Внесок релігійних мислителів у розвиток моральної культури.

Уже проста констатація того факту, що моральна проблематика займає досить важливе місце в релігійному навчанні, неминуче підводить нас до визнання помітного внеску, що внесли релігійні мислителі в розвиток моральної культури людства. Відзначимо основні прояви цього внеску.

1. Насамперед, варто визнати, що християнські автори розглядали, хоча й специфічно, основні поняття моральної свідомості (добро й зло, справедливість, моральна воля й відповідальність, совість, обов’язок, провина), намагалися дати своє тлумачення головним проблемам теорії моралі (походження й сутність моралі, її структура, функції моралі й ін.). Не настільки вже рідко дослідження богословів були відправною крапкою для світських етиків.

2. Релігійні проповідники досить докладно висвітлювали складності, протиріччя морального життя й людської особистості. Зокрема, вони детально описували «добротворення». Парадокси внутрішнього миру певної частини людства різко викриваються в наступних словах преподобного Єфрема Сирина: «Учитися не хочу, а вчити рад; підкорятися не хочу, а підкоряти собі люблю; трудитися не хочу, а інших затверджую охоче; не хочу робити честі, а шанованим бути бажаю; докорів не терплю, а дорікати люблю; не хочу, що б принижували мене, а принижувати люблю. Мудрий я на те, що б давати ради, а не на те, щоб виконувати їх самому». Богослови досить ретельно досліджували процес «гріхопадіння», прилучення до зла.

Вол. Соловйов, опираючись на праці церковних письменників, виділив три головні щаблі оволодіння дурних потягів нашим «Я». Спочатку, писав російський релігійний філософ, виникає в нашій свідомості яке-небудь дурне подання, що «викликає дух на помисли про нього». На цьому етапі досить одного акту волі, щоб відкинути ці помисли й піти в такий спосіб зі шляхи гріха. Однак якщо цього не відбулося, то цей помисел переростає в хтиву картину, від якої вже не настільки легко відскіпатися. Тут уже необхідне відволікання розуму «міркуванням у протилежному напрямку». Але якщо й цього не зроблене, те весь наш дух віддається гріховному помислу й насолоджується їм.

3. Багато християнських проповідників висловили дуже корисні ради вдосконалювання морального виховання, ради, які й у наш час дивують своєю глибиною, проникненням у людську душу. Ці ради й зараз можуть придатися для будь-якого вихователя, педагога. Так, що згадувався християнський мораліст авва Дорофій відзначав, що, упадаючи в лихослів'я, ми нерідко засуджуємо ті гріхи, якими страждаємо самі. І далі: «За вчинки, що трапляються, не занадто обурюйся, але без зніяковілості показуй шкоду, що відбувається від провини. Не стягуй строго за малі провини, начебто сам ти зовсім праведний, і не часто викривай, тому що це обтяжливо й звичка до викриття приводить у нечутливість і нехтування. Не наказуй владно, але зі смиренністю, як би радячи братові, тому що таке слово буває зручно-приємніше й сильніше переконує й заспокоює ближнього».

Резонне зауваження авви Дорофія й із приводу того, що одного лише знання чесноти мало, тому що важливо ще мати й навички здійснення добра. Тим більше, що твердження добра здійснюється не настільки просто: без боротьби, без скорботи не буває чесноти. У відомій мері із судженнями авви Дорофія перегукуються висловлення преподобного батька Іоанна Лествічника: «Багатьма працями й зусиллями здобувається в нас вдача добрий і упоряджений; але й придбане багатьма зусиллями може бути втрачене в одна мить». А от інше його досить витончене виречення: «Коли зовсім будемо чисті від неправди, тоді, втім, зі страхом і тільки на вимогу потреби, можна буде вдатися й до неправди». Корисно й наступне зауваження батька Іоанна: «Ніколи не роби поваги тому, хто злоречиво говорить тобі про ближній». І ще одне його виречення: «Мужністю здобувається перемога». Висловлень подібного роду можна привести ще чимало. Сучасні християнські проповідники продовжують позитивні традиції морального богослов'я. Вони, наприклад, рекомендують пастирям акцентувати свою увагу на кращих сторонах внутрішнього миру людини, «бачити в кожному ближньому не незначність його, а можлива велич його й цій величі служити».

4. Християнські мислителі не тільки збагачували теорію морального виховання, але й самі безпосередньо прилучали свою паству до моральної культури, виховували її. У цьому зв'язку слід зазначити, що священнослужителі займалися моральною освітою. У минулі століття рядовий парафіянин власне кажучи тільки в храмі міг почути моральну проповідь. Величезним виховним впливом володіє й сам процес богослужіння. У специфічній, що піднімає атмосфері храму рядовий віруючий одержував досвід облагородженого міжособистісного спілкування, сприймав високу емоційно-моральну культуру. Священнослужителі рекомендують віруючої приходити на богослужіння з відповідним настроєм, очиститися духовно й тілесно. У процесі богослужіння моральні переживання можуть досягати досить високого розжарення й приводити до своєрідного катарсису, очищенню душі.

Добродійна діяльність, безсумнівно, має високий моральний потенціал, піднімає й тих, хто безпосередньо бере участь у ній, і навколишніх. Ходили легенди про добродійну діяльність Іоанна Кронштадтського, а нині про матір Терезі.