Чорний стовп із базальту з текстом Законів Хаммурапі був знай­дений у Сузах 18 ст. До н.Е., Лувр, Париж

Закони Хаммурапі:

1. засвідчували високий рівень культури тогочасного суспіль­ства, прагнення узагальнити та систематизувати пра­вові норми, для того, щоб "сильний не утискав слабкого, щоб сироті та вдові надана була справедливість". Водно­час йдеться про майнове та соціальне розшарування старовавилонського суспільства, визначається його структура, яка включає 3 стани: вільних общинників (авілумів), царських людей (мушкенумів) і рабів (вардумів). Поділ на рабів та рабовласників, відмінності у правах та обов'язках різних станів вважаються вічними та природними явищами;

2. були спрямовані на підтримку стійких традиційних соці­альних інститутів, общинної власності на землю, обме­ження товарно-грошових відносин та втиснення їх у рамки, які не суперечать натурально-господарській орієнтації рабовласницької держави. Закони Хаммурапі захищали май­нові інтереси правителя, рабовласників, державних служ­бовців, воїнів, дрібних виробників та общинників. Будь-які посягання на приватну власність вважалися злочином і жор­стоко каралися. Вільні особи отримували повне право розпо­ряджатись своїм майном, у тому числі землею. Однак забо­ронявся продаж службових наділів: "Поле, дім і сад, котрі належать редуму, баіруму або платнику доходу, не можуть бути продані за срібло"⁵;

3. обмежували лихварство та боргове рабство в інтересах рабовласницької держави. Ст. 117 передбачала, що в боргово­му рабстві людина може пробути не більше 3 років, після чого вона має бути звільнена від боргової кабали. За умов стихійно­го лиха та втрати врожаю борг автоматично переносився на наступний рік. Передбачалося також покарання лихварів за погане поводження з боржниками. Так, лихварям забороняло­ ся самовільно забирати у боржників урожай у рахунок оплати боргу. У ст. 116 наголошувалося, що у випадку смерті взято­ го у боргове рабство сина боржника, викликаної поганим з ним поводженням, смертна кара чекала сина кредитора. Закони Хаммурапі строго регламентували норму процен­та в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу у випадку неврожаю на 1 рік без сплати додаткових процентів. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавленими своїх земельних наділів;

4. узаконювали орендні відносини та відносини найму. Оренд­ні відносини оформлялися договором, в якому вказувався строк оренди, об'єкт оренди, розмір орендної плати та час оплати. Так, наприклад, орендна плата за використання поля скла­ дала третину врожаю, саду — дві третини тощо. З метою захисту інтересів землевласників та заохочення до сумлінної праці у ст. 62 зазначалося, що розмір орендної плати встанов­люється на основі середньої врожайності землі у певній місце­вості й не враховує зменшення урожаю в результаті поганого обробітку орендованої ділянки. Закони Хаммурапі передбача­ли встановлення норми грошової винагороди найманим робіт­никам, регламентували форми та строк найму (10—20 років).

У законах Хаммурапі підкреслювалась необхідність реєстрації витрат і надходжень ( праобраз бухобліку), захисту прав споживачів тощо. За порушення законів передбачалась система пока­рань, основу яких становили грошові штрафи і компенсації по­терпілим, в окремих випадках — смертна кара, але не за звичаєм кровної помсти, а на основі царського закону.

Важливою пам'яткою економічної думки Месопотамії є збірка і Хетських законів (XVI ст. до н.е.). Закони Хетської держави, відрізняються від законів Стародавньої Вавилонії своєю структурою та більш детальним опрацюванням багатьох питань економ­ічного характеру. У них знайшла відображення система держав­них повинностей, регламентація умов торгівлі, найму, товарних цін.

У Старохетському царстві основною соціально-економічною одиницею була сімейна община, яка мала право володіння та передачі в спадок певної сімейної ділянки. Водночас володіння земельною власністю було пов'язане з виконанням певних повин­ностей.

Хетські закони:

1. засвідчували, що сімейні общини сплачували податки відповідно до розмірів земельних ділянок і відбували обов'яз­кову військову повинність;

2. ,відображали умови існування землеволодіння царських чиновників та господарства царя і членів його сім'ї, які обслуговувались працею рабів та вихідців з общин;

3. детально регламентували угоди купівлі та найму, визна­чають ціни на різні види рухомого та нерухомого майна,

4. розмір плати за навчання професій столяра, коваля, ткача тощо. Фіксація товарних цін свідчить про нерозвиненість товарно-грошових відносин і прагнення зберегти традиційні натуральні пропорції обміну.

Цінним джерелом досліджень економічної думки народів Стародавнього Сходу є Старий Заповіт — найдавніша частина священної книги християн — Біблії. Старий Заповіт включає 50 книг і становить збірку вибраних творів стародавньої іудейсько-ізраїль­ської літератури. Він поділяється на три частини: П'ятикнижжя Мойсея (Тора — "Учення"); Пророки (стародавні хроніки і пророцтва, які приписуються народним проповідникам) та Священні Писання (збірка текстів, які належать до різноманітних поетичних і прозових жанрів: релігійна лірика, афоризми, настанови, хроніки тощо). Найбільш ранній текст, що входить до його складу, датується XIII ст. до н.е., тоді як найбільш пізні тексти — III-II ст. до н.е.

Старий Заповіт — складний, багатогранний твір, у якому відоб­разились думки багатьох поколінь стародавніх мислителів, про­років, поетів, писарів та перекладачів. У ньому також знайшли відображення економічні уявлення епохи стародавнього світу. Ха­рактерною рисою цієї пам'ятки економічної думки є захист інтересів бідних верств населення, засудження свавілля, роз­коші, заклик до відновлення традицій, норм та звичаїв патріархального життя.

Важливою складовою П'ятикнижжя є закони, покликані ре­гулювати всі сторони життя староізраїльського суспільства, в основі яких лежить визнання недоторканності основних прав людини: на життя, власність, працю і відпочинок.

Старий Заповіт обмежує боргове рабство 6 роками та регламен­тує порядок звільнення рабів-одноплемінників. "Якщо зубожіє у тебе брат твій і буде проданий тобі [у рабство], то не покладай на нього роботи рабської... до ювілейного року нехай працює у тебе"⁶. Майнове право стародавніх євреїв характеризується відсутністю поняття "приватної власності", оскільки вся власність, в тому числі родова земля, вважалася довіреною Богом у тимчасове користу­вання. Відтак у Старому Заповіті наголошується на тому, що по волі Бога земля не може бути відчужена назавжди. Якщо вона передається за борги за межі роду, то мусить бути повернена на 50-й (ювілейний) рік. Об'єктом купівлі-продажу могли бути лише освоєні пустища, куплені в іноземців, або захоплені землі.

У Старому Заповіті засуджується та критикується лих­варство як причина розорення та боргового рабства. Обмежується застосування застави: забороняється брати у заставу життєво необхідні речі: одяг, знаряддя праці, робочу худобу, житло. Колені 6 років оголошувалося списання боргів незалежно від їх розміру.

Тяжка підневільна праця трактується як Божа кара, засу­джується жадоба до накопичення багатства. Тора проголошує обо­в'язком кожного допомогу нужденним, вдовам, сиротам. Зазна­чається, що плата батракам мусить бути здійснена до заходу сон­ця, її затримка трактується як злочин проти Божих законів і ка­рається штрафом ( пожертвуваннями храму) і оплатою у подвійно­му розмірі. Прагнення до соціальної справедливості та співчут­ливе ставлення до знедолених, відображені у Старому Заповіті, сприяли виникненню та поширенню раннього християнства, справивши значний вплив на розвиток економічної думки середньо­віччя.