6. Моральна і художня культура та їх взаємодія.

Мораль і мистецтво. Одухотворена мудрість моральної й естетичної свідомості об’єднує їх: мораль красива, а краса мусить бути доброю. Та їхня єдність відносна, вони досить автономні. Особливо легко помітна різна міра гуманізації і дегуманізації моралі, естетики, мистецтва в різні часи й епохи розвитку людства.

Художня культура – це не лише сукупність літератури та мистецтва. Художня культура завжди була важливим засобом духовно-практичного освоєння світу. Протягом усієї історії культури вона відображала складні й суперечливі проблеми морального життя суспільства та особистості. При цьому вона виявляла себе не пасивним споглядачем, а активним борцем за людину, її гідність і щастя. Зацікавлення художньої культури мораллю пояснювалося тим, що вона прагнула до перетворення дійсності не лише «за законами краси», а й за законами добра, людяності та справедливості.

Своєрідність художньої культури полягає в тому, що вона має здатність відчувати істинний моральний сенс важливих соціальних проблем і суперечностей раніше, ніж їх уловлюють інші форми громадської свідомості. За допомогою художньо-образних засобів воно фіксує ці проблеми і виносить їх на авансцену духовного життя суспільства. Художники, письменники, поети, драматурги ведуть розмову про те, що найбільшою мірою хвилює їх. При цьому вони дають простір своїм почуттям і творчій фантазії.

Моральні проблеми, які хвилюють митців, поетів та письменників, — нескінченно різноманітні за характером і змістом. Деякі з них чітко локалізовані в соціально-історичному часі й просторі. Інші називаються «вічними», бо вони здатні відроджуватись із кожним новим поколінням. Найчастіше це питання, пов’язані з пошуками сенсу буття, індивідуального щастя та загального блага, з сутністю добра й зла, правди та справедливості.

Художня культура в її ставленні до моралі має властивість концентрувати в своїх творах етичну інформацію, надавати їй вигляд особливої цінності, збагаченої глибиною почуттів і переживань. Художня культура осмислює:

— моральні імперативи, що панують у суспільстві в будь-який історичний період;

— морально-етичне кредо митця, що виявляється в особистому ставленні до зображуваних соціоморальних колізій та їх учасників;

— художньо-естетичний бік тих сюжетних моральних колізій, у яких беруть участь персонажі певного твору.

Художня культура нібито «подвоює» моральне буття людей, створює його модель як продукт внутрішньої самосвідомості культури. Ця художня модель виконує стосовно відображуваних соціоморальних суперечностей кілька функцій:

— репрезентативну (вводить актуальні моральні проблеми до духовного життя людей);

— пізнавальну (намагається дати їх адекватне відображення);

— оцінну (нормативно-ціннісне співвідношення з позицій певних верств і груп);

— ціннісно-орієнтаційну (спонукає індивідів до активного пошуку шляхів і засобів розв'язання моральних проблем).

Там, де митець уважний до моральних явищ і процесів, зміст його творів орієнтується не тільки на нинішнє, а й на майбутнє. Такі твори показують ціннісну перспективу духовного розвитку особистості або суспільства.

У художній культурі періодично відроджується суперечність між необхідністю художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних реалій та нестачею відповідних творчих засобів. Традиційні прийоми та методи виявляються недостатніми. Ця суперечність завжди була внутрішнім джерелом становлення нових художніх стилів незалежно від їх особливостей.

Вся історія культури, якщо уявити її як послідовний рух і зміну художніх стилів — це динаміка поступового наближення естетичної свідомості до пізнання буття людей. Але, хоч як близько культура підходила б до пізнання цього буття, реальне життя буде знов і знов виявлятися багатшим за всі творчі засоби художньої культури. І нові покоління художників, композиторів, поетів знову напружуватимуть свої сили і здібності для відтворення життя. До того ж, образи художньої культури і її сенс виходять за межі морального змісту.

Особливості мови істинної культури, особливо культури складних епох, що багаті на філософські ідеї та наукові відкриття, не узгоджуються із тією категоричною та декларативною формою, в якій етичні теорії формулюють моральні норми та вимоги. Більш того, художня індивідуальність стилю виражає суб'єктивне світосприймання — авторське. Воно обов’язково накладає свою печатку на образний світ культури, незважаючи на «об'єктивізм» морального змісту творів. На відміну від художньої культури, мораль прагне до об'єктивації та узагальнень, викладає загальні вимоги до громадської поведінки. Етика конструює смислові структури, які прагнуть до універсальності.