1.1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права

Серед суб'єктів МПП значне місце посідають фізичні особи — громадяни та іноземці. У доктрині, законодавстві та практиці поняття «іноземець» об'єднує власне іноземних громадян (підданих), осіб без громадянства (апатридів), осіб з кількома громадянствами (біпатридів) та ін. У сучасних умовах до кола осіб, відносно яких діють норми МПП, з урахуванням особливостей їх правового становища належать також біженці, особи, яким надано політичний притулок, тощо. Норми МПП регулюють цивільні, сімейні, трудові, процесуальні права фізичних осіб, отож, ці особи наділяються певним правовим статусом у між­народних приватноправових відносинах.

У загальному розумінні правовий статус суб'єкта — це система визнаних і закріплених державою у законодавчому порядку прав та обов'язків даного суб'єкта. Правовий статус фізичних осіб як суб'єктів МПП — це сукупність усіх прав, свобод та обов'язків, що належать їм. Особливість правового статусу фізичної особи в МПП полягає у тому, що, перебуваючи в іншій державі, вона підпорядковується одночасно двом правопорядкам: своєму вітчизняному (закону грома­дянства (lex patriae) чи закону постійного місця проживання (lex domicilii), оскільки зберігає правовий зв'язок з державою свого грома­дянства чи постійного місця проживання, правовий статус громадяни­на своєї держави, користується і"ї захистом, підкоряється і"ї законам та правопорядку держави перебування (тієї держави, на території якої фізична особа перебуває у конкретний момент).

Основоположне значення для визначення правового становища фізичних осіб мають загальновизнані принципи і норми міжнарод-

74

Розділ IV. Суб'єкти міжнародного приватного права

НОГО права стосовно прав та обов'язків людини, що містяться у Загальній декларації прав людини 1948 p., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 p., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. та ін. (напри­клад, заборона дискримінації за ознаками раси, національності, статі тощо). Статус фізичних осіб у МПП визначається також між­народними угодами, наприклад, Конвенцією про правовий статус біженців від 28 липня 1951 p.. Конвенцією про правовий статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 p., іншими міжнародними угодами, що визначають права та обов'язки фізичних осіб у кон­кретних правовідносинах.

Проте, як свідчить історія розвитку людства, правовий статус іноземців визнавався не завжди. У римському праві іноземці не ви­знавалися суб'єктами права; іноземець був ворогом (hostis), що пере­бував поза охороною закону. Лише з 212 р. їм було надано статусум* gentium. За часів феодалізму правове становище іноземців характе­ризувалося повною незабезпеченістю прав, фактичним безправ'ям. Французька революція XVIII ст. викликала зміни у становищі іноземців, проголосивши принципову рівність усіх перед законом та зрівнявши іноземців у правах з власними громадянами. У XIX ст. розвиток міжнародної торгівлі, економічних та культурних зв'язків спонукав до суттєвого зміцнення прав іноземців, надання їм цивільної правоздатності без укладення спеціальних міжнародних угод. Обме­ження прав іноземців набули характеру спеціальних законів, винятків із загальних засад надання іноземцям національного режиму. Осо­бливого значення у спеціальному законодавстві про статус іноземців набули реторсії. Так, у ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»' передбачено, що у разі застосу­вання іноземною державою будь-яких обмежень дискримінаційного характеру до нашої держави, наших громадян чи юридичних осіб, уповноважені державні органи можуть у відповідь застосувати за­ходи обмежувального характеру до даної іноземної держави, її гро­мадян та юридичних осіб. Метою таких заходів є скасування обме­жень, уведених іноземною державою, та нормалізація відносин між державами.

Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 23. - Ст. 161.

75

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА