- •Загальна частина
- •2. Міжнародні договори
- •3. Інші скорочення
- •2.1. Колізійно-правовий метод
- •2.2. Матеріально-правовий метод
- •§ 1. Поняття та види джерел (форм) міжнародного приватного права
- •§ 3. Внутрішнє законодавство держав
- •§ 4. Правові звичаї
- •§ 6. Концепція lex mercatoria
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікацііі
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в міжнародному приватному праві
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •1.1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб у міжнародному приватному праві
- •2.2. Поняття особистого закону юридичної особи
- •2.3. Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні
- •2.4. Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій
- •2.5. Особливості створення і діяльності офшорних компаній
- •2.6. Міжнародні юридичні особи
- •§ 3. Держава як суб'єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах. Поняття та види імунітету
- •3.2. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету
- •§ 3. Право власності та інші речові права на рухоме маііно, що перебуває в дорозі
- •§ 1. Міжнародно-правова охорона авторських нрав
- •§ 1. Поняття та види правочинів з іноземним елементом
- •§ 3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов'язань у міжнародному приватному праві
- •§ 4. Договір міжнародної кунівлі-продажу товарів
- •§ 5. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§ 6. Договір міжнародного перевезення вантажів, пасажирів та їх багажу
- •6.1. Поняття міжнародних перевезень
- •6.2. Міжнародні морські перевезення
- •6.3. Міжнародні залізничні перевезення
- •6.4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •6.5. Міжнародні повітряні перевезення
- •6.6. Міжнародні річкові перевезення
- •6.7. Міжнародні змішані перевезення
- •§ 7. Позадоговірні зобов'язання
- •7.1. Поняття та зміст позадоговірних зобов'язань у міжнародному приватному праві
- •7.2. Колізійне регулювання деліктних зобов'язань
- •7.3. Особливості відшкодування шкоди, завданої іноземною державою
- •§ 8. Представництво, довіреність
- •8.1. Види представництва в міжнародному приватному праві
- •8.2. Колізійні та матеріально-правові норми щодо позовної давності
- •§ 2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин
- •§ 5. Трудові права українських громадян за кордоном
- •§ 6. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організації!
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 4. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§ 5. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Міжнародна підсудність
- •§ 4. Іноземні судові доручення
- •§ 5. Визнання та примусове виконання іноземних судових рішень
- •§ 3. Міжнародні регламенти, типовиіі закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права
З правовою кваліфікацією тісно пов'язано питання тлумачення, встановлення змісту та застосування іноземного права. Суддя не зобов'язаний заздалегідь знати зміст іноземного права, до якого відсилає вітчизняна колізійна норма. Але якщо колізійне питання вирішене на користь застосування іноземного права, то діє правило, за яким суд повинен тлумачити та застосовувати іноземне право так, як воно застосовується «у себе на батьківщині».
Обсяг застосування права іноземної держави визначено в ст. 6 Закону України «Про міжнародне приватне право», де встановлено, що застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Зважаючи на зміст цієї статті, такими нормами є: норми міжнародних договорів, закони, підзаконні правові акти іноземної держави, норми звичаєвого права, прецеденти та інші джерела права, що визнаються іноземною державою. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежено лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
Застосування іноземного права — це правозастосовний процес, який здійснюється судом' та іншими правозастосовними органами (нотаріусами, органами державної виконавчої влади тощо) на підставі та в межах національного права відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права.
Орган певної держави, який застосовує норми іноземного права, встановлює їх зміст згідно з офіційним тлумаченням, практикою застосування та доктриною у відповідній іноземній державі з метою визнання нормативно-правової основи майбутнього судового рішення.
З метою встановлення змісту норм іноземного права суди та інші цравозастосовні органи мають право звертатися за співпрацею і роз'ясненням до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів і установ в Україні та за кордоном або залучати експертів.
Для визначення змісту норм іноземного права та їх подальшої інтерпретації в правозастосовній практиці часто використовуються
' Застосування іноземного права може бути здійснено судом загальної юрисдикції (ст. 8 ЦПК України), господарським судом (ст. 4 ГПК України), третейським судом (ст. 11 Закону України «Про третейські суди»).
64
Розділ III. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві
знання експертів з іноземного права, як вітчизняних, так і іноземних. В останньому випадку як експерти часто залучаються вчені — теоретики чи практики (тобто адвокати, судді, нотаріуси та ін.). В Україні участь судового експерта в цивільному та господарському процесах та його статус регулюється статтями 47, 53 ЦПК України, ст. 31 ГПК України, а також Законом України «Про судову експертизу». Відповідно до ст. 23 цього Закону керівники державних спеціалізованих установ, що проводять судові експертизи, за згодою органу або особи, що призначили судову експертизу, в необхідних випадках можуть включати до складу експертних комісій провідних спеціалістів інших держав. Такі спільні експертні комісії здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законодавства України. Слід підкреслити, що вищезазначені функції не можуть бути покладені на спеціаліста. Пункт 4 ст. 54 ЦПК України прямо забороняє використовувати знання спеціаліста в правових питаннях.
Знання експертів з іноземного права нерідко використовуються і в інщих державах. Наприклад, у Німеччині для встановлення змісту іноземного права суддя може залучити до справи експерта серед професорів університетів або співробітників спеціалізованих інститутів — центрів іноземного та міжнародного права'. Для цього в Німеччині оприлюднюються спеціальні збірники, де наводяться дані та координати тих, хто може виступати як експерт.
Одним із способів встановлення іноземного права є правова допомога. Нормативною базою для її здійснення (тобто встановлення інформації про іноземне право) виступає Європейська конвенція про інформацію щодо іноземного законодавства від 7 червня 1968 р. (набрала чинності в Україні 14 вересня 1994 р.)^, яка визначає процедуру та механізм, що призначені полегщити судам доступ до інформації про іноземне право. Згідно з положеннями цієї конвенції мета відповіді на запит щодо надання інформації відносно змісту іноземного права полягає в тому, щоб надати об'єктивну інформацію судовому органу, від якого йде запит стосовно законодавства країни, про яке запитується. Відповідь, коли це потрібно, має містити відповідні юридичні тексти та судові рішення. До відповіді, якщо це уявляється доцільним, додається додаткова документація, наприклад, витяги з доктрин та
' Інститут іноземного та міжнародного права ім. Маркса Планка в Гамбурзі. Офіц. сайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.mpil/de/wwlen/pub/news/cfm ^ Офіц. вісн. України. - 2004 . - № 44. - Ст. 2941.
65
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
резюме слухань. Крім того, вона може супроводжуватися пояснювальним коментарем.
Крім того, значну роль у розв'язанні проблеми встановлення змісту норм іноземного права відіграють договори про надання правової допомоги, які містять зобов'язання сторін обмінюватися інформацією з правових питань. Так, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана державами СНД у 1993 p., передбачає, що центральні установи юстиції Договірних Сторін на прохання надають один одному відомості про чинне або про таке, що втратило чинність на їхніх територіях, внутрішнє законодавство та про практику його застосування установами юстиції (Мінська конвенція 1993 p.). Аналогічні положення містяться у двосторонніх угодах, однією стороною яких є Україна.
Законодавець також дозволяє особам, які беруть участь у справі, надавати документи, що підтверджують зміст відповідних норм іноземного права, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу в установленні змісту цих норм, наприклад, надати суду відповідні тексти з правових актів чи витяги з них, правові висновки фахівців з МПП (науковців, практиків та ін.), відповідні судові рішення чи витяги з них, довідкову та наукову літературу, коментарі тощо. Сприяння сторін — це їх право, а не обов'язок, а тягар доказування змісту іноземного права може бути покладено на сторони тільки у спорах, пов'язаних з підприємницькою діяльністю. Документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації.
У тих випадках, коли зміст норм іноземного права, незважаючи на вжиті заходи, не встановлено, застосовуються норми права України.