“Виробництво – обмін – споживання”

У системі комерційних зв’язків між сферами виробництва і споживання оптова торгівля відіграє роль торговельного посередника між виробниками готової продукції та її роздрібними продавцями. Взагалі, її можна охарактеризувати як сукупність торговельних організацій і підприємств, відмінних за масштабами обороту, організаційно-правовою формою та формою власності.

Провідною ланкою оптової торгівлі є оптове підприємство. Оптове торговельне підприємство – це підприємство оптового ринку, яке самостійно набуває права власності на товар і спеціалізується на оптовій торговельній діяльності, виконуючи повний комплекс закупівельно-збутових і складських технологічних операцій.

Оптове підприємство функціонує на принципах: самоокупності – забезпечення повернення витрат; самофінансування – самостійного пошуку джерел фінансування закуплених партій товарів і наданих товарних кредитів; конкурентоспроможності – ефективного функціонування у ринковому середовищі.

У теперішній час наряду з оптовими торговельними підприємствами все частіше зустрічаються оптові склади і бази роздрібної торгівлі, які виникають і функціонують в асоційованих об’єднаннях роздрібних торговельних підприємств – крамниць, магазинів, що акумулюють свої фінансові можливості для поповнення товарних ресурсів і поглиблення асортименту.

Оптові торговельні підприємства класифікують за рядом ознак (рисунок 24):

1) за функціональним рівнем масштабів діяльності і зон впливу оптові підприємства поділяють на три групи:

• оптові підприємства міжрегіонального значення – це найкрупніші за обсягами діяльності суб’єкти оптового ринку, що здійснюють оптову реалізацію на території держави в цілому;

• оптові підприємства регіонального рівня – відрізняються значно меншими масштабами діяльності і відносно територіально обмеженими зонами впливу порівняно з оптовими суб’єктами міжрегіонального значення, їх діяльність орієнтована на закупівлю товарів для забезпечення місцевих товарних ринків;

• підприємства локального рівня – невеликі за обсягами оптового обороту склади, покликані обслуговувати потреби відомчої торговельної мережі (товарні склади районних споживчих товариств) або невеликого числа асоційованих членів (склади роздрібних торговельних асоціацій, великих роздрібних підприємств).

2) за організаційно-правовою формою сучасні суб’єкти оптового ринку можуть бути:

• акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (АТ);

• асоціаціями торговельних і виробничих підприємств;

• структурними підрозділами промислово-торговельно-фінансових концернів;

• товариствами з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

• малими і приватними підприємствами.

Підставою для віднесення оптового підприємства до конкретної організаційно-правових форми є установчі документи (установчий договір, статут), згідно з якими проведено реєстрацію підприємства як суб’єкта підприємницької діяльності у місцевих органах влади.

3) за формою власності підприємства бувають:

• приватними;

• колективними (у т.ч. кооперативними);

• державними;

• змішаної форми власності.

Форма власності визначає належність оптових підприємств:

• галузеві (постачальницькі бази промисловості, сільського господарства, будівельної індустрії);

• відомчі (система оптових підприємств споживчої кооперації);

• позавідомчі (малі, орендні, приватні, сумісні підприємства).

4) за місцем і роллю у товароруху оптові підприємства поділяють на три групи:

• вихідні – функціонують при найкрупніших підприємствах промисловості, їх завданням є перетворення виробничого асортименту, його подрібнення і адаптування до вимог галузі торгівлі;

• торговельно-закупівельні – концентруються в регіонах інтенсивного скупчення підприємств, що виробляють товари народного вжитку, сільськогосподарську і переробну продукцію; спеціалізуються на закупівлі широкого асортименту товарів народного вжитку; формують асортимент із наступною реалізацією партій товару у ті райони, що слабше або зовсім не забезпечені товарами цього асортименту;

• торговельні бази – функціонують безпосередньо в місцях споживання; їх мета - організація постачання розукрупнених партій товарів у роздрібну торговельну мережу зони обслуговування.

5) за товарною спеціалізацією:

• спеціалізовані – робота яких пов’язана із товарним асортиментом однієї або невеликого числа споріднених товарних груп (взуття, одяг, бакалійні товари); товарна спеціалізація такого підприємства визначається складністю асортименту обраної товарної групи або спеціальними вимогами щодо зберігання товару (вологість, температурний режим);

• універсальні - робота яких пов’язана із широким асортиментом продовольчих або непродовольчих товарів;

• змішані – оперують одночасно продовольчими і непродовольчими товарами, маючи для цього належні технологічні можливості.

У процесі своєї діяльності оптові підприємства виконують ряд комерційних і виробничих функцій (таблиця 30), які умовно можна представити діями “прямого” і “зворотного” ходу, в залежності від суб’єкта, для якого вони вигідні. Якщо ці функції виконуються у відношенні до учасників каналу збуту, які знаходяться у ланцюжку “виробник-кінцевий споживач” до оптового торговця – це дія “зворотного” ходу, якщо після - дія “прямого” ходу.

Загальна сукупність комерційно-господарських процесів, що одночасно протікають у оптовому підприємстві, поділяється на основні (апарат управління, комерційний відділ, товарні склади, експедиція); допоміжні (ділянки фасування, ари) і обслуговуючі (транспортний підрозділ, служба технічного обслуговування).

Система оптово-посередницьких господарських формувань та їх характеристика.

Законодавче закріплення рівності усіх форм власності та регулювання відносин власності диференціювало типову різноманіть суб’єктів оптового ринку. За характером прийняття права власності оптові господарські формування поділяються на таки види:

• оптові формування, що діють від власного імені і за власний кошт і повністю переймають права власності (оптові дилери і дистриб’ютори);

• оптові формування, що діють від власного імені, але за кошт клієнта (суто посередницькі: брокери, маклери);

• оптові формування, що діють від імені і за кошт клієнта (приватні підприємці: агенти, торговельні представники, консигнатори, комісіонери).

Господарська практика розвинених країн протягом багатьох десятиліть виробила ефективні функції і структури оптово-посередницької діяльності.

Згрупована за типами і учасниками система оптово-посередницьких господарських формувань та їх характеристика наведена в таблиці 31.

Інфраструктура оптового ринку.

Інфраструктура оптового (інституціонального) ринку є складовою частиною товарного ринку і являє собою сукупність установ, підприємств, служб і комерційно-торговельних заходів, що створюють загальні умови для ефективного провадження процесу оптової реалізацій товарів і послуг.

Важливими особливостями інституціональної інфраструктури є:

• вторинний і допоміжний характер, який обумовлює недоцільність її самостійного функціонування поза межами оптового ринку;

• міжгалузевий характер, оскільки обслуговує усіх суб’єктів товарного ринку: виробників, роздрібних торгівців тощо;

• територіальне розміщення – її елементи розміщені практично у всіх регіонах, всюди, де здійснюється комерційна діяльність.

За функціональним призначенням у складі суб’єктів інфраструктури оптового ринку виділяють дві групи елементів (рисунок 25):

• елементи основної оптової інфраструктури;

• елементи загальної оптової інфраструктури.

Таблиця 30 – Функції оптової торгівлі

Функції	“прямого” ходу	“зворотного” ходу
Комерційні:
1. Надання інформації про ринок (про конкурентів, нові товари, динаміку цін і т.п.)	*	*
2. Закупівлі товарів у обсягах, більш зручніших для торговельної діяльності	*
3. Розбивка великих партій товару на більш дрібні		*
4. Формування товарного асортименту		*
5. Здійснення заходів щодо стимулювання збуту	*	*
6. Оперативне управління товарними запасами	*	*
7. Прийняття ризику (у зв’язку з можливою кралею, порчею або старінням)	*
8. Фінансування (кредитування клієнтів, умови постачання товарів)	*	*
9. Послуги щодо управління і консультування (навчання торговельного персоналу роздрібних підприємств, участь у розробці схем магазина і влаштувань експозицій, а також в організації систем бухобліку)	*	* *
10. Рекламні послуги	*
Виробничі (продовження виробничого циклу у сфері обміну, впливають на збільшення вартості товару):
11. Складування товарів (приймання, зберігання, внутрішньоскладське переміщення, відпускання)		*
12. Фасування і підсортування товарів		*
13. Організація доставки товарів у роздрібну мережу (транспортування)		*

Таблиця 31 - Система оптово-посередницьких господарських формувань

Тип	Основні характеристики оптово-посередницьких формувань
1	2
1. Оптові торговці (оптовики-купці)	Незалежні комерційні підприємства, які отримують право власності на всі товари, що закупаються; в залежності від сфери діяльності можуть називатися по-різному: оптові фірми, дистриб’ютори, торговельні дома; підрозділяються на дві категорії: оптовики з повним циклом обслуговування і оптовики з обмеженим циклом обслуговування.
1.1. Опто-вики з повним циклом обслуговування	Надають повний перелік послуг: зберігання товарних запасів, утримання штату продавців, надання кредиту, доставка, надання допомоги в області менеджменту. Існують два типи оптовиків з повним циклом обслуговування: торговці оптом і дистриб’ютори товарів промислового призначення.
1.1.1 Тор-говці оптом	Торгують, в основному, з підприємствами роздрібної торгівлі і надають весь спектр послуг. За ознакою асортименту підрозділяються на: оптовиків змішаного асортименту – займаються декількома асортиментними групами; оптовиків неширокого ненасиченого асортименту - займаються однією-двома асортиментними групами, представленими більш глибоко; вузькоспеціалізовані оптовики - займаються певною частиною асортиментної групи (морепродукти, автомотодеталі).
1.1.2 Опто-ві дилери	Набувають права власності на товар тільки одного товаровиробника для подальшої реалізації цього товару у певному регіоні протягом визначеного проміжку часу, не може проводити оптові операції з іншими аналогічними товарами.
1.1.3 Опто-ві дистриб’ютори	Встановлюють комерційні зв’язки з багатьма товаровиробниками. Продають товари не тільки роздрібним торгівцям, а виробничим підприємствам; надають такі послуги, як зберігання, кредитування, доставка; можуть займатися широким асортиментом товарів, змішаним або спеціалізованим.
1.2. Опто-вики з обмеженим циклом обслуго-вування	Надають своїм постачальникам і клієнтам набагато менше послуг. Виділяють декілька типів таких оптовиків: фірми cash-and-carry, оптовики-комівояжери, оптовики-брокери, оптовики-консигнатори, виробничі кооперативи, оптовики, що торгують за каталогами.
1.2.1 Фірми cash-and- сarry (плати і відвозь)	Продають ходовий обмежений асортимент товарів дрібним роздрібним торгівцям з негайною оплатою покупок і самовивезенням.

Продовження таблиці 31

1	2
1.2.2 Опто-вики-комівоя-жери	Не тільки продають, але і самі доставляють товар обмеженого асортименту короткострокового зберігання (молоко, хліб), що продаються за готівковий розрахунок, здійснюючи об’їзди універсамів, дрібних бакалійно-гастрономічних магазинів, лікарень, ресторанів, заводських кафетеріїв, готелів.
1.2.3 Опто-вики-брокери	Працюють в галузях, для яких характерні великі обсяги вантажів (вугільна, дерево оброблювальна); зберіганням і доставкою товару не займаються; отримавши замовлення, оптовик вибирає оптовика, який і доставляє свою продукцію безпосередньо покупцю згідно складеній угоді; приймають на себе право власності на товар і ризик з моменту отримання замовлення до закінчення поставки.
1.2.4 Опто-вики-консигна-тори (консиг-нанти)	Консигнатори як власники товару, що продається за границю через посередництво комісіонера, торгують на умовах консигнації, тобто зберігають за собою право власності на товар, а кошториси роздрібними торгівцям виставляють тільки за куплений товар (не враховуючи обладнання вітрин, дисплеїв і т.п.); обслуговують бакалійно-гастрономічні магазини і роздрібних торгівців ліками, в основному, товарами нехарчового асортименту.
1.2.5 Ви-робничі коопера-тиви	Знаходяться у колективному володінні у фермерів і займаються виробництвом сільськогосподарської продукції для продажу на місцевих ринках; у кінці року прибуток кооперативу розподіляється між його учасниками; часто такі кооперативи намагаються підвищити якість своєї продукції і творити власну торговельну марку.
1.2.6 Опто-вики, що торгують за каталогами	Розсилають каталоги на ювелірні вироби, косметику, харчові делікатеси і т.п. клієнтам зі сфери роздрібної торгівлі, промислового виробництва і різним установам.
2. Брокери, маклери, агенти	Не приймають на себе право власності на товар і виконують лиш декілька функцій; їх основна задача – сприяння купівлі-продажу, з якої вони отримують комісійні у розмірі 2-6% від продажної ціни; звичайно спеціалізуються на певних видах продуктів або покупців.
2.1.Брокери	Їх основна функція – звести разом покупця і продавця і допомогти їм договоритися. Оплату послуг брокера здійснює сторона, що його наймає.

Продовження таблиці 31

1	2
	Брокери не займаються зберіганням і транспортуванням товарів, фінансуванням, не приймають на себе ніяких ризикованих зобов’язань.
2.2. Макле-ри	Юридично самостійні особи, що представляють інтереси обох сторін (продавця і покупця), в функції якого входить пошук можливостей укладення договорів.
2.3. Агенти	Представляють інтереси покупців або продавців (принципалів) на більш постійній основі, ніж брокери. Існує декілька типів агентів: агенти виробників, агенти по продажах, агенти по закупках, агенти-комісіонери.
2.3.1 Аген-ти виробників	Представляють двох або більше виробників взаємодоповнюючих товарів. Складають з виробниками угоди (відносно політики ціноутворення, охоплення території, процедур роботи з замовленнями, правил доставки, розміру комісійної винагороди) і отримують право на продаж всього асортименту продукції, що йми випускаються.
2.3.2 Аген-ти з продажів	Являють собою відділи збуту виробників і надають великий вплив на встановлення цін, строки і умови поставок. Як правило, не зв’язані будь-якими територіальними обмеженнями.
2.3.3 Аген-ти із закупівель	Як правило, мають довгострокові відносини з покупцями і здійснюють для них закупки; надають інформацію про ринок, шукають необхідні товари за вигідними цінами, часто займаються перевіркою, складуванням і доставкою товару до покупця.
2.3.4 Аген- ти-комісіонери	Вступають у фізичне володіння товарами і самостійно складають угоди на їх продаж, але, як правило, не на довгостроковій основі (збут продукції фермерів).
3. Оптові відділення і контори виробників	Не потребують притягнення незалежних оптових торгівців, всі операції здійснюються продавцями і покупцями самостійно.
3.1. Збутові відділення і контори	Відриваються виробниками товарів з метою здійснення більш жорсткого контролю щодо управління товарними запасами, збутом і симулюванням. Збутові відділення займаються зберіганням товару, збутові контори не зберіганням займаються.
3.2. Закупі-вельні контори	Виконують ті ж функції, що і брокери та агенти, але являють собою частину закупівельної організації (організації-покупця).
4. Різні спеціалі-зовані оптовики	Оптовики-скупники сільхозпродуктів – покупають сільськогосподарську продукцію у декількох фермерів. Оптові нефтебази і термінали – купують нефтепродукти багатьох фірм. Оптовики-аукціоністи – влаштовують аукціони автомобілів, обладнання і т.п., пропонуючи їх дилерам та ін. фірмам

Елементи основної інфраструктури включають ряд підприємств, установ і комерційних заходів, що найбільш притаманні процесу оптової купівлі-продажу товарів.

Станови бірж і аукціонів, підприємства оптових ринків і складів гарантійного зберігання і такі комерційні заходи як оптові ярмарки, виставки-продажі не мають на меті отримання і розподіл комерційного прибутку, вони не є повноцінними учасниками комерційної діяльності, а тільки обслуговують оптовий процес.

Елементи загальної інфраструктури оптового ринку – це ті її суб’єкти, що беруть участь у забезпечення функціонуванні товарного ринку в цілому. Вони забезпечують одночасно виробничі, торговельні, обслуговуючі та інші підприємства усіх форм власності.

Допоміжний характер інфраструктури оптового ринку не дає підстав відносити її до другорядних явищ товарного ринку. В міру інтенсифікації конкурентної боротьби у сфері обміну матеріальних благ суб’єкти оптової інфраструктури набирають щоразу більшої ваги, зростає їх вплив на ефективність здійснення процесу товароруху, швидкість товарообертання, а, отже, на весь процес розширеного матеріального виробництва.

/2/

Організація менеджменту як практики управління господарською діяльністю в оптовому підприємстві.

Модель формування системи менеджменту оптового підприємства розробляється в статусі нормативної моделі організації управління всією господарчою діяльності оптового підприємства. Дана модель визначає статус – як положення про права і обов’язки - всього господарського апарату оптового підприємства:

1. Формування задач менеджменту:

   1. визначення балансу прав і обов’язків, влади і відповідальності працівників підприємства;

   2. розробка заходів щодо успішної реалізації стратегій, планів і програм маркетингу і менеджменту;

   3. визначення ступеня взаємодії працівників і порядку їх звітності.

2. Комплектування кадрів (їх набір, розстановка і розміщення) і організація їх систематичної перепідготовки та підвищення кваліфікації:

   1. визначення задач кадрової роботи (мотивація, атестація);

   2. визначення задач підготовки кадрів для роботи на особливо відповідальних ділянках діяльності;

   3. визначення задач реалізації можливостей постійного резервування вакантних посад для просування особливо перспективних співпрацівників (ротація кадрів).

3. Розробка схеми організаційної структури шляхом вибору для підприємства одного з трьох типів:

   1. Лінійний – з якого оптове підприємство, як правило, починає свою діяльність, де розподіл обов’язків йде зверху вниз;

   2. Лінійно-штабний – у якому в міру зростання відповідальності робітників верхніх рівнів з’являється необхідність збільшувати повноваження конкретних співпрацівників наступного рівня.

   3. Лінійно-штабний –функціональний – у якому при ускладненні задач, що вирішуються, і збільшенні у зв’язку з цим відповідальності адміністрації виникає необхідність надавати спеціальні повноваження конкретним працівникам функціональних підрозділів з обмеженням їх прав у рамках функції, що ними виконуються.

4. Розробка інтегрованої моделі управлінських функцій організаційних структур за рівнями управління і функціональними підсистемами господарської діяльності оптового підприємства:

   1. За рівнями управління:

а) централізоване управління;

б) децентралізоване управління;

в) неформальна організація управління;

г) змішана модель організації управління.

2. За функціональними підсистемами господарської діяльності оптового підприємства:

а) матеріальне ресурсозабезпечення господарської діяльності підприємства (щодо закупівель для перепродаж як посередника і щодо власного забезпечення матеріалами і обладнанням);

б) транспортне ресурсозабезпечення господарської діяльності підприємства;

в) складське ресурсозабезпечення господарської діяльності підприємства (шляхом купівлі або оренди необхідних складських площ);

г) організація обслуговування клієнтів-споживачів (правові, консалтингові, організаційні щодо поставок, інформаційних, щодо підготовки продукції до роздрібної торгівлі і т.д.).

3. Проведення оцінки і контролю розробленої інтегрованої моделі управлінських функцій організаційних структур оптового підприємства на відповідність принципам організаційного управління, у т.ч.:

• принципу єдності підпорядкованості;

• принципу розширення повноважень керівників;

• принципу забезпечення норм керованості;

• принципу забезпечення балансу шести компонентів робочого місця у вигляді чіткого розподілу повноважень і відповідальності співробітників.

Вимоги менеджменту до структуризації функціональних (штабних) служб оптового підприємства

В останній час у зв’язку з досягненнями НТП в області менеджменту отримала широке розповсюдження система базових вимог (розповсюджених як рекомендації) до структуризації штабних служб підприємства, відома під назвою балансу шести компонентів робочого місцю управлінця підприємства. Виконання цих вимог вважається освоєнням удосконаленої системи менеджменту на підприємстві.

Ця система складається з наступних компонентів:

1. Вимоги у частині створення структури лінійних і штабних служб підприємства:

   1. Максимальна простота і ясність схем циркуляції матеріально-технічних ресурсів і речових товарів, енергії (будь-якого виду) і інформації, що опосередкує всі потоки, що проходять через робочі місця.

   2. Відокремлення оперативних елементів (від яких безпосередньо залежить виконання планів підприємства, тобто лінійних підрозділів) від “штабів” (фінансових, допоміжних служб та ін.) як структур, що обслуговують.

   3. Основою всієї роботи підприємства (оперативна, щодо прогнозування і контролю) є сучасні технічні засобі і технології інформаційного обслуговування потоків вище перерахованих їх носіїв, причому – по всьому ланцюгу входів і виходів інформації у відношення як до внутрішнього, так і зовнішнього середовища підприємства.

   4. Структура системи робочого місця співробітника підприємства визначається функціями цього місця, виходячи з задач підрозділу, у яке входить це робоче місце, а не робітника, призначеного працювати на цьому місці. Це відбивається у посадових інструкціях керівників і робітників служб, чим і забезпечуються відсутність багаточисельної підпорядкованості і простота ієрархічних зв’язків.

2. Вимоги у частині забезпечення принципу оптимальної навантаження керівників служб і підрозділів – обмеження кількості підпорядкованих робітників одному керівнику (на будь-якому рівні) від 5 до 10 осіб.

3. Вимоги у частині сфер компетенції, обсягів влади і відповідальності:

   1. Ці сфери мають бути чітко визначені вже на стадії формування структури по кожному керівникові.

   2. За сферами компетенції, обсягами влади і відповідальності передбачається дійові механізми забезпечення влади, тобто виконання розпоряджень, і ефективні засоби збору і доставки інформації (забезпечені технічними засобами) для реалізації цілей підприємства.

4. Вимоги у частині виділення головних питань проектування структур “системи робочого місця”, наприклад:

• Яка ціль створення даного підрозділу (служби)?

• Яка чисельність персоналу необхідна для забезпечення формування цієї структури?

• Які необхідні фінансові ресурси?

5. Вимоги у частині вимог до робочого місця конкретного керівника (співробітника):

5.1. Повинна бути забезпечена збалансованість всіх шести компонентів робочого місця (як сукупності людини і умов його ефективної роботи), яка означає, що робочому місцю не можна приписувати функції, не забезпечені засобами для їх виконання, також не повинно бути засобів, не зв’язаних з тією чи іншою функцією (“мертві гроші”) (рисунок 26).

Основні управлінські маркетингові рішення оптового підприємства у межах його компетенції, відповідальності і підприємницької активності.

В останні роки оптові підприємства почали відчувати посилення конкуренції: вони зштовхнулися з новими її джерелами, вимогливими покупцями, новими технологіями, зростанням кількості програм прямих закупівель з боку великих промислових і роздрібних покупців. Як наслідок, їм приходиться розробляти відповідні стратегії реагування й управлінські маркетингові рішення.

В оптовій торгівлі приймається ряд маркетингових рішень:

1. про вибір стратегії:

Вибір може здійснюватися в наступних напрямках:

• стратегія придбання інших оптових фірм (стратегія горизонтальної інтеграції), що дозволяє розширити масштаби діяльності і надавати більш повне коло послуг;

• стратегія придбання роздрібних магазинів (стратегія вертикальної прогресивної інтеграції), що дозволяє забезпечити стійку реалізацію товарів і підвищити ефективність комерційної діяльності.

1. про цільовий ринок (оптовикам необхідно визначити свій цільовий ринок, а не намагатися обслуговувати відразу усіх), на якому цільові групи клієнтів визначаються за ознаками:

• розмір (наприклад, тільки великі роздрібні торговці);

• вид (наприклад, тільки магазини продовольчих товарів);

• потреба в послугах (наприклад, у кредитуванні клієнтів).

У рамках цільової групи клієнти ранжируються за вигідністю для оптовика і для них розробляються відповідні стимули (курси для продавців, додаткові консультації і т.д.)

3. про товарний асортимент і комплекс послуг:

• щодо асортименту як товару оптовика – у відповідь на вимогу покупців пропонувати повний асортимент і мати оптимальну кількість товарних запасів (затоварення може негативно позначитися на прибутку) для негайного постачання; відбирати найбільш вигідні для себе товарні групи;

• щодо послуг – сформувати чіткий і привабливий для клієнтів комплекс послуг.

4. про ціни: для того, щоб покрити свої витрати, оптовик встановлює визначену націнку на реалізовані товари (20%), витрати його можуть досягати 17% від вартості товару, так що прибуток становить близько 3%. В оптовій торгівлі продуктами харчування прибуток оптовика звичайно не перевищує і 2%.

Деякі оптові підприємства в даний час застосовують нові методи ціноутворення:

• спеціально урізують свій прибуток по деяких товарних групах, щоб завоювати нових покупців;

• при можливості збільшення збуту товарів і відповідно обсягу закупівель можуть запропонувати постачальнику низьку пільгову ціну його товару.

1. про методи просування:

• необхідно розробляти загальну програму просування і стратегії просування в розрізі комплексу маркетингових комунікацій: “паблік риленшнз” для створення відповідного іміджу підприємства, стимулювання збуту, реклама, персональний продаж;

• більш активно використовувати рекламні матеріали і програми, надані постачальниками товарів.

1. про місце розміщення підприємства, з огляду на фактори:

• низької орендної плати в районах, обраних для розміщення підприємства;

• мінімізації витрат на благоустрій території та устаткування приміщень.

/3/

Господарські зв’язки суб’єктів оптового ринку: сутність, значення, класифікація.

Важливою умовою динамічного розвитку економіки і збалансованості попиту і пропозиції на ринку є встановлення раціональних господарських зв’язків між суб’єктами ринку.

Під господарськими зв’язками суб’єктів ринку розуміють систему економічних відносин розподілу, обміну і споживання, що виникають між учасниками руху товарів від виробництва до споживання.

Встановлення раціональних господарських зв’язків між суб’єктами ринку включає економічні, організаційно-правові, фінансові відносини між постачальниками і покупцями товарів.

Господарські зв’язки суб’єктів оптового ринку можна класифікувати за наступними ознаками:

1. за характером і метою господарські зв’язки можуть бути:

• суто економічними – мета: забезпечення пріоритетності економічних інтересі суб’єктів ринку, тобто отримання максимального прибутку;

• соціально спрямованими – мета: забезпечення пріоритетності інтересів суспільства і лише частково підприємця (впровадження екологічно чистих виробництв, формування духовності членів суспільства, збереження його здоров'я, розвиток культури нації);

2. за своєю структурою господарські зв’язки можуть бути:

• простими – передбачають рух товарів від виробників до роздрібних торговельних підприємств без посередників;

• складними – використання послуг незалежних посередників;

3. за кількістю учасників:

• прямі зв’язки – взаємовідносини підприємств-виробників безпосередньо з роздрібними торговельними підприємствами;

• опосередковані зв’язки – зв’язки, в яких беруть участь три і більше учасників, в тому числі оптові підприємства і оптово-посередницькі формування;

4. за рівнем регульованості ринкових відносин розрізняють:

• господарські зв’язки, які виникають у сфері відносин щодо виробництва, обміну, споживання товарів під повним або частковим регулюванням з боку держави (державні замовлення, система дотацій, фондування, лімітування, контроль, обмеження цін);

• господарські зв’язки, які виникають в процесі вільного суто ринкового вибору постачальників і покупців в умовах вільного ціноутворення;

5. за відомчою підпорядкованістю:

• міжсистемні господарські зв’язки – взаємовідносини щодо поставок товарів та послуг встановлюються між підприємствами і організаціями, які належать різним міністерствам і відомствам;

• внутришьосистемні - встановлюються між підприємствами одного міністерства чи відомства;

6) за формами укладання розрізняють господарські зв’язки, укладені шляхом підписання єдиного документа (договору, контакту, угоди), обміну телефонограмами, телетайпограмами тощо.

Організаційно-правове регулювання взаємодії суб’єктів на оптовому ринку.

Раціональність встановлення, дієвість і ефективність комерційних зв’язків значною мірою залежить від організаційно-правового регулювання взаємодії суб’єктів на оптовому ринку.

Організаційно-правове регулювання господарської діяльності суб’єктів комерційної діяльності – це система зумовлених об’єктивним рівнем розвитку суспільних відносин нормативних документів, що регулюють ці відносини.

Основними завданнями такого регулювання є:

• забезпечення реальної рівноправності всіх суб’єктів комерційної діяльності незалежно від форм власності;

• надання їм повної свободи у виборі партнерів і економічних пріоритетів;

• створення умов для розвитку ринкової конкуренції і обмеження монополізму;

• стимулювання ділової ініціативи, розумного ризику, заохочення тих напрямів діяльності, які співпадають з економічними пріоритетами держави;

• забезпечення ефективного контролю за діяльності суб’єктів комерційної діяльності.

Разом з тим, здійснюючи організаційно-правове регулювання взаємодії суб’єктів в процесі своєї господарської діяльності, держава не повинна переступати межу, за якою руйнується суть ринку як сфери вільного товарообігу, стримувати розвиток підприємницької діяльності.

З метою формування в державі ринкових відносин в Україні прийнятий цілий ряд законів, що регулюють і регламентують товарно-грошові відносини. Зокрема, державне регулювання ринкової взаємодії суб’єктів комерційної діяльності на оптовому ринку здійснюється на основі пакету законів: “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про товарну біржу”, “Про захист прав споживачів”, “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” та ін.

Крім того, діють і інші нормативні акти (“Інструкція про порядок приймання товарів за кількістю та якістю”, “Інструкція про порядок оформлення суб’єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами” та ін.), що регулюють господарські взаємовідносини промисловості і торгівлі з питань закупівель, приймання і продажу товарів та спрямовані на подальше вдосконалення регулювання відносин, які виникають під час поставок товарів народного споживання.

Види господарських договорів.

Господарські зв’язки між сторонами-учасниками процесу товароруху вважаються встановленими, коли укладено договір (контракт), який регламентує відносини партнерів.

Господарський договір – це цивільно-правовий документ, призначенням якого є правове закріплення відносно постійних взаємних економічних обов’язків між незалежними суб’єктами господарювання.

Договір виконує наступні функції:

• закріплює юридичні відносини між партнерами;

• встановлює порядок і засоби виконання зобов’язань;

• передбачає способи захисту забезпечення зобов’язань.

Оскільки в останні роки кількість умовно-постійних зв’язків значно скоротилася, а між суб’єктами встановлюються, як правило, оперативні зв’язки, то вони регулюються різновидами господарських договорів – контрактами та угодами, які носять терміновий (як правило, разовий) характер.

Контракт – різновид господарського договору, в якому акцент переноситься зі строків і характеру взаємодії суб’єктів на предмет цієї взаємодії: його визначення, кількість, якість, умови передавання права власності на нього.