1 Див . Наприклад,: Офшорні фірми в міжнародному бізнесі, принципи, схеми, методи. — м., 1997. — с. 61; 1997. — с. 61.

Перший це власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які відносяться до «податкових гаваней». Це переважно країни з невеликим населенням і малою земельною площею. За термінологією, прийнятою в ООН, вони називають­ся міні-державами. Для них характерна відсутність податку на прибуток для іноземних «пільгових» компаній. Але ця перевага значною мірою знецінюється в очах клієнтів таким серйозним не­доліком, як відсутність податкових угод з іншими державами й особливо договорів про запобігання подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій відноситься велика кількість офшор­них центрів світу, наприклад, острів Мен, Гібралтар, Панама, Ба- гамські острови, Теркс, Кайкос та інші.

До другого типу відносять юрисдикції з «помірним» рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшор- ними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені в «чорні списки» податкових гаваней. Тут найчастіше стягується «помірний» (а часом і досить значний) податок на прибуток. Але такий «недолік» (з погляду бажаючих мінімізувати свої податкові зобов’язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов’язані численними податковими угодами з іншими держава­ми. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певно­го виду діяльності, насамперед, холдингових, фінансових, ліцензійних. Як буде показано нижче (у розділі 3), такі компанії використовуються як проміжні пункти для міждержавного пере­ведення доходів і капіталів. При цьому як кінцевий пункт такого переведення виступають офшорні компанії, зареєстровані в за­гальновідомих податкових гаванях.

Зонами «помірного» оподаткування звичайно вважають цілком «респектабельні» держави Західної Європи — Швей­царію, Голландію, Австрію, Ірландію, Бельгію.

Існує і ряд «комбінованих» юрисдикцій, у яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі «опти­мальні» юрисдикції, як Кіпр та Ірландію.

Варто, однак, відзначити, що не всі офшорні центри першого типу «відлучені» цілком від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про запобігання подвійного оподаткування з окремими країнами (до таких офшорних юрис­дикцій відносяться Мадейра, Голландські Антіли, Маврикій, Британські Віргінські острови). Усе це створює ще одну зручну «лазівку» для приховання від податків доходів і капіталу

.Якщо ж розглядати офшорні центри тільки з погляду ситуації фіскальної, тобто з боку специфіки різноманітних вигод і переваг дія різних категорій платників податків, то такі центри поділя­ються на кілька груп.

Цс країни і території: які не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андор­ра чи Багамські острови); г які обкладають податками тільки дохід, одержаний у даній країні, але звільняють від податків доходи, які надходять через кордон (Коста-Ріка, Гонконг);

^ у яких одержуваний 'гам дохід не обкладається податком, зате обкладається дохід, одержаний з-за кордону (Монако); г- де обкладається податком дохід, одержаний за кордоном, од­нак податкові ставки дуже низькі — нижче 1% (острови Гернсі чи Джерсі Шарк);

^ які оподатковують накопичені багатства (матеріальні ціннос­ті), а не поточний дохід (Уругвай); г у яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, які створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб.

їхні доходи тут цілком звільнені від податків або окремі види доходів користуються податковими привілеями. У Європі таки­ми центрами є Андорра, Ірландія, Монако, Кампьоне де Італія, за межами Європи — Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Французька Полінезія чи острови Святого Варфоломія.

Крім того, офшорні центри групуються за географічною оз­накою. При характеристиці окремих центрів ми будемо дотриму­ватись розподілу їх на два основних типи, уже розглянуті вище па безподаткові території і юрисдикції з «помірними» умовами оподаткування.

3. Характеристика типових офшорних центрів