5.1. Планування використання основних засобів виробництва

Аграрні фахівці повинні не тільки знати основні фактори, що визначають технічний рівень підприємства (склад знарядь праці за видами виконуваних операцій, потужністю і строком служби; рівень прогресивності технологічних процесів, їх механізації; енерго- і фондоозброєність праці), але й уміти визначати та обґрунтувати включення в план технічного розвитку підприємства тих з них, які в умовах конкретного господарства сприятимуть підвищенню його технічного рівня та ефективності. В цілому планування основних засобів виробництва включає обґрунтування техніко-технологічного розвитку, обсягів механізованих робіт і затрат на експлуатацію техніки, а також амортизаційних відрахувань.

Найбільш важливими показниками, що характеризують техніко-технологічний розвиток, є охоплення робітників механізованою працею, частка механізованої праці в загальних затратах праці (нині цей показник складає біля 25-30 %), ступінь механізації виробничих процесів.

Вихідною базою для планування технічного розвитку є перспективні плани підприємства. При цьому для вибору організаційної форми використання техніки (тобто господарство планує використовувати: тільки власну техніку; власну і орендовану; тільки орендовану) одночасно слід ураховувати чисельність і склад трудових колективів, закріпити за ними землі та інші засоби виробництва. Земля і техніка (власна і орендована) мають бути в одних руках – товаровиробника, господаря на землі.

Якщо великим сільськогосподарським підприємствам доцільно створювати власний машинно-тракторний парк, то дрібним (фермерським та ін.) – частку техніки концентрувати в обслуговуючих кооперативах та використовувати техніку машино-технологічних станцій. Для обслуговування селянських господарств доцільно використовувати техніку сільськогосподарських підприємств, фермерів, машинно-технологічних станцій тощо.

Розрахунки обсягів механізованих робіт здійснюють послідовно:

- спочатку визначають річний обсяг механізованих робіт у рослинництві і тваринництві множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (або фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (1 голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а також у тваринництві (при відсутності технологічних карт) ці розрахунки виконують з використанням інших способів або за даними минулих років;

- визначають можливість власного тракторного парку шляхом множення планової середньорічної кількості тракторів і самохідних комбайнів різних марок на їхній плановий виробіток. Останній обчислюють з урахуванням фактичного виробітку за 2-3 останні роки, а також даних щодо можливого підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінах виробітку на 1 машину залежно від забезпеченості ними господарства;

- порівнюють планову потребу в загальному обсязі механізованих робіт (результати першого розрахунку) з можливостями власного машинно-тракторного парку (результати другого розрахунку). Якщо можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни у технологію виробництва продукції, розробляють заходи щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання повної техніки тощо. В інших випадках, навпаки, вишукують можливість надання послуг іншим підприємствам і населенню, широкого використання техніки в окремих галузях.

Одним із вузлових питань є планування витрат на використання техніки. Собівартість планових механізованих робіт складається з прямих витрат (оплата праці механізаторів, вартість паливо-мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх ремонт і техогляди) і накладних (оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання та приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.). Практично всі статті витрат визначаються шляхом множення відповідних нормативів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських культур чи 1 голову худоби на планові посівні площі і поголів’я худоби.

Розглянемо як визначаються вказані нормативи. Зокрема, нормативи із затрат праці та її оплати, а також витрат пального і мастильних ріалів у рослинництві визначаються у нормативних технологічних картах, а в тваринництві та інших галузях – на основі госпрозрахункових завдань за окремими розрахунками. Планову потребу в паливі визначають також за плановим обсягом робіт в умовах еталонних гектарах (нормо-змінах) і нормативами витрат палива на одиницю роботи по марках тракторів, які встановлюють у господарстві за фактичними витратами палива за 2-3 попередні роки з урахуванням заходів щодо його економії. Що стосується мастильних матеріалів, то потреба в них встановлюється у % від кількості основного палива (по моторному маслу в залежності від марки тракторів цей показник коливається в межах 3,8 – 5,0 %, а по трансмісійних маслах – 0,4 – 1,3 %).

Амортизаційні відрахування по тракторах, комбайнах та інших сільгоспмашинах і знаряддях обчислюють незалежно від їхнього виробітку за встановленими (у відсотках до їхньої вартості) нормами, які наведені в табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Норми амортизації у відсотках до балансової вартості за групами основних засобів

Група основних засобів	Норма, %
Будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої	5
Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи	25
Інші основні засоби, не включені до вищеперелічених	15

Планування амортизаційних відрахувань слід здійснювати в зазначеній послідовності:

- для обчислення амортизаційних відрахувань розробляють зведену відомість, в якій основні засоби групують за об’єктами планування і нормами амортизації;

- зазначені суми амортизаційних відрахувань слід правильно віднести на об’єкти планування:

1) щодо основних засобів спеціального призначення (зерно-, буряко-, картоплезбиральні комбайни, сівалки, буряконавантажувальні, корівники та ін.) – амортизаційні відрахування відносяться безпосередньо на собівартість продукції відповідних культур і галузей. За необхідності (щодо техніки для вирощування зернових і соняшнику) розподіл відрахувань здійснюється пропорційно посівним площам;

2) щодо основних засобів універсального призначення (трактори, тракторні причепи та ін.) – амортизаційні відрахування по них на об’єкти планування та обліку витрат розподіляють пропорційно не до обсягів механізованих робіт, а до витрат палива;

3) таку ж саму методику (пропорційно витраченому пальному) застосовують і щодо групи ґрунтообробних машин і машин для внесення добрив;

4) розподіл амортизаційних відрахувань за кормоцехами, сховищами кормів тощо здійснюють між окремими галузями тваринництва пропорційно планової потреби кормових одиниць цих галузей.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають: для тракторів і самохідних комбайнів – виходячи з планових витрат палива і питомих нормативів витрат із розрахунку на витрачену машиною певної марки 1т палива; для причіпних і начіпних сільськогосподарських машин – виходячи з планового виробітку нормо-змін і питомих нормативів витрат з розрахунку на нормо-зміну. Ці нормативи фахівці встановлюють в господарстві відповідно до марок машин на ці цілі в минулі роки.