Глава 5. Способи використання офшорних центрів

В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як зовсім легальні способи з погляду податкового законодавства, гак і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, може мати місце їхнє використання без яких-нсбудь мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не роблять впливу на виплату національних податків. Прикладом може служити функціонування в офшорному центрі американсь­кого банку (чи його відділення), який цілком зачитається платни­ком податків у скарбницю США. Зрозуміло, таке використання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.

По-друге, можтиве використання офшорних центрів з виго­дою для платника податків і одночасно в повній відповідності з законом. Прикладом може послужити звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового планування (іпіетаїіопаї Іах ріаппйш), застосовуваного з метою пошуку оп­тимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінан­сових груп чи для індивідуальних осіб. Такі дії спираються на ви­користання дір у податковому чи адміністративному законо­давстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі вла­дою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діян­ням. Це акт, за допомогою якого платник незаконним шляхом прагне ухилитися від покладеного на нього обов’язку сплати по­датків, наприклад, щ;іяхом недскларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.

Вишевикладене відноситься до класифікації використання оф­шорних центрів з юридичної і моральної (аксіологічної) точки зору.

З організаційно-правового і фінансово-економічного бо­ку, а також із практико-юридичної точки зору звичайно виділя­ють чотири основних способи використання офшорних центрів:

1. трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін за­купівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утриман­ня персоналу;

2. використання ротаційних компаній;

3. маніпулювання міжнародними угодами;

4. зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивно­го) в офшорний центр з метою несплати індивідуального при­буткового податку.

1. Трансферт прибутку за допомогою заниження чи завищення цін

Механізм перекладу прибутку в офшорні центри за допомо­гою заниження чи, навпаки, завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг полягає в штучному маніпулюванні цими ціна­ми. Точно так само можна маніпулювати витратами на утриман­ня персоналу, фіктивно їх занижуючи або завищуючи. Іншими словами, втрати в процесі обороту товарів і послуг, а також ви- трати на утримання персоналу можуть бути диференційовані для певних контрагентів, об’єднаних міжнародними діловими зв’яз­ками. Ступінь взаємозв’язку суб’єктів, які перебувають в офшор- пих центрах, залежить від організаційно-юридичної форми таких суб’єктів. Основними з них є наступні:

Торгова компанія

Сама її назва не повинна вводити в оману. У дійсності ця фірма може займатися чим завгодно. Вона може видавати газету, займатися фотознімками для реклами, проводити семінари, бути посередником у продажу нерухомості, брати участь у продажу страхових полісів, робити автомобілі чи імпортувати банани — усс це можна робити за посередництвом торгової компанії. Цілі мережі компаній такого типу зареєстровані в Андоррі, Ліберії, на Кіпрі, у Гонконзі чи в інших офшорних центрах. Усі вони ко­ристуються привілеями, наданими там торговим компаніям. Тим часом, ці компанії не тільки посередники, але й займаються ви­робництвом товарів і послуг.

Холдингова компанія

І Іі компанії пов’язані з володінням акціями, цінними паперами ми нерухомістю. їх також використовують для ведення торгової

діяльності чи пасивного управління грошовими внесками. В оф­шорних центрах влада не звертає уваги на те, чи відповідає діяльність або організаційна форма компанії її назві. Як уже раніше відзначалося, холдингові компанії користуються в оф­шорних центрах, особливо в нетипових, більшими привілеями, ніж торгові фірми.

Довірчий фонд

Ці фонди створюють з метою одержання прибутку шляхом скупки і розпорядження цінними паперами, торгівлі неру­хомістю, використовуючи для цих операцій гроші вкладників. Клієнтами цих фондів, як правило, є іноземці. З огляду на гіркий досвід минулого, ряд європейських країн і США ввели спеціальні правила і розпорядження, які захищають своїх громадян від мож­ливих втрат, які виникають у результаті вкладення грошей у сумнівні довірчі фонди.

Дочірня страхова компанія

Нерідко фірми, які мають безліч страхових зобов’язань, зіштовхуються зі складною проблемою. Якщо вони спробують заощадити на страхових внесках, створюючи власні резерви на покриття витрат, то такі резерви будуть обкладені великими по­датками. Якщо ж вони застрахують себе на 100° о можливого ри­зику в інших страхових компаніях, то на такі цілі будуть потрібні величезні витрати. Крім того, ризик буває такого розміру, Що важко взагалі знайти страхову контору, яка б побажала його за­страхувати, наприклад, такий, як відповідальність видавців газет за тексти, які поміщаються в них. У той же час вирішення даної проблеми звичайно знаходять у тім, що замість пошуку сторон­нього страховика створюють свою власну страхову компанію в офшорному центрі чи в країні, у якій страхова діяльність обкла­дається низькими податками.

Суднохідна компанія

Власники суден були першими серед тих, хто поклав початок офшорному бізнесу. Такий початок був покладений ще тоді, ко­ли британські моряки для прориву морських блокад, ембарго і заборон піднімали на своїх кораблях прапори інших країн, щоб безперешкодно ввійти в порти призначення. Тим самим вони пе­реставали бути підданими британської корони. Вигоди зміни

пропори були успішно використані в часи «сухого закону» \ < 11 ІД і незліченних обмежені, у мореплаванні в період між пер­шою і другою світовими війнами. Першою серед країн зручного прапора ввела пільговий режим приписки суден і оподаткування фрахтових операцій Панама (1925 р.). В даний час загальновиз­нані гавані зручного прапора - це Кіпр, Гібралтар, Ліберія, Ан- пігуа, Багами, Бермуди, Каймани, Мальта, Голландські Антили,

11. Ірі-Ланка й інші держави і території. Елементи режиму зручно-

іо прапора застосовують відкриті суднові регістри Норвегії, Данії, Німеччини, острова Мен, Люксембургу, Канарських ост­ровів (Іспанія), Мадейри (Португалія), Кергелена (Франція),

І онконгу, Сінгапуру і Філіппін. Більшість країн зручного прапо­ра с також офшорними центрами.

Судноплавна компанія, зареєстрована в офшорному центрі чи країні зручного прапора, одержує численні й дуже важливі пільги. Судновласникам гарант ується швидка і спрощена реєстрація іно- ісмпих суден як у самій країні зручного прапора, так і в її за­рубіжних консульствах на тимчасовій і постійній основі. Судно­власникам — нерезидентам надасться, до того ж, можливість швидкої і безперешкодної перереєстрації в морському регістрі іншої країни, а також можливість паралельної реєстрації суден. Судноплавній компанії дозволене тут вільне наймання членів екіпажу з нерезидентів країни приписки суден, але деякі переваги при найманні віддають громадянам країни приписки судна. Від судноплавної компанії тут не вимагають неухильного дотриман­ня всіх норм міжнародного мореплавання. Місцева влада звичай­но охороняє анонімність директорів та інших посадових осіб суд­ноплавних компаній і гарантує збереження конфіденційності їхніх комерційних операцій. Головна ж перевага зареєстрованих тут судноплавних компаній — їх звільняють від усіх місцевих по­датків на доходи, отримані за межами країни реєстрації. Замість податків вони платять дуже помірний реєстраційний і річний збо­ри в залежності від водотоннажності і призначення суден.

Авіалінії

Такий же, як у випадку з морськими суднами, в офшорньїх центрах діє порядок реєстрації авіаліній. Іноді за назвою авіалінії власник реєструє власний літак. В окремих же випадках у такої авіалінії взагалі немає ні єдиного літального апарата, а фіктивна авіалінія реєструється лише ;щя того, щоб її власник у силузобов’язуючих міжнародних розпоряджень міг користуватися знижками для себе і своєї родини в придбанні квитків для по­льотів літаками інших авіаліній.

Офшорний банк

На міжнародному рівні існує правило, відповідно до якого одержання згоди на заснування банку зумовлене дотриманням наступних вимог:

1. володіння капіталом,

2. підтвердження законним шляхом наявності необхідної про­фесійної кваліфікації,

3. бездоганна репутація.

Офшорні центри в таких випадках не досаждають заснов­ників банків такими скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності про­фесійної освіти, бездоганної репутації, ні в надто низьких фінан­сових резервах майбутнього банку. Тут спостерігалися і такі ви­падки, на щастя, нечисленні, коли надавалася можливість засну­вати банк, взагалі не вкладаючи в нього капітал. Тобто тут ми маємо справу з торжеством принципу, який сформулював персо­наж Бергольда Брехта в «Трьохгрошовій опері»: «Пограбування банків варто залишити аматорам, професіонали ж повинні засно­вувати банки й управляти ними». До офшорних центрів, які ство­рюють особливо благодатне середовище для такого виду «бан­ків», відносяться Ангілья, Гренада, Монтсерраг і Сент-Вінсент.

Траст

Це правовідносини, при яких одна особа (засновник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-небудь майно чи право з покладанням на нього обов’язків з управління такою власністю від свого власного імені як незалежного власни­ка для одержання вигоди на користь третіх осіб (вигодонабу- вачів, бенефіціарів).

Якщо з якихось причин одна особа одержує майно чи права будь-якого виду для одержання вигоди на користь власника чи третьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим влас­ником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.

Таким чином, для визнання яких-небудь відносин довірчою власністю (трастом чи передбачуваним трастом) необхідна і до­статня наявність наступних кваліфікаційних ознак у сукупності:

1. наявність суб’єкта (засновник, довірчий власник, вигодона- (>унач), причому кількість суб’єктів може коливатися від одного Ю кількох людей;

2. наявність майна чи прав будь-якого виду, які передаються ірасту;

3. управління довірчим власником переданим йому майном чи (і) правами будь-якого виду від свого імені;

сі) довірчий власник повинен управляти переданим майном чи правами на користь засновника чи вигодонабувача.

Гак, довірчою власністю будуть визнані в побутовій сфері нідпосини з охорони майна опікуваної чи недієздатної особи н одних випадках; з організації благодійної діяльності, ліквідації спадщини, в інших випадках; у господарській сфері — відносини між принципалом і агентом, клієнтом і адвокатом, членами парт­нере гва між собою і т.д.

Що стосується підстав, за яких виникає довірча власність, і о поряд із законом, договором чи однобічним розпорядженням іасновника такі відносини можу ть виникнути і з будь-яких інших причин. Наприклад, яка-небудь річ передана в заставу, потім річ продається, і сума, виручена від продажу, перевищує вартість речі, переданої в заставу; на таке перевищення вартості продажу над вартістю закладеної речі будуть поширюватися відносини довірчої власності і, отже, якщо заставоутримувач привласнить собі зазначений надлишок, то в заставника виникає право на за- чисг своїх майнових інтересів.¹

Ще однією ситуацією, яка ілюструє механізм підстави трасту, може бути наступна. Хитромудрий мільярдер приймає рішення про те, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, тому що цс привело б до необхідності сплати податку на спадщину, який у багатьох країнах дуже великий. Замість цього мільярдер <• і иорює в офшорному центрі фонд, у який переказує гроші. Одно- і о ті своїх друзів призначає керівником цього фонду, а спадкоємці одержують право користування засобами цього фонду. Інститут і рас ту сформувався в Англії й одержав велике поширення в США. У меншій мірі ідея створення таких трастів користується попу- іирністю на європейському континенті, тому що тут глибоко уко­ренилися побоювання щодо того, що неможливо цілком виключи-

11. ірудногці повернення засобів, переведених в офшорні центри.

' Діш про це: Матридис К. Трастьі в оффшорньїх зонах. — Бєлгород: Крестьянс- ііііодсло, 1997.

У державах, де законодавча система заснована на принципах римського права, перешкодою в заснуванні фондів такого типу може стати податок на дарування, оскільки переклад грошей у такий фонд може бути кваліфікований як дарування. У деяких країнах виникають також проблеми з визнанням трасту з погля­ду існуючого права, якщо такий іраст заснований громадянами даної держави за кордоном. До типових офшорних центрів, які сприяють створенню довірчих фондів, відносяться: Багамські, Бермудські острови, Кіпр, Бахрейн, Гібралтар, Гонконг, Ліхтен­штейн, Мадейра, Науру, Сент-Вінсент, Швейцарія, острови Теркс і Кайкос, Кайманові острови, острови в протоці Ла-Манш. На території США тільки в штаті Массачусетс законодавство відноситься прихильно до заснування таких фондів.

Офшорний університет

Усе, що було сказано щодо перерахованих форм підприєм­ницької діяльності в офшорних центрах, можна також віднести і до університету. Його можна створити тут без дотримання обов’язкових у більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придатний для таких починань. У той же час немає і розпоряджень, які б забороняли створення в офшорних центрах компаній, які мають назву «університет». Разом з тим навіть у такій респектабельній країні, як Швейцарія, у кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень відносно вищих навчаль­них закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.

Розмаїтість форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їхнє взаємне поєднання і цілес­прямовану взаємозалежність. Усе це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, домагаючись одер­жання вигоди за рахунок несплати податків. Переклад (транс­ферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденції в країні з прогресивним оподаткуванням, своїй філії, яка знаходиться в офшорному центрі, за цінами, нижчими їхньої фактичної вартості. Філії здійснюють подальший перепродаж цих товарів за більш високи­ми цінами. Механізм дії такого трансферту ілюструє нижчепода­на схема

:Д

перепродаж

фітол В

нишс/иіпська л її шиті я А

країна і нрої реснвним «їїю;ці і куванням

офшорний

центр

ля ілюстрації наведеної на схемі ситуації може служити на- і іупний приклад. Материнська компанія А продає товар піїріістю 1000 дол. своїй дочірній фірмі В за заниженою ціною — угього за 500 дол. Робить вона це тому, що її філія — фірма В за- |н < сірована в офшорному центрі, де товари взагалі не обклада­нні,ся податком. Надалі фірма В перепродує цей товар за його реальною ціною — 1000 доларів. Яка вигода від такої махінації.'’ Допустимо, що компанія А, розташована в країні з високим опо- да і куванням, повинна сплатити податок за ставкою 50%. Про­даж товару фірмі В і його подальший перепродаж дозволять одержати сукупний виграш, рівний 750 дол. «Економія» в резуль- іаті втечі від податку за допомогою використання офшорного центру дала 250 дол. плюс 500 доларів, отриманих дочірньою фірмою В. Якби така махінація проводилася, минаючи офшор- ний центр, то виграш при оподаткуванні в 50% склав би тільки 500 доларів США.

Маніпулювання втратами товарообігу може відбуватися шляхом перекладу у філію, розташовану в офшорному центрі, складових частин певного продукту (наприклад, комплектуючих деталей якого-пебудь механізму) за ціною, нижчою ціни складе­ного з них товару, після чого філія компанії продає цей товар за вищою ціною. Трансферт прибу тку можна здійснити також шля­хом штучного заниження чи завищення витрат утримання самої компанії. Основні втрати на її утримання це: витрати обслугову­вання підприємств, відсотки з позик, інші платежі, наприклад, та ліцензії, за використання патентів і т.п. Виграти обслуговуван­ня — це різного виду платежі: заробітна плата, допомога, відшко­дування збитків, оплата за приміщення, витрати на дослідження, усякого виду винагороди, витрати на транспорт і рекламу.

Переведення прибутку у філію, розміщену в офшорному центрі, здійснюється таким чином, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням, робить своїй філії по­слуги за цінами, які значно перевищують ринкові ціни. У такий же спосіб придбання патентів, ліцензій, товарних знаків і т.п. відбувається за цінами, які перевищують загальноприйняті ціни. Так робиться переведення прибутку в компанію з резиденцією в офшорному центрі.

Виділення позик також може бути використане для завищен­ня витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем по­датків. При наданні позик, зроблених у загальноприйнятих нор­мах міжнародного бізнесу, материнською компанією найчастіше виступає та, котра бере в борг капітал у своїх філій, розташова­них в офшорних центрах. Обслуговування боргу може бути зруч­ним приводом для переведення прибутку від материнської ком­панії її філіям і назад у залежності від того, чи платить боржник високі відсотки з позик у порівнянні з ринковими, чи низькі.

Трансферт прибутку відбувається, коли компанія з рези­денцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням випла­чує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція приводить не тільки до трансферту відсотків з по­зик в офшорні центри, але й до зменшення прибутку материнській компанії, яка підлягає оподатковуванню за високими ставками. Іноді переведення прибутку від материнської компанії у філію, розташовану в офшорному центрі, відбувається таким чином, що перша робить оплату товарів і послуг, закуплених другою. На­решті, трансферт прибу тку здійснюється і таким чином, коли ма­теринська компанія оплачує послуги, які взагалі не були надані їй філією з резиденцією в офшорному центрі, а лише сфабриковані документи, які підтверджують роботу з виконання цих послуг.

2. Ротаційна компанія як специфічний вид використання офшорних центрів

А. Суть і призначення ротаційної компанії Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов’язане зі специфікою існування офшорних центрів. Тільки юрисдикція таких центрів може забезпечити умови і гарантії функціонування ротаційних компаній.

Сама функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в «перекиданні» коштів чи цінних па­перів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, начебто відбувається при цьому зміна влас­ників грошових сум чи цінних паперів.

Такі фіктивні компанії нерідко привласнюють собі дуже еле­гантні назви. У Ліхтенштейні вони іменуються «головними нерези- денціями», у Ліберії — «нерезидентськими корпораціями», у ка­рибських міні-державах — «міжнародними компаніями», це по- винно означати, що їхня діяльність протікає не на місцевому рівні, а в міжнародному масштабі. Відносно них також використо­вується термін «поштова скринька», як дослівний переклад з німецького Вгіеґказіеп, який можна почути в англосаксонських країнах. Але багатьом бізнесменам, які використовують офшорні центри, ця назва не подобасгься — вона їм здається «нереспекта- бельною» і вони віддають перевагу іншим термінам. Тому для по­значення ротаційної компанії застосовується назва «звільнена компанія», тобто фірма, не обтяжена прибутковим податком. Во­на набула популярності у Гібралтарі. А на Філіппінах і в країнах

1. Іівденно-Східної Азії самим популярним визначенням фіктивних компаній став термін «компанія-резиденція». Нарешті, найчастіше вживаним терміном стає «ротаційна» (чи передавальна компанія).

її використання індивідуальними платниками податків, як і фірмами, стало одною з розповсюджених форм втечі від податків у міжнародному бізнесі. Розглядаючи її в цілому, можна відзна­чити, що ця компанія засновується фізичною чи юридичною осо­бою, яка залишається в країні з високим рівнем оподаткування. Вона характеризується наступними рисами:

1. Засновник ротаційної компанії — незалежно від того, фізична чи юридична він особа, володіє в ній усім пакетом акцій ;ібо більшою їх частиною, завдяки чому здійснює за нею повний контроль.

2. Ротаційна компанія повинна бути розміщена тільки в оф- шорному центрі, оскільки її створення дозволене тільки місцевим чаконодавством. її податкова незалежність повинна бути по­ні юю, це означає, що всі можливі податки чи інші збори вона по- винна виплачувати тільки в офшорному центрі. Ця компанія на­буває загалом юридичної форми фінансової компанії і підпадає під мінімальні формальні обмеження.

3. Винятково велике значення надається джерелам, з яких ве­дуть походження її доходи, а також мета, якій вона служить. До­ходи компанії можугь виникати в країні ініціатора її створення, к раїні її головного акціонера чи в третій країні.

4. У певних випадках вона повинна бути іноземною ком­панією, яка не займається діяльністю в офшорному центрі й одер­жує доходи за межами центру, оскільки тільки в описаній ситу­ації вона може скористатися податковими привілеями.

Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, яка підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається напрямок до­ходів, одержаних за межами офшорного центру, на рахунки ро­таційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг, як у ма­теріалі,ній сфері, так і шляхом маніпулювання цінними папера­ми, ліцензійними правами й об’єктами інтелектуальної власності. Тут мова часто йде про операції, недоступні для контролю з бо­ку податкових відомств, тому що в ряді випадків податковим службам буває навіть важко встановити, чи дійсно дані операції були проведені компанією. Компанії цього типу використовують також в операціях купівлі-продажу.

У згаданих випадках отримана вигода дорівнює різниці між рівнем оподаткування в країні розташування ротаційної ком­панії і рівнем оподаткування, якому міг бути підданий прибуток у країні джерела доходу.

Схема функціонування ротаційної компанії

контроль

Головний Ротаційна

акціонер дохід компаній

Одна зі сфер, у якій найчастіше використовують ротаційні компанії, це надання послуг. Діяльність компанії полягає тут у розпорядженні правами, такими як: використання чи продаж патентів, ліцензій, нової технології (ноу-хау), авторських прав чи товарних знаків. У формі ротаційних компаній також виступа­ють різноманітні консалтингові компанії. Компанії, які ведуть такого виду діяльність, користуються допомогою адвоката, юри­дичного радника або створюють власне бюро, зайняте однією лише адміністративною діяльністю.

Щоб уникнути сплати податків і одночасно позбутися від турбот з податковими службами, ротаційні компанії не можуть цілком займатися винятково фіктивною діяльністю. Тому що, зрештою, можна впевнитися і докопатися, чи оплачені послуги реальні чи фіктивні і чи обґрунтовані отримані компанією дохо­ди. Тому гака компанія змушена демонструвати реальну госпо­дарську діяльність, доводити, що вона носить справжній, а не фіктивний характер, і тим самим її функції не обмежуються однією лише роллю «поштової скриньки».

Діяльність фіктивних ротаційних компаній неодноразово описана в літературі. Афера однієї з таких компаній була викри­та Міністерством фінансів США. За обвинуваченням у податко­вому шахрайстві був звинувачений американський громадянин. Він умудрився за допомогою ротаційної компанії вивести з-під контролю податкового відомства й укрити від оподаткування в офшорних центрах на Багамських і Кайманових островах біля двох мільйонів доларів.

Ротаційні компанії багато раз були звинувачені в проведенні фіктивних угод, які приносять великі прибутки як самим ком­паніям, так і їх клієнтам. Різновидом такої діяльності ротаційних компаній є створення ними «Компаній з обслуговування зірок» («гепі а зіаг» сотпрапу). Дана процедура дозволяє американським платникам податків (голлівудським кінозіркам, професійним спор тсменам) ухилятись від податків, використовуючи ротаційні компанії. Ці компанії за дорученням «зірок» одержують їхні го­норари, премії і винагороди, і більшу частину цих засобів відво­дять від оподаткування, приховуючи їх в офшорних центрах. Ро­таційні компанії об’єднуються в трупи, які дозволяють їм ще успішніше маскувати свої фінансові афери і ховати своїх клієнтів під каральних санкцій податкових органів. Практичний досвід свідчить, що ризик піддатися покаранню за несплату податків зменшується в міру того, як зменшується імовірність установлен­ня зв’язку між ротаційною компанією і її реальним власником.

Ротаційна компанія може бути також дуже зручною і корис­ною в угодах купівлі-продажу, коли вона є одною з ланок у доб­ре продуманому ланцюзі фінансових або торгових угод. Вона мо­лі- виступати посередником у покупці якого-небудь товару з до­ручення материнської компанії і надалі перепродажу його філіям, 1.1 мішаючи частину прибутку в офшорному центрі. У більшості иішадків через ці центри проходять одні лише накладні й інші до­кументи, які становлять матеріальне «підтвердження» діяльності ротаційної компанії. Серед компаній, які використовують таку форму втечі від податків, нині спостерігається тенденція надава­ти своїй діяльност і більш достовірний характер шляхом передачі ротаційним компаніям обов’язку проводити якийсь мінімальний обсяг реальної діяльності (наприклад, упакування, наклейки ети­кеток чи складування товарів). У сфері чисто фінансової діяль­ності ротаційні компанії звичайно приймають форму холдингу. Принципи його зв’язку з ротаційними компаніями демонструє нижчеподана схема.

Материнська дивіденди Ротаційна

компанія ► компанія Д.

Офшорппй центр

Фірма А Фірма В Фірма С

Ротаційна компанія Д, зареєстрована в офшорному центрі, цілком, на 100%, є власністю материнської компанії і її філій.

Материнська компанія одержує оплату від філій А, В, С за на­дані їм концесії на приналежні їй товарні знаки, патенти і т.п. Але оплата ця виробляється не прямо, а за посередництвом ро­таційної компанії Д, зареєстрованій в офшорному центрі. Ро­таційна компанія перераховує цю плату вже у формі дивідендів, які в країні резидентства материнської компанії оподатковують­ся за дуже низькими ставками, наприклад, вони складають у Франції всього 5% їхньої вартості. Разом з тим, якби всі ці ви­плати були перераховані безпосередньо материнській компанії не у формі дивідендів, а як плата за концесію, тобто у формі до­ходу, то вони підлягали б оподаткуванню на загальних підста­вах. Починаючи з того моменту, коли за допомогою певних за­ходів була досягнута зміна «природи» доходу з метою зниження його рівня оподаткування, діяльність учасників афери вже кваліфікується як податкове шахрайство.

Використання ротаційної компанії служить також прихованню справжніх прізвищ інвесторів в офшорних центрах, що загрудняє їхню ідентифікацію. За допомогою цих компаній відбуваються злочини, пов’язані з порушеннями правил відносно поведінки на фондових біржах. Прикладом може служити справа двох амери- камських громадян, які злочинним шляхом роздобули інформацію щодо компаній, зареєстрованих на Нью-Йоркській біржі. Цю інформацію вони продали біржовому маклеру, а той перепродав її іноземцям. Маклер і його спільники використовували ротаційні компанії з резиденціями на Багамських і Бермудському островах, у Люксембурзі і Швейцарії, щоб скуповувати акції тієї компанії, про яку вони незаконним шляхом одержали інформацію.

«Утікачам від податків» нерідко уявляється зручною і надійною справою переведення грошових сум у банки обраного ними офшорного центру за допомогою ротаційних компаній не прямо зі своєї країни, а «транзитом» через інші офшорні центри, наприклад, із Франції в Ліхтенштейн за посередництвом ротацій­них компаній на Багамських островах і в Люксембурзі. Власник капіталу, який укривається від податку, вибирає «проміжні» оф- шорні ценгри при переведенні грошей, керуючись гарантіями схоронності в цих центрах комерційних і фінансових таємниць. Чим більша кількість проміжних ланок, тим важче встановити учасників багатоходової операції.

Поряд з такою діяльністю багато ротаційних компаній вико­ристовують як посередників у пошуках нових іноземних ринків збуту. При цьому за важливі реальні маркетингові послуги вони стягують цілком помірну плату.