3.4.Організаційні форми агропромислових об’єднань

Найбільш поширеними видами об’єднань є асоціації, корпорації, консорціуми, холдинги, концерни, агропромислово-фінансові групи, спільні підприємства.

Агропромислова асоціація є добровільним об’єднанням на базі головного підприємства (як правило, переробного). Це - форма регіональної агропромислової інтеграції. За головним підприємством зберігається господарська самостійність і права юридичної особи. Мета створення асоціації – досягнення на основі поєднання інтересів сільськогосподарських і переробних підприємств, збільшення виробництва продукції і одержання прибутку. Для організації роботи учасників об’єднання перераховують внесок на його рахунок у статутний та інші фонди.

Основними функціями асоціації як юридичної особи є координація діяльності учасників у виробництві, переробці й реалізації кінцевої продукції, об’єднання фінансових і виробничих ресурсів, створення для їх спільної діяльності відповідних економічних умов, організація фірмової торгівлі. Вищим органом його управління є загальні збори уповноважених представників – учасників. У період між зборами повноважні функції виконує рада, яка формує виконавчий орган – дирекцію. Ефективність функціонування таких формувань значною мірою залежить від справедливого розподілу між учасниками прибутку, одержаного промисловістю в результаті реалізації кінцевої продукції.

Об’єднання сільськогосподарської, промислової і торговельної діяльностей (що здійснюються в рамках одного чи кількох підприємств) часто називають агрофірмою. У нормативних актах України термін «агрофірма» не вживається. Як юридична особа агрофірма може мати будь-яку організаційно-правову форму.

Корпорація – це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих і комерційних інтересів різних трудових колективів із делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного учасника.

Агроконсорціум – форма господарювання, заснована на добровільній кооперації аграрних, промислових, будівельних, торгових, наукових та інших формувань з метою об’єднання вільних матеріалів і фінансових ресурсів засновників та одержання додаткового прибутку на вкладений капітал. Усі учасники є рівноправними партнерами. Прибуток від спільної діяльності розподіляється відповідно до дольової участі учасників. Для розширеного відтворення можуть використовуватися додаткові внески засновників, відрахування від прибутку консорціуму, кредити банків, кошти за рахунок випуску і продажу акцій та інших цінних паперів.

Вищим органом управління консорціуму є Рада засновників, що формується з працівників підприємств-учасників. На раді обирається його голова, який одночасно може бути директором агроконсорціуму.

Холдинг - це є така форма володіння капіталом, за які материнська (головна) компанія (що має контрольний пакет акцій об’єднання дочірніх компаній) забезпечує управління і контроль за всіма підприємствами, що входять до її складу. У холдингових компаніях створюються умови для інтеграції в єдиний процес усіх основних стадій виробництва – від наукових досліджень, проектування і початку виробництва до реалізації продукції.

Проведення єдиного інвестиційного процесу, консолідація фінансової звітності з метою зменшення оподаткування робить участь у холдингу особливо актуальною для сільськогосподарських виробників, у яких не вистачає обігових коштів і засобів для розширеного відтворення. У холдинговій компанії є можливість ведення єдиної маркетингової стратегії, оптимізації системи управління, контролю, обліку і звітності. Централізація й укрупнення капіталу сприяють використанню національних і міжнародних інвестиційних проектів, прискореному розвитку регіонів їх розташування. Холдингові структури мають можливість фінансувати на початковому етапі і збиткові дочірні компанії, забезпечуючи їх новими технологіями. При цьому важливо щоб усунення конкуренції у середині холдингу не призвело до економічного застою через втрати дочірніми підприємствами реакції на зміни в економічній і політичній ситуації та кон’юнктурі ринку. В останні роки холдингові об’єднання знайшли в Україні значного поширення.

Концерн створюється шляхом скуповування контрольного пакету акцій різних підприємств (як холдингові) і укладання договорів про спільність інтересів. Формування, що входять до концерну, зберігають самостійність, але пов’язані між собою фінансовою залежністю, системою участі й управління.

Агропромисловий концерн виконує не лише контролюючі функції (як холдинги), а й має власні виробничі потужності, на ефективну роботу яких спрямована діяльність дочірніх компаній. Крім того, на відміну від холдингової компанії, він частіше концентрується на виробництві і реалізації продукції однієї групи (м’ясної, молочної та ін.). Концерн контролює життєвий цикл своєї продукції – від наукових розробок, виробництва аграрної сировини, закупівлі матеріалів до реалізації кінцевої продукції. Такі структури мають практично ті ж недоліки, що і холдинги.

Агропромислово-фінансові групи (АПФГ) - перспективна форма об’єднань, яка забезпечує формування замкнутої, закінченої схеми виробництва кінцевої продукції – від вирощування сільгоспсировини та її переробки і зберігання до реалізації виготовленої з неї продукції, концентрації фінансових та інших ресурсів. В АПФГ доцільно сформувати власний кооперативний банк, який би сприяв вирішенню фінансових проблем підприємств-учасників (шляхом видачі їм не тільки короткострокових, а й довгострокових кредитів пі перспективні проекти на більш вигідних умовах, ніж у комерційних банках).

Спільні підприємства – формування, що створюються спільно з іноземними інвестиціями. Порядок їх організації визначається законами України «Про інвестиційну діяльність», «Про іноземні інвестиції», «Про захист іноземних інвестицій в Україні» та Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій.

Таке підприємство має право без ліцензій експортувати продукцію, роботи і послуги власного виробництва та імпортувати продукцію (роботи, послуги) для власних потреб (за винятком тих, що передбачені чинним законодавством і міжнародними договорами). Порядок визначення експортної продукції, робіт і послуг здійснюється на підставі правил, зафіксованих у митному законодавстві України, а імпортної – на підставі установчих документів підприємства. Трудові відносини з найманими працівниками регулюються відповідно до чинного законодавства України.

Готова продукція, сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, запчастини, що ввозяться в Україну для власних потреб спільного підприємства, звільняються від мита і податку на імпорт. Відповідно до чинного законодавства підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу звільняється від сплати податку протягом п’яти років з моменту оголошення наявності першого прибутку, а в подальшому сплачує податок у розмірі 50% від ставок, установлених законом України. Новостворені підприємства звільняються від сплати податку протягом трьох років (формування в області посередницької діяльності – на два роки) з моменту оголошення першого прибутку, а в подальшому сплачують податки в розмірі 70%. Сума прибутку підприємства, що підлягає оподаткуванню, зменшується на величину засобів, що реінвестуються на території України.