2. Цілі діяльності та система цінностей підприємства

Підприємство – це самостійно господарюючий суб’єкт, що володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу й комерційну діяльність з метою отримання прибутку.

Досягнення головної мети діяльності підприємства – отримання прибутку здійснюється шляхом визначення тактичних і стратегічних цілей, серед яких розрізняють:

• економічні;

• кількісні;

• якісні;

• соціальні;

• екологічні.

Характер цілеспрямування залежить від економіки в цілому, тенденцій розвитку конкретної галузі, до якої належить підприємство, етапу життєвого циклу підприємства.

Необхідною умовою успішної підприємницької діяльності в постійно мінливій економічній обстановці є створення системи цінностей на підприємстві, що стає часткою внутрішньої культури підприємства і враховує інтереси власників підприємства, споживачів, постачальників та персоналу підприємства.

3. Класифікація підприємств

З метою економічного аналізу підприємства розрізняють за такими суттєвими ознаками:

1. за формами власності:

• приватні (на підставі приватної власності);

• державні, казенні, комунальні (на підставі державної власності);

• колективні (на підставі колективної власності);

• спільні (зі змішаною формою власності);

2. за характером діяльності – підприємства з:

• виробництва продукції;

• надання послуг;

• виконання робіт;

3) за організаційно-правовою формою:

• одноосібні;

• кооперативні;

• орендні;

• господарчі товариства: повні, командитні, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю;

4) за формою об’єднання:

• асоціації – договірні об’єднання, створені в умовах постійної координації господарчої діяльності;

• корпорації - договірні об’єднання, створені на умові сполучення виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень центральному органу управління;

• консорціуми – тимчасові уставні об’єднання промислового, банківського та іншого капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни – уставні об’єднання підприємств на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств;

• картелі;

• синдикати;

• трести;

• холдінги;

• фінансові групи;

5) за приналежністю капіталу:

• національні;

• закордонні;

• змішані (спільні);

6) за розміром (залежно від кількості працюючих та обсягів виробництва):

• малі;

• середні;

• великі;

7) за характером домінуючого фактора виробництва:

• трудомісткі;

• матеріаломісткі;

• фондомісткі.

8) за галузево-функціональним видом діяльності:

• промислові;

• сільськогосподарські;

• будівельні;

• транспортні;

• торговельні;

• виробничо-торгові;

• торгово-посередницькі;

• інноваційно-впроваджувальні;

• лізінгові;

• банківські;

• страхові;

• туристичні тощо.

4. Виробнича та організаційна структура підприємства

Структура підприємства – склад та співвідношення його внутрішніх підрозділів (цехів, відділів та ін.).

Розрізняють виробничу й організаційну структуру підприємства, основними факторами формування яких є: розмір, технологічний рівень та галузева спеціалізація підприємства.

Виробнича структура передбачає такі складові виробничого процесу:

• цехи основного виробництва, де безпосередньо виробляється продукція;

• обслуговуючі цехи, що забезпечують нормальну роботу основних цехів;

• допоміжні цехи, діяльність яких безпосередньо не пов’язана з основним виробництвом.

Спеціалізація цехів набуває таких форм:

• предметна, якщо виробництво різних видів продукції здійснюється в окремих цехах;

• подетальна, якщо в різних цехах виготовляються окремі складові частини одного виду продукції;

• технологічна, якщо в різних цехах, послідовно виконуються окремі технологічні операції;

• територіальна, якщо виконується одна й та сама робота, або виготовляється продукція, в окремо розташованих на території цехах.

Організаційна структура (або структура управління) визначає види підрозділів, необхідні для узгодження діяльності виробничої структури, фіксує відношення підпорядкованості.

Існують такі форми організаційної структури управління:

• лінійна, що передбачає наявність прямого зв’язку між керівником і підлеглими;

• лінійно-штабна, що передбачає використання спеціалістів окремих сфер економічної діяльності у процесі прийняття рішень;

• функціональна, в якій керівник делегує частину своїх повноважень окремим спеціалістам: заступникам або начальникам відділів;

• за продуктом, що відрізняється від функціональної структури об’єктом управління окремих видів діяльності або продуктів;

• матрична, яка поєднує функціональну структуру і структуру за продуктом.

Важливим моментом створення ефективної організаційної структури є визначення кількості рівнів управління. Згідно з теорією управління, чим менше останніх, тим вища ефективність процесу управління.