- •6.Значення психологічних знань для навчання та виховання дітей.
- •7.Побудова,функціонування та властивості центральної нервової системи людини.
- •8.Зв язок психічних процесів з роботою мозку людини.
- •9.Витоки психіки живих істот.
- •10.Становлення нижчих форм поведінки та психіки.
- •11.Розвиток вищих психічних функцій у людини.
- •12.Поняття про свідомість.
- •13.Свідомість і мовлення.
- •16.Поняття про діяльність.
- •15.Виникнення і розвиток свідомості.
- •17.Види діяльності людини.
- •18.Діяльність та психічні процеси.
- •19.Вміння,навички,звички як структурні елементи діяльності.
- •20.Поняття про відчуття.
- •21.Види відчуттів.
- •23.Поняття про сприймання.
- •24.Сприймання,його види.
- •25.Властивості сприймання.
- •26.Загальне поняття про увагу.
- •27.Властивості уваги.
- •28.Функції та види уваги.
- •29.Психологічні теорії уваги.
- •30.Розвиток уваги.
- •31.Загальне поняття пам яті.
- •32.Види пам яті та їхні особливості.
- •34.Формування та розвиток пам яті.
- •35.Мнемонічні прийоми.
- •36.Поняття про уяву.
- •37.Види уяви.
- •38.Функції уяви.
- •39.Уява і творчість.
- •40.Поняття про мислення.
- •41. Види мислення.
- •42.Операції мислення.
- •43.Особливості творчого мислення.
- •44.Концепція розвитку дитячого інтелекту за ж.Піаже.
- •45.Мова та її функції.
- •46.Мова як засіб спілкування.
- •47.Мова як інструмент мислення.
- •48.Співвідношення мови та мислення.
- •49.Поняття про особистість.
- •50.Історія досліджень особистості.
- •51.Сучасні теорії особистості.
- •52.Характеристика «теорії рис».
- •53.Характеристика теорії соціального научіння.
- •54.Психодинамічна теорія особистості.
- •55.Гуманістичні теорії особистості.
- •56.Формування та розвиток особистості.
- •57.Проблема стійкості особистості.
- •58.Поняття про здібності.
- •59.Здібності, задатки та індивідуальні відмінності людини.
- •60.Розвиток здібностей.
- •61.Поняття про темперамент.
- •62.Типи темпераментів.
- •63.Темперамент,його властивості.
- •64.Темперамент та індивідуальний стиль діяльності.
- •65.Поняття про характер.
- •66.Типологія характерів за е.Кречмером.
- •67.Типологія характерів за а.Є.Лічко.
- •68.Формування характеру.
- •69.Особистість та характер.
- •70.Поняття про волю.
- •71.Вольова регуляція поведінки.
- •72.Розвиток волі.
- •73.Поняття емоції та їх роль у житті людини.
- •74.Класифікація емоцій.
- •75.Функції емоцій.
- •76.Поняття та види вищих почуттів.
- •77.Поняття мотив та мотивації.
- •78.Ієрархія потреб за а.Маслоу.
- •79.Мотивація та діяльність.
- •80.Мотивація просоціальної та асоціальної поведінки.
46.Мова як засіб спілкування.
Передавання інформації у процесі спілкування забезпечується за допомогою мови як основного, специфічно людського знаряддя спілкування, а також немовними засобами.Мова як засіб спілкування виникла і сформувалась історично, у процесі розвитку людського суспільства, з його потреб.Природа мови є знаковою. Кожне слово – це знак, який у певний спосіб співвідноситься з предметами зовнішнього світу. За кожним словом мови як знаком історично закріпилося певне значення, зрозуміле для спільноти, яка користується цією мовою.
Із розвитком соціального і технічного прогресу людства постійно розширювалося коло потреб людини, що спричинювало розвиток і вдосконалення мови як засобу спілкування. Словниковий запас і досконала граматична будова мови сучасного цивілізованого суспільства дають змогу передавати будь-яку інформацію та безліч відтінків і деталей об’єкта інформації. Мова є засобом нагромадження та передавання суспільного досвіду. Завдяки спілкуванню за допомогою мови відображення дійсності у свідомості однієї людини доповнюється тим, що було у свідомості інших людей, унаслідок чого зростають можливості для обміну інформацією,наголоси інформації, що передається, посилювати емоційний ефект від усвідомлення її значущості.
Мова є універсальним засобом передавання інформації про природу та про всі сторони буття людини й людського суспільства, а також про себе саму. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання, вона допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні, є засобом її духовного зростання. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тому можна зазначити, що мова є необхідною умовою як існування самого народу, так і його культури .
Кожен народ дбайливо ставиться до рідної мови, оберігаючи її. За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим людям і використовуємо в міру потреби в нашому житті. Вона не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім. Мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством вона не можлива, як і не можливе суспільство без мови. Мова поєднує людей більше ніж класова, партійна, релігійна належність, більше ніж історія народу, а іноді навіть більше, ніж етнічне походження.
Мову як засіб спілкування широко вивчають різні галузі науки, насамперед загальне мовознавство. Органічно мовознавство пов'язане з психологією, етикою, філософією, логікою, історією, соціологією, кібернетикою.
47.Мова як інструмент мислення.
Головна функція мови у людини все-таки полягає в тому, що вона є інструментом мислення. У слові як понятті укладено значно більше інформації, ніж може в собі нести просте поєднання звуків.
Той факт, що мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, перш за все доводиться психофізіологічними дослідженнями участі голосового апарату у вирішенні розумових завдань. Електро-міографіческое 'дослідження роботи голосового апарату у зв'язку з розумовою діяльністю показало, що в найскладніші і напружені моменти мислення у людини спостерігається підвищена активність голосових зв'язок. Ця активність виступає в двох формах: фазичної і тонічної. Перша фіксується у вигляді Високоамплітудний і нерегулярних спалахів мовнорухових потенціалів,а друга - у формі поступового наростання амплітуди електроміограми. Експериментально доведено, що фазічна форма мовнорухових потенціалів пов'язана з прихованим вимовлянням слів про себе,в той час як тонічна-є загальним підвищенням мовнорухової активності,
Виявилося, що всі види мислення людини, пов'язані з необхідністю використання більш - менш розгорнутих міркувань, супроводжуються посиленням мовнорухових імпульсів, а звичні і повторні розумові дії її редукцією. Існує певний оптимальний рівень варіацій інтенсивності мовнорухових реакцій людини, при якому розумові операції виконуються найбільш успішно, максимально швидко і точно.
