2. Релігія і мораль. Містичне й раціональне.

Релігійна культура так чи інакше присутня у моральному освоєнні світу. Релігія дійсно має значний вплив на мораль, на ствердження загальнолюдських норм. Але релігія – це й певна ідеологія, а етика, як філософське вчення (а філософія не тільки не є ідеологією, але й нерідко прямо їй протилежна), не можуть існувати в заідеологізованій формі. Мораль й естетика – також надають ентузіазм людській особистості, але як форми регулятивного (нормативно-ціннісного) ставлення людини до дійсності вони значно відрізняються від релігії. Хоча мають певний зміст поняття «релігійна мораль», «релігійне мистецтво».

Релігія та мораль. Віра і добро, краса.

«Так я вам скажу, навіщо ви прийшли сюди, ви, що прагнете кохання, але не любимі, хто має нужденність, але не має змоги видряпатися з неї, ви, зацьковані своїми ближніми, хворі та просто втомлені. У кожного з вас своє. Але кожному не достає одного й того ж. І не настільки вже тяжка біда ваша, наскільки те, що її не помічають, знати не хочуть. А ось це вже зовсім нестерпно» (Тендряков В. «Затмение»//Дружба народов, 1977, № 5, с. 63).

Насамперед розглянемо релігійне трактування проблеми походження моралі. Кант якось помітив, що «моральний закон відкриває мені життя, незалежну від живої природи й навіть усього чуттєво сприйманого світу». Схоже, подібні уявлення були властиві людям з найдавніших часів, коли правила, норми спілкування між людьми розглядалися як установлення вищих істот (спочатку духів, пізніше богів). Останні до того ж заохочували доброчесне поводження й карали пороки. Про те, як широко була поширена ця думка, свідчить та обставина, що її дотримувалися навіть ті, релігійність кого часом ставилася під сумнів. Так, давньогрецький філософ Демокрит (460-370 до н.е.) стверджував: «Боги дають людям все добре як у давні часи, так і тепер». За його словами, тільки ті люди «люб’язні богам, яким ненависна несправедливість». Аналогічні судження неважко виявити й у багатьох інших мислителів античності.

Християнські богослови традиційно говорить про божественну природу моралі. Індивід її одержує як у вигляді «природного морального закону» (внутрішній закон), так і у вигляді боговідвертого (зовнішнього) закону. Релігійне трактування походження моралі має цілий ряд достоїнств. Насамперед воно підкреслює універсальний, загальнолюдський характер моралі. Божественні приписання поширюються на всіх людей без винятку. Перед мораллю, як перед Богом, усі рівні – й багатий, і бідний, і цар, і президент, і останній холоп. Релігійне вчення в певній мірі охороняє від спрощено-утилітарного підходу до моралі, піднімає моральні шукання до високих сенсожиттєвих питань. У відомих межах релігія здатна обмежити сферу дії суб’єктивізму, сваволі в моральних оцінках і судженнях

Подібність і розходження моральної й релігійної свідомості.

Проблема взаємодії релігії й моралі займала розум різних мислителів з глибокої давнини. І вже з античності з цієї проблеми висловлювалися всілякі, часом протилежні точки зору. З одного боку, релігійні ідеологи у минулі століття й нині досить категорично стверджують, що мораль не в змозі існувати без релігії, точно так само, як дерево без коріння. Саме в релігії мораль черпає силу виконувати добро, саме релігія надає людині зміст свого буття, вищі моральні цінності (Бог є живе втілення добра).

Але з іншого боку, також із глибокої стародавності відома й протилежна точка зору на характер взаємодії релігії й моралі, яка вбачала негативний вплив віри на мораль.