5.3. Зміна місця проживання

І І.ідаючи клієнтам широку розмаїтість форм і видів підприєм­ницької діяльності, адміністрація офшорних центрів не вимагає від н мі і шків — засновників компаній, щоб ті неодмінно проживали

гриторії центрів. Проте зміна місця проживання в останні деся-

ін мі і я стала розповсюдженим способом втечі чи ухиляння від ні 1.11 н індивідуального прибуткового податку. Тому частішають иіишдки зміни місця проживання і переміщення (нерідко фіктив­ної о) у юрисдикції з низьким індивідуальним оподаткуванням.

Вибір офшорного центру фізичною особою зводиться до аль-

нріш шви:

• ч и режепня колишнього місця проживання в країні з високими ішла іками і тимчасове переміщення на територію офшорного і н і і гру, або

Цоііпс переселення з країни, громадянином якої є ця особа.

Чи можливо в другому випадку повернутися на колишнє міі її' проживання, не піддаючи себе штрафним санкціям з боку

11 м>вих органів? Взагалі це можливо, якщо до виїзду з країни

н н 1.11 пика не було недоїмок і заборгованості з податків, а також

якщо його відсутність за кордоном не перевищувала визначену в законі кількість днів. Розглянемо особливості даної ситуації на прикладі двох європейських держав.

У Німеччині податкове законодавство дозволяє перебування на батьківщині, протягом якого не накладаються фінансові і по­даткові зобов’язання. Коли, однак, це перебування триває більше півроку, то фізична особа зобов’язана сплатити податки з усього сукупного доходу незалежно від того, де цей дохід отриманий. У Німеччині повідомлення в поліцію про факт свого виїзду з країни не є з юридичного боку вирішальним свідченням про те, що дана особа виїхала за кордон. Такий факт може бути визна­ний лише після пред’явлення доказів, які підтверджують, що да­на особа залишила своє місце проживання. Навіть у тому випад­ку, якщо хто-небудь офіційно заявляє в поліцію про свій від’їзд із країни, він все одно буде вважатися проживаючим у Німеччині, якщо залишив там свою квартиру чи будинок, на підставі чого можна робити висновок, що він бажає зберегти це місце прожи­вання і при більш тривалому перебуванні за кордоном. Влада постійно буде так вважати, якщо:

• він залишить квартиру, зняту на своє прізвище;

• не продає свою власну квартиру чи будинок, чи не здає їх в оренду кому-нсбудь на тривалий термін;

• просто залишить мебльоване житло незайнятим, щоб в міру можливості час від часу ним користуватися;

• залишає своє житло родичам для використання.

Щоб уникнути підозр у тім, що є бажання залишити за собою тим чи іншим чином своє житло в Німеччині, не слід мати кварти­ру чи будинок, зареєстровані на своє прізвище. У випадку повер­нення в Німеччину не слід селитися в будинку чи квартирі, які ко­лись були власністю еміїранта. Вимоги податкових служб у таких випадках дуже суворі. Наприклад, інженер-будівельник, який тим­часово працював у Ємені, залишив свою зручно обставлену квар­тиру на власне прізвище в Німеччині. Коли повернувся через 2 ро­ки в країну, го змушений був за вироком Мюнхенського фінансо­вого суду сплатити податки німецькій скарбниці.' Припущення щодо того, що хтось зможе зареєструвати своє перебування за кордоном, залишивши дружину і дітей у Німеччині, виправ;іується дуже рідко. Тому що податкова влада вважає, що місце проживан­ня чоловіка там, де живе його родина, наприклад, дружина і діти.

' См. ХУіпІеІег Б. II. 8еісі1 Я. Зіеиегоазеп. — \¥іе$Ьа(іеп. 1995. — 8. 31-33

.Відповідно до розпорядження Федерального міністерства фінансів від 1990 року будь-яке житло, яке використовується хо­ча б один раз протягом року на кілька днів, визнається рези­денцією (постійним місцем проживання) платника в Німеччині.

1 Іаступний критерій — поряд з резиденцією — це так зване «звичне перебування». Це має місце годі, коїш чиєсь перебування І у і свідчить, що спосіб життя даної особи носить відносно ( іійкий, постійний, а не випадковий характер. Це місце, у якому \ го-пебудь проживає тимчасово більше 6 місяців протягом року. Щоб позбутися від необмеженого податкового обов’язку в цій країні, потрібно не тільки відмовитися від резиденції, але й від іак званого звичного перебування в Німеччині.

В Австрії при залишенні місця проживання все одно зберіга- еться обов'язок сплати податку з доходу, отриманого в цій країні. Для тих, хто не мас роботи за своєю професією, дозволе­не перебування в країні протягом року без сплати яких-небудь податків.

При поверненні в Австрію з офшорних центрів діє закон про привілеї для тих, які повертаються. Він стосується як ре­емігрантів, так і осіб, які протягом десята останніх років не мали свого житла в Австрії і мають намір його тут придбати. Такі пільги звичайно надаються Міністерством фінансів на 3 роки з можливістю їхнього продовження до 10 років. Вони стосуються, насамперед, прибуткового і майнового податків на іноземні до­ходи, причому податки при наданні пільг на такі доходи склада­ють 50%. З користувачів пільгами, однак, виключаються ті, хто мас намір влаштуватися на роботу в Австрії.

Із середини 1990-х років серед фізичних осіб, які ухиляються від сплати податків у Європі шляхом зміни місця проживання, найбільшої популярності набули спортсмени. При їхніх числен­них поїздках на змагання за міжнародними контрактами спор- іивпі зірки одержують доходи з багаточислених джерел, що за- ірудпяє податковий контроль. Вони користуються для ухиляння від податків не тільки привілеями для спортсменів, які надають­ся в Монте-Карло і Ліхтенштейні (де в численних службових приміщеннях нараховується більше офісів, ніж вікон), але також і в Бельгії. Саме там одержали податковий притулок футболісти иищої ліги Німеччини. Ці спортсмени зареєструвалися на прожи­нання в прикордонних районах Бельгії для того, щоб заощадити па податках, які в Німеччині досягають 53% їхніх доходів. Тоді як у Бельгії спортсмени платять привілейований, невисокий пода­ток усього в 15° о їхніх доходів. Бельгійське податкове законодав­ство такі ж пільги, крім спортсменів, надає артистам, письменни­кам і журналістам. У майбутньому уряд Бельгії за вимогою Євро­пейської Ради обіцяв підвищити податки на ці категорії плат­ників, щоб запобігти їхній втечі в Бельгію із сусідніх країн.

Інший спосіб втечі від податків фізичних осіб — заснування ними фірми типу «поштова скринька». До таких голосних афер належить справа батька німецької тенісистки Штеффі Граф. По­даткові служби встановили, що велика кількість гонорарів за її виступи надходила в Голландію і Ліхтенштейн, з яких офіційно спортсменка одержувала нібито тільки 20%, і тільки ця сума об­кладалася податком. Кількість фірм і посередників, задіяних для приховання доходів спортсменки, була така велика, що податко­вим службам було надзвичайно важко докопатися до правдивої інформації про доходи Штеффі Граф. Німецький журнал «Дер Шпігель» повідомляв, що, наприклад, на рахунки компанії в Ліхтенштейні надійшло ЗО млн. марок від батька тенісистки, потім ці гроші були переведені кудись далі. Гроші пересилалися також у США на спеціальні рахунки Національного Банку у Ва­шингтоні, звідки були переведені менеджерським агентством, яке обслуговує багатьох тенісистів, в офшорний центр на Бермудсь- ких островах. '3 1983 року по 1994 рік із зароблених 177 млн. ма­рок Штеффі Граф заплатила всього 10 мільйонів податку. Пере­ведення грошей у Голландію були незаконні, тому що країною резидентства спортсменки була Німеччина. У 1994 році родина Граф залагодила скандал, склавши пода ткову декларацію і спла­тивши податок у 3,5 млн. марок у землі Баден-Вюртемберг. Як писала німецька преса, податок зі спортсменки допоміг малій громаді (де зареєстрована Штеффі Граф), сплатити половину ви­трат на інвестиції, непосильні для місцевості, у якій нині прожи­ває близько 15 тисяч жителів.

Інший спортсмен — Борис Беккер — поміняв місце прожи­вання, переселившись в Монте-Карло дія того, щоб переказува­ти гроші в Голландію і на Антильські острови. Але такі операції були цілком легальні. Подібним же чином обстоїть справа з Міхаелем Шумахером, ще одним спортсменом-мільйонером, який оселився в Монте-Карло, щоб звести до мінімуму податки на свої величезні доходи. За результатами анкет, опублікованих у 1995 р. в німецькій пресі, 80% платників податків даної країни вважають, що податкова чесність і сумлінність себе вже не ви­правдовують, 43% відповіли, що без обману в податкових декла­раціях обходяться тільки люди із середніми доходами.

Поряд зі спортсменами численною професійною групою, яка користується офшорними центрами, є діячі мистецтв, артисти, які емігрують особливо з держав, які мають самі високі податки. У Європі це стосується насамперед Швеції, яку покинули поряд з іншими група АББА і відомий режисер Інгмар Бергман, який за­реєстрував своє місце проживання в Монте-Карло. Безліч іспанських мільйонерів переносять своє постійне місце перебу­вання в Андорру.

Для тих неплатників податків, хто не переселяється, а лише реєструє своє фіктивне місце перебування в офшорному центрі, нерідко виникає проблема листування, особливо одержання за цією адресою листів і посилок. Ця проблема знаходить для них вирішення завдяки існуванню близько 1000 фірм за назвою Мсйлдроп (МаіМгор), які діють у 100 країнах. Вони стягують за свої послуги плату, яка коливається в межах від 20 до 2000 швей­царських франків на місяць. їхній список і адреси знаходяться у видавництві «Іпіетаїіопаї МаіШгор Оігесіогу», які публікують­ся в Лондоні. Завдяки діяльності цих фірм підтримується ілюзія, що адресат проживає за даним місцем проживання.

Аналогічним чином зважується проблема телефонних перего­ворів. Уявімо собі ситуацію, коли іромадянин Англії називає своїм місцем проживання Монако, годі як насправді продовжує жити в одному з міст своєї країни, у якій зобов’язаний платити нисокі податки. Може трапитися, що англійський податковий інспектор, зателефонує цій особі в Монако. Щоб уникнути вик­риття факту свого справжнього місця проживання, платники по­датків, які користуються офшорними центрами, змушені застосо- вувати особливі електронні пристрої, які дозволяють приймати телефонні дзвінки, адресовані в Монако, знаходячись у цей час у Лондоні. Ці та багато інших хитрощів дозволяють перетворити іміиу місця проживання в ефективний спосіб втечі від сплати по­датків.