2.1.2. Пам'ятки економічної думки Стародавнього Єгипту

Складне царсько-храмове господарство Стародавнього Єгипту потребувало централізованого управління та суворої регламентації господарського життя. Стародавній Єгипет був класичною тео­кратичною державою з розвиненою бюрократичною системою управління. Основні економічні проблеми країни знайшли відоб­раження в адміністративно-господарських документах та дидак­тичних трактатах, за якими протягом багатьох століть чиновни­ки та управителі вчилися керувати державою та керувати госпо­дарством. Ці твори дають уявлення

про економічні функції глави держави, посадові обов'язки чиновників різних рівнів, розгляда­ють питання організації праці царських ремісників та землеробів, свідчать про суворий облік трудових і матеріальних ресурсів у країні, захищають централізм староєгипетської держави як опори порядку в країні та стабільності доходів чиновників і фараона.

Характеризуючи економічну думку Стародавнього Єгипту, слід взяти до уваги, що:

1) Важливе місце серед історичних пам'яток цієї країни займають повчання — своєрідні дидактичні твори, більшість з яких мають форму порад батька синові. Так, наприк­лад, Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара" (XXII ст. до н.е.) присвячене прославленню божественної справедливості як основи земних порядків та правил людських взаємовідносин і дає уявлення про економічні та політичні функції фараона. У творі підкреслюється важ­ливість та корисність централізованої управлінської влади та контролю за виробництвом і розподілом. На думку автора, фараон повинен жорстко підпорядковувати незаможних. "Той, хто бідний, — ворог, — стверджується у повчанні. — Будь

ворожий до бідняка... карай згідно з твоїм законом". Водно­час правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновництва, возвеличення вельмож та жерців, наближаючи "людину до себе за справи її". У творі висловлюються й інші поради щодо державного управління: "Багатий народ не повстає", "Створи собі пам'ятник любов'ю оточуючих тебе", "Шануй сановників, сприяй процвітанню народу твого", "Твори істину і ти будеш довго жити на землі", "Остерігайся ка­рати несправедливо" тощо. Згуртованість підданих, вірність царю, ефективне функціонування апарату управління роз­глядаються як запорука успішного царювання¹.

2) Особливу роль у давньоєгипетській літературі відіграють трактати, присвячені прославленню писарів-управлінців, котрі володіли мистецтвом письма. Розвиток державного управління в Стародавньому Єгипті сприяв вирішенню управ­лінських проблем за допомогою писемних документів. Єги­петське письмо було важким, потребувало довгих років на­вчання, тому писарі цінувались дуже високо, займали най­вищі урядові посади і користувались значними привілеями. Так, наприклад, у "Повчанні Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі" (XXI—XVIII ст. до н.е.), відомому також під назвою "Сатира на різні професії", талант писця протиставляється гіркій долі представників інших професій, що ма­ють набагато менше почестей та привілеїв. Йдеться насампе­ред про незалежність, матеріальний добробут, пошану, вод­ночас майже нічого не говориться про обов'язки та відповідаль­ність. Автор послання стверджує, що заняття писаря "...пере­вершує будь-яке інше заняття; немає рівного йому в землі цій. Адже він (писар) починає процвітати ще дитиною"².

У Стародавньому Єгипті використовувався клинопис — пись­мо, знаки якого складалися із грубих клиноподібних рисочок, які видавлювалися на сирій глині. Клинопис виник близько 3000 р. до н.е. в Шумері і пізніше був пристосований для аркадської, хетської, урартської мов. За походженням це ідеографічно-ребусне письмо.

Однак з часом уявлення про ідеального правителя зазнали змін. Якщо для Ахтоя III вищим призначенням царя була турбота про підданих, то у "Повчанні фараона Аменемхета І своєму синові" зазначається, що підлеглі повинні слу­жити державі та царю. Далі Аменемхет радить сину не до­віряти придворним, оскільки жоден із них на це не заслуговує.

3) Цікавими документами соціально-економічної думки Ста­родавнього Єгипту є "Речення Іпусера" (відома копія XIII ст. до н.е.) і "Пророцтво Неферті" (відома копія XV ст. до н.е.). Вони описують соціальний переворот, що відбувся у XXIII—XXI ст. до н.е. і призвів до розпаду централізованої системи управління, порушивши строгу регламентацію гос­подарського життя та контроль за діяльністю безпосередніх виробників.

Автори наголошують на необхідності відродження деспотич­но-бюрократичного механізму регулювання господарства, ви­словлюють пропозиції щодо налагодження системи трудових повинностей для будівництва пірамід та іригаційних систем, підвищення військової могутності держави. У "Реченні Іпу-сера" наголошується на необхідності боротьби з безконтроль­ним зростанням лихварських операцій та боргового рабства, недопущення збагачення нижчих верств населення і початку в країні громадянської війни.

4) Адміністративно-господарські документи Стародавньо­го Єгипту (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності, юридичні акти) відоб­ражають повсякденну господарську діяльність та особ­ливості організації праці царських ремісників і землеробів. Вони засвідчують, що все населення Стародавнього Єгип­ту було розбите на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоло­віки, старі люди) та соціальні розряди (воїни, жерці, царські землероби і майстри). Розподіл та перерозподіл трудо­вих ресурсів за професіями, розрядами, віковими категорія­ми був прерогативою представників державної влади. Звертає на себе увагу висока централізація більшості господарських функцій, чинопоклонство та бюрократизація державного управ­ління.

5) Численні біографи заможних єгиптян, що збереглися на стінах їхніх гробниць, та розпорядження про службові обо­в'язки верховних сановників свідчать про існування поряд з царсько-храмовим комплексом господарства чиновників також посадового володіння майстрів. З метою недопущен­ня розкрадання державного майна чиновниками у Стародав­ньому Єгипті існувала досить складна процедура доказу права власності на той чи інший об'єкт, про що свідчать матеріали із Дер-ель-Медіни (друга половина III тис. до н.е.).

6) Древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких оформляли купівлю-продаж землі, худоби, засобів вироб­ництва, рабів, найманих робітників, боргові зобов'язан­ня, засвідчують зародження товарно-грошових відносин. Однак висока норма процента (50—100 %) і досить жорсткі умови надання позики підтверджують нерозвиненість сфери обігу і панування натурального господарства. Державні при­писи Стародавнього Єгипту захищали приватну власність і передбачали систему покарань за крадіжку будь-якого май­на: від ударів палицями до смертної кари³.