Загальні й відмінні риси права і моралі.

Мораль і право тісне взаємозалежні, більш того, можна говорити про глибоке взаємопроникнення права і моралі. Вони взаємно обумовлюють, доповнюють і взаємно забезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють у собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Іншими словами, закони правової держави втілюють у собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства.

Право і мораль мають загальні риси, властивості. Головні їхні загальні риси виявляються в тім, що вони входять у зміст культури суспільства, є ціннісними формами свідомості, мають нормативний зміст і служать регуляторами поводження людей. І право, і мораль впливають на соціальні, економічні, політичні умови життя суспільства, служать загальній меті – узгодженню інтересів особистості і суспільства, забезпеченню й піднесенню гідності людини, підтримці суспільного порядку.

У регулюванні суспільних відносин право взаємодіє з мораллю. При з'ясуванні змісту правових норм необхідний не тільки їхній всебічний аналіз з урахуванням вимог ідей правосвідомості суспільства, але і виявлення взаємозв'язків норм права з принципами і нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства.

Єдність правових норм і норм моралі, як і єдність усіх соціальних норм цивілізованого суспільства, ґрунтується на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості.

Загальне між правом і мораллю:

• і те, й інше є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;

• мають загальну економічну, соціально-політичну й ідеологічну основу;

• їм властива загальна мета: твердження загальнолюдських цінностей у суспільстві;

• вони складаються з загальних правил і ведення, що виражають визначену волю, тобто спрямовані на встановлення і підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві;

• мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції, що забезпечують негативні наслідки для порушників норми;

• являють собою засоби активного впливу на поводження людей.

Єдність правових норм і норм моралі (як єдність соціальних норм цивілізованого суспільства) ґрунтується на спільності соціально-економічних інтересів і культури суспільства. Вони являють собою засоби активного впливу на поводження людей. У них загальна стратегічна мета – ствердження загальнолюдських цінностей у суспільстві; вони спрямовані на встановлення та підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві; і в тих, і в інших присутні санкції (відмінні за силовими можливостями), що покликані забезпечувати негативні наслідки для порушників норм.

Таким чином, і право, і мораль мають здатність проникати у всілякі області громадського життя. Ні право, ні мораль не обмежуються предметно відособленою сферою соціальних відносин. Вони зв'язані з поводженням людей у широких областях їхньої соціальної взаємодії, тобто не можна розмежовувати право і мораль по предметних сферах їхньої дії, вони діють у єдиному «полі» соціальних зв'язків. Звідси спільність, тісна взаємодія норм права і моралі.

Поряд із загальними рисами існують і відмінні риси моралі і права. Право складається зі встановлених у визначеному порядку компетентними державними органами зафіксованих юридичних актів. Норми права встановлюються державою і після вступу в силу, відразу стають обов'язковими для всіх осіб, що знаходяться в сфері їхніх дій.

Право виражає волю держави, правосвідомість народу, соціальних груп, які стоять у кормила державної влади. Мораль же з'явилася задовго до поділу суспільства на класи і становлення держави: її норми складаються на основі уявлень людей про добро і зло, честь, совість, справедливість. Вони здобувають обов'язкове значення в міру усвідомлення і визнання їх більшістю членів суспільства, фіксуються і передаються в суспільній думці. Офіційна кодифікація моральних принципів і норм небезпечна. Моральні погляди, ідеї передаються звичаями, художньою літературою, мистецтвом, засобами масової інформації. Мораль охоплює більш широку область відносин, ніж сфера відносин, регульованих правом. Багато чого із взаємин людей у побуті, колективі, родині є об'єктами моралі, але не підлягають правовому регулюванню. Зміст норм права характеризуються більшою конкретністю й формалізованістю, у правових нормах у ряді випадків передбачаються досить добірні деталі. У правових нормах виражений державний підхід до оцінки конкретних суспільних відносин. Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом, дають більший простір для тлумачення і застосування. Наприклад, мораль засуджує усі види обману і неправди. У праві ж осуд конкретизуються стосовно до окремих видів неправомірного обману.

Відмінність норм права від моралі виявляється також у характері гарантій виконання цих норм. Вимоги моралі та права виконуються більшістю людей добровільно в силу розуміння їхньої справедливості чи необхідності. Норми моралі виконуються в силу особистої переконаності, звичок людини. Внутрішнім гарантом моралі виступає совість людини, а зовнішнім – суспільна думка. «Для мене моя совість значить більше, ніж гадки всіх», – утверджував Ціцерон.

Право, закон мають специфічною гарантією їх дотримання авторитет і силу влади держави, забезпечуються при необхідності примусовими заходами. Отже, норми права і моралі у певних випадках спираються і на примусові заходи (Назаров А.Т. Основи знань про державу і право. – М., 1996, с. 74.), але характер примусових заходів і спосіб їхнього здійснення в праві й моралі різні. У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, впливу соціальної спільності, колективу. Суспільство у випадку здійснення людиною аморального учинку визначає міру морального осуду, впливу. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні міри і форми впливу. У якості одного з заходів морального впливу може бути осуд учинку людини на зборах колективу, моральне осудження, попередження, виключення з громадської організації. У випадку ж правопорушення або злочину відповідні правоохоронні органи зобов'язані вжити належних заходів, передбачених законом.

Порушення норм права припускає строго визначений процесуальний порядок залучення винної особи до юридичної відповідальності. Порушення ж моральних норм такого порядку не припускає. Розходження між правом і мораллю виявляється в оцінці мотивів поводження особи. Право пропонує необхідність всебічної оцінки поводження людини, що звершила правопорушення або злочин. Але з правової точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо її поводження за своїми результатами було правомірним, законним. З погляду моралі, важливо виявити стимули, мотиви людини, її наміри у виборі певного поводження, що є правомірним.

У такий спосіб можна виділити основні відмінні риси права і моралі:

1. За походженням. Норми моралі складаються в суспільстві на основі уявлень людей про добро і зло, честь, совість, справедливість. Вони здобувають обов’язкове значення в міру усвідомлення і визнання їх більшістю членів суспільства. Норми права встановлюються державою і після вступу в силу, відразу стають обов’язковими для всіх осіб, що знаходяться в сфері їхніх дій.

2. За формою вираження. Норми моралі не закріплюються в спеціальних актах, вони утримуються у свідомості людей. Правові норми одержують вираження в офіційних державних актах – законах, указах, і т.д.

3. За способом охорони від порушень. Норми права і моралі в правовому суспільстві в більшості випадків дотримуються добровільно на основі розуміння людьми справедливості їхніх розпоряджень. Але реалізація моральних норм забезпечується внутрішнім переконанням людини, а також суспільною думкою. Для правових же норм цього недостатньо, тому тут застосовуються примусові заходи.

4. За ступенем деталізації. Норми моралі виступають у виді найбільш узагальнених правил поведінки. Правові норми являють собою деталізовані правила поведінки, у яких закріплюються чітко визначені юридичні права й обов'язки учасників суспільних відносин. (Хропанюк В.Н. Теорія держави і права. – М.: Интерстиль, 2000, с. 199-200).

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право і мораль як складові частини культури суспільства органічно пов’язані одне з одною. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральну культуру населення країни, виходить з того, що моральна основа права є важливою складеною величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути моральним, закони повинні бути справедливими і гуманними.

Найбільшу моральну цінність являють собою основні права людини – юридичне вираження її волі й гідності. Фактична реалізація цих прав є умовою знаходження людського щастя, тому що права людини власне кажучи є його устремління на щастя, визнане законом.

На тісний взаємозв'язок права і моралі вказують історичні пам’ятки права Древнього світу, середніх віків і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці змісту законів, інших джерел права. Виречення древніх «право є мистецтво добра і справедливості» розкриває органічний зв’язок права, юстиції і моралі.

Зв’язок права і моралі знаходить вираження й у теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Наприклад, питання, що має давню історію, про співвідношення права і закону можна вірно зрозуміти і вирішувати, виходячи з органічного взаємозв’язку права і моралі. У пізнанні якості закону аксіологічний підхід припускає в оцінці змісту закону застосування категорій справедливості, гуманності (Агешин Ю.А. Політика, мораль, право. М., 1982, С. 75). Закон може виявитися не відповідним цим соціально-філософським і етичним категоріям. У цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Однак, розрізняючи право і закон, не можна догматично протиставляти їхній один одному, варто виходити з презумпції: закон є право. Це зміцнює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.

У такий спосіб право активно сприяє твердженню прогресивних моральних уявлень у суспільстві. Норми моралі, у свою чергу, наповняють право глибоким моральним змістом, сприяючи ефективності правового регулювання, одухотворяючи дії і вчинки учасників правовідносин моральними ідеалами (Див.: Хропанюк В.Н. Теорія держави і права. – М.: Интерстиль, 2000. С.200-201).

На дію норм моралі впливають весь уклад життя суспільства, саме соціальне спілкування індивідів. Установи культури виховують громадян у дусі правової і моральної свідомості. Активну роль у вихованні моральної культури особистості грає позитивний приклад співгромадян, що сприяє тому, що вимоги суспільної моралі стають переконанням, складовою частиною самосвідомості, життєвої позиції людини. Разом з ростом свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання вимог норм права сприймається громадянами як борг перед суспільством і державою, розширюється і поглиблюється взаємодія права і моралі.

Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням народу. У життєвих обставинах виникають визначені протиріччя між правосвідомістю і моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, «зіткнення» між нормами моралі і права. У тому випадку, коли норми права заходять у суперечність із суспільною думкою, вимогами моральності, обов’язеом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по удосконалюванню правового регулювання.

Практика внутрішньодержавного і міжнародного життя свідчить, що між правом і мораллю маються протиріччя в регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин. Протиріччя між правосвідомістю і моральним представленням можуть бути у визначенні злочину, адміністративної провини, мір карної, адміністративної, майнової відповідальності. Ряд колізій у співвідношенні права і моралі виникає найчастіше усього в регулюванні трансплантації людських органів і тканин, операції штучного запліднення й імплантації, здійсненні інших медичних операцій і способів лікування.

Однак право і мораль хоча і є двома своєрідними, самостійними інститутами соціального регулювання суспільних відносин, усе-таки тісно взаємодіють, але взаємодіють саме як особливі, суверенні явища, кожне з яких при опосередкуванні суспільних відносин виконує свої особливі функції і має свою особливу цінність (Алексєєв С.С. Теорія права. - М.: Видавництво БЕК, 1994. С. 69). Розглядаючи взаємини права і моралі, можна відзначити, що все правове підлягає моральним оцінкам, і насамперед класифікації в категоріях добра і зла. Таке оцінне відношення – одна з форм їхнього зв'язку.

Чи завжди право правіше моралі?