Контрольні питання

1.Суть маркетингової програми сільськогосподарських підприємств.

2.Зміст маркетингової програми.

3.Програмування кон’юнктури ринків сільськогосподарської продукції.

4.Маркетингова цінова політика підприємства.

5.Планування асортименту і якості продукції.

6.Планування каналів реалізації продукції.

7.Планування строків реалізації продукції.

8.Зміст техніко-технологічних, організаційних і соціально-економічних шляхів підвищення якості продукції.

Тема 4. Обґрунтування виробничої програми господарства

4.1. Планування оптимального поєднання галузей у господарстві.

4.2. Обґрунтування планової продуктивності у тваринництві, відтворення стада, виробництва і використання продукції.

4.3. Планування і забезпечення потреби в кормах.

4.4. Планування використання земельних угідь.

4.5. Планування урожайності сільськогосподарських культур, посівних площ, виробництва і використання продукції рослинництва.

4.6. Планування насінництва.

4.7. Планування використання добрив і засобів захисту рослин.

4.8. Планування промислових виробництв.

4.9. Особливості планування в особистих господарствах населення.

4.1. Планування оптимального поєднання галузей у господарстві

При плануванні оптимального поєднання галузей слід звернути увагу на дві групи факторів, що сприяють цьому процесу. До першої групи належать фактори спеціалізації, що сприяють скороченню кількості галузей: сприятливі природні умови для розвитку галузі; можливість підвищення рівня концентрації виробництва; менші порівняно з багатогалузевими господарствами питомі капітальні вкладення на придбання комплексу машин (бо скорочується їх кількість); близькість пунктів реалізації сільськогосподарської продукції і переробних підприємств; раціональне використання знань спеціалістів.

До другої групи належать фактори, що сприяють розвиткові багатогалузевого господарства (фактори інтеграції): організаційно-технологічні взаємозв’язки між галузями (вимоги сівозмін; потреби рослинницьких галузей в органічних добривах, свинарських господарств-репродукторів – у молочних продуктах тощо); повніше використання трудових ресурсів і універсальної техніки (тракторів, комбайнів та автомобілів); раціональніше використання побічної продукції; краще перенесення порівняно з вузькоспеціалізованими господарствами несприятливих погодних умов чи стихійного лиха.

Одне із головних і складних завдань планування – збалансування протилежних дій факторів і приведення їх до необхідної рівноваги. Слід відмітити, що визначити оптимальну галузеву структуру традиційними методами практично неможливо, бо важко урахувати всю сукупність взаємних зв’язків у процесі виробництва. Найбільш правильно й ефективно такі задачі розв’язуються за допомогою методів оптимального програмування з використанням електронно-обчислювальної техніки. При цьому найчастіше використовують такі критерії оптимізації галузевої структури сільськогосподарського підприємства: максимум прибутку, валової чи товарної продукції; максимум валового доходу (чистої продукції або доданої вартості); мінімум виробничих витрат чи приведених витрат на заданий план виробництва продукції. Головними серед перелічених критеріїв є максимум прибутку й валового доходу.

Після вибору критерію оптимальності і детального ознайомлення з факторами спеціалізації та інтеграції стосовно умов конкретного підприємства приступають до складання економіко-математичної моделі задачі оптимального поєднання галузей з оформленням цільової функції і виконанням ряду умов, які називаються виробничими обмеженнями. Після рішення задачі заключним етапом є аналіз одержаних оптимальних планів і розробка на їхній основі плану розвитку підприємства.

Бажано отримати кілька варіантів такої задачі і серед них обрати найбільш якісний план. Якісним вважається план, який по-перше, узгоджується з шляхами і завданнями розвитку суспільства і того конкретного формування, що його склало, і по-друге, відповідає вимогам ефективності, оптимальної збалансованості, надійності, а також напруженості при використанні ресурсів.