Міжнародні юридичні особи
- •§ 3. Держава як суб'єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах. Поняття та види імунітету
- •3.2. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету
- •§ 3. Право власності та інші речові права на рухоме маііно, що перебуває в дорозі
- •§ 1. Міжнародно-правова охорона авторських нрав
- •§ 1. Поняття та види правочинів з іноземним елементом
- •§ 3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов'язань у міжнародному приватному праві
- •§ 4. Договір міжнародної кунівлі-продажу товарів
- •§ 5. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§ 6. Договір міжнародного перевезення вантажів, пасажирів та їх багажу
- •6.1. Поняття міжнародних перевезень
- •6.2. Міжнародні морські перевезення
- •6.3. Міжнародні залізничні перевезення
- •6.4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •6.5. Міжнародні повітряні перевезення
- •6.6. Міжнародні річкові перевезення
- •6.7. Міжнародні змішані перевезення
- •§ 7. Позадоговірні зобов'язання
- •7.1. Поняття та зміст позадоговірних зобов'язань у міжнародному приватному праві
- •7.2. Колізійне регулювання деліктних зобов'язань
- •7.3. Особливості відшкодування шкоди, завданої іноземною державою
- •§ 8. Представництво, довіреність
- •8.1. Види представництва в міжнародному приватному праві
- •8.2. Колізійні та матеріально-правові норми щодо позовної давності
- •§ 2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин
- •§ 5. Трудові права українських громадян за кордоном
- •§ 6. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організації!
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 4. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§ 5. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Міжнародна підсудність
- •§ 4. Іноземні судові доручення
- •§ 5. Визнання та примусове виконання іноземних судових рішень
- •§ 3. Міжнародні регламенти, типовиіі закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
2.5. Особливості створення і діяльності офшорних компаній
Суб'єкти господарювання у всі часи прагнули підвищення прибутків, гарантованого збереження банківської та комерційної таємниці. Так, коли античні Афіни запровадили двохвідсотковий імпортний та експортний податок, грецькі та фінікійські купці почали обминати місто за 20 миль, аби уникнути їх оплати. В результаті сусідні острови стали зонами безмитної та неоподаткованої торгівлі та місцями накопичення товарів для контрабандного ввезення до Афін. У XV ст. англійські купці, що продавали вовну, обирали для торгівлі Фландрію, а не рідну Англію, де вони мали сплачувати великі податки та мито. Найвідомішою країною, яка з великим успіхом скористалася правовими засобами залучення іноземного капіталу, стала Швейцарія, де ще у XVIII ст. Міська Рада Женеви прийняла закон, який вимагав від банкірів ведення обліку рахунків своїх клієнтів, але забороняв їм розкривати цей облік без згоди Міської Ради. Традиційний нейтралітет
' Ермолаев, В. Г. Международное частное право [Текст] : курс лекций / В. Г. Ермолаев, О. В. Сиваков. - М., 1998. - С 113.
- Лукашук, И. И. Демократия, капитал, государство [Текст] / И. И. Лукашук // Жури. рос. права. - 2000. - № 1. - С. 114.
112
Розділ IV. Суб'єкти міжнародного приватного права
Швейцарії та Закон про банківську таємницю 1934 р. (у редакції 1971 p.), низькі банківські відсотки забезпечили цій країні центральне місце у світовому фінансовому бізнесі.
Сьогодні багато країн світу прагнуть залучити іноземні інвестиції та підняти власний економічний рівень шляхом створення так званих офшорних зон. Офшорна зона — різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави або суб'єкта федерації (конфедерації), особливістю якого є створення для суб'єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господарювання, які не здійснюють господарської діяльності та не мають джерел доходу на її території.
Офшорні зони використовуються підприємцями з метою податкового планування, тобто для легального зменшення податкових платежів, а також для захисту капіталу від експропріації в політично нестабільних країнах, хоча досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань та створюють умови для вчинення фінансових злочинів, так званого «відмивання» незаконних доходів.
Офшорні зони залежно від виду та обсягу пільг, що надаються при реєстрації суб'єктам-нерезидентам, поділяють на три групи.
Перша група — це країни «податкової гавані», такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації та вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній ставляться мінімальні вимоги, вони не зобов'язуються надавати фінансову звітність та відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи — Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.
Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов'язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів та директорів компанії.
Друга група — це країни, де іноземним компаніям надаються суттєві податкові пільги та висуваються мінімальні вимоги щодо фінансової звітності. До них належать Кіпр, Уругвай, Естонія та ін.
113
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
До третьої групи офшорных юрисдикцій належать країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб'єкти господарювання — нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.
Як правило, з країнами першої групи інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а навпаки, вживають заходів щодо боротьби з ухилянням від сплати податків. Так, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. у ст. 18.3 встановлено спеціальні правила щодо торговельних операцій платників податку з нерезидентами, зареєстрованими в офшорних зонах'. Перелік зон, що мають офшорний статус згідно із законом, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р.^
З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має угоди про уникнення подвійного оподаткування.
Особливістю офшорних зон є жорсткі правила захисту комерційної та банківської таємниці. Така інформація захищена законодавством майже в усіх країнах, проте вона, як правило, не захищається від правоохоронних органів у випадку розслідування кримінальних справ, у тому числі тоді, коли розслідування проводиться згідно з міжнародним договором, але в офшорних зонах бар'єри таємності не порушуються навіть у разі вчинення злочинів в іншій країні. Зважаючи на рівень режиму таємності, розрізняють офшорні зони, де такий режим не порушується навіть у разі його використання в кримінальних цілях, та країни, де таємність не порушується лише стосовно податкових злочинів. При розслідуванні неподаткових злочинів цей режим припиняє дію.
Зазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо обрання місця реєстрації суб'єкта господарювання на користь офшорних зон. З юридичної точки зору класична офшорна компанія — це суб'єкт господарювання, що знаходиться у власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована, отримує прибуток за її межами, керується з-за кордону, не сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімальними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надається
• Відом. Верхов. Ради України, - 1997. -№ 27. - Ст. 181. ^ Офіц. вісн. України. - 2003. - № 9. - Ст. 401.
114
Розділ IV. Суб'єкти міжнародного приватного права
місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законодавство не забороняє створювати адміністративні офіси в офшорних зонах та надає резидентам право бути співвласниками офшорних компаній.
Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється від інших організацій, що мають статус юридичних осіб: реєструється у встановленому порядку, має передбачену законом організаційно-правову форму, визначену структуру управління, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.