4. За твердістю і м’якістю

Залежно від відсутності чи наявності роботи середньої спинки язика, приголосні поділяються на тверді і м’які (до основного тембру до­дається ще інше, додаткове забарвлення).

Пом’якшення звуків виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Саме то­му всі середньоязикові є м’якими. Проте м’якість виявляється не в усіх приголосних однаково.

М’які приголосні за ступенем вияву м’якості поділяються на 3 типи:

– м’який приголосний [й];

– пом’якшені (палаталізовані);

– напівпом’якшені – губні, шиплячі, задньоязикові.

Пом’якшені варіанти твердих приголосних з’являються перед голосним [і]. Вони не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твер­дих.

М’які і пом’якшені звуки в транскрипції позначаються знаком «апостроф».

Наприклад: [б’ілка], [м’істо], [ж’інка], [ч’ітко], [к’іт], [х’ід], [ґелґ’іт], [г’ілка]. Проте, в не­багатьох українських словах, і здебільшого в словах іншо­мовного походження, трапляються перед іншими голосни­ми: [ц’в’ах], [с’в’ато], [ф’узеил’аж], [м’узикл], [к’ур’і], [г’аур].

ТВЕРДІ	[б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г] [д] [т] [з] [с] [ц] [дз] [л] [н] [р]
М’ЯКІ (ПАЛАТАЛІЗОВАНІ)	[д’] [т’] [з’] [с’] [ц’] [дз’] [л’] [н’] [р’] [й]
ПОМ’ЯКШЕНІ	[б’] [п’] [в] [м’] [ф] [ж’] [ч’] [ш’] [дж’] [ґ’] [к’] [х’] [г’]

Речення для запам’ятовування м’яких (крім [дз’]): Де ти з’їси ці лини.

5. За акустичним вираженням

За акустикою приголосні бувають:

• свистячими [з] [с] [ц] [дз];

• шиплячими [ж] [ч] [ш] [дж].

ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ КЛАСИФІКАЦІЇ ПРИГОЛОСНИХ:

ЧЕРГУВАННЯ ФОНЕМ

Поняття чергування. Його види

Різновиди однієї морфеми з різним її фонематичним складом називаються аломорфами.

Фонемна відмінність аломорфів називається чергуванням.

Чергування бувають позиційні (фонетичні) та історичні.

Позиційні – це чергування, яке відбуваються залежно від позиції звука в слові і зумовлюються фонетичними законами сучасної мови.

Історичні – це чергування, що сформувалися на давньоруському грунті або ж виникли у процесі становлення самої української мови. Вони властиві всім слов’янським мовам.

Історичні чергування не залежать від спеціальних фонетичних умов сучасної мови, вони викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, в більш ранні епохи розвитку української мови.

Одне й те саме чергування в різних випадках може виступати як фонетичне так і історичне.

Фонетичні чергування поширені тільки серед приголосних фонем.

На відміну від історичних, фонетичні чергування в більшості випадків не відбиваються в орфографії.

Причиною фонетичних чергувань можуть бути:

• асиміляція – ;

• дисиміляція – ;

• спрощення приголосних.

За направленістю чергування можуть бути:

• регресивними – ;

• прогресивними – .

В українській мові переважають регресивні чергування приголосних фонем.

5. Історичні та позиційні чергування голосних.

ІСТОРИЧНІ (НАЙДАВНІШІ) ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ

(ще – Доленко, 43-48)

Найдавніші чергування голосних виникли в праслов’янській мові у зв’язку з закономірностями становлення її вокалізму на індоєвропейській фонетичній основі.

Більшість чергувань голосних належить до історичних. Найпоширеніші з них такі:

1. Чергування [е] : [о]

Воно найдавніше, і властиве тільки українській мові, розвинулося ще в дослов’янський період, і спочатку було пов’язане з наголосом: під наголосом – фонема [е], а в ненаголошеній позиції – [о]:

нести – носити – ноша; везти – возити – вози; брести – бродити – броди;

стерегти – сторожити – сторож; текти – потоки; мелю – молоти; тебе – тобою.

2. Чергування [і] : [а]

Воно розвинулося з індоєвропейських довгих голосних [ẽ], [õ]. У спільнослов’янській мові фонема [ẽ] змінилася на [Ь], яка в українській мові дала [і], а [õ] – на [а]:

сідати – садити; лізти – лазити.

3. Чергування [о] : [а]

Це чергування є наслідком спільнослов’янського чергування коротких [ǒ] і [ǎ] з довгими [ō] й [ā]. Короткі [ǒ] та [ǎ] дали в усіх слов’янських мовах [о], а довгі [ō] та [ā] дали [а].

Чергування [о] з [а] відбувається в коренях дієслів і пов’язане зі зміною їх значень: з голосною [о] пов’язане переважно значення протяжної, неповторюваної дії, з голосною [а] – повторюваної.

котити – катати; гонити – ганяти; скочити – скакати; стояти – стати.

Проте в багатьох дієслівних парах це співвідношення чітко не виявляється, або й нівелюється:

зломити – зламати – без різниці в значенні.