1. як наука,її предмет і завдання.

 – психе-душа,логос-наука..З'явилася ,як наука в 19 ст. –наука про психіку людей та тварин,яка вивчає психічні властивості та психічний стан.Наука про закономірність психіки. Психічні процеси бувають:

1.Пізнавальні або когнетивні.

2.Емоціональні.

Психологічні процеси направлені на пізнання навколишнього серидовища:

1.Відчуття. 2.Сприйняття. 3.Пам'ять.

4.Мислення. 5.Уявлення.

Психологічні властивості: найбільш властиві та стійкі психологічні особливості людини:

1.Потреби.

2.Інтереси.

3.Здібності.

4.Темперамент.

5.Характер.

Психологічний стан–особлива характеристика психологічної діяльності людини за деякий період.Вони можуть бути визвані:1.Ситуацією. 2.Самопочуттям.

Ці стани залежать від емоціонального стану,індивідуальних особливостей людини,та оказаний вплив на його поведінку в період деякого часу.

 людини проявляється та розвивається в діяльності.Прояв психіки властивий тільки людині та тварині.Таким чином –наука про психіку,її прояв та розвиток.

2. Сучасний стан  як науки.

Складовою історії  є історіографія – сукупність досліджень, об'єктом яких і є історія . Вона ставить своїм завданням дослідити минуле з метою висвітлення загальної теорії розвитку психологічних ідей, розкриття умов і причин цього розвитку, закономірностей і механізмів одержання нового знання про психічну реальність, взаємодії науки та соціальної практики.

У 80– 90 роки з'являються фундаментальні праці зарубіжних і вітчизняних авторів, в яких ставиться завдання створити загальну теорію розвитку психологічних ідей, розкрити умови й причини цього розвитку (соціокультурні й особистісні), закономірності і механізми одержання нового знання про психічну реальність, взаємодію науки і соціальної практики. Як і будь-яка інша наука, історія  будується на фактах, на критичному аналізі особливої емпірії у вигляді реальних подій (відкриттів, помилок, теорій, суперечок тощо), які відбувалися в конкретну епоху.

Достовірне конструювання цих подій, їх опис – необхідний грунт історичного дослідження. Тільки тоді, коли історичне дослідження виявить, як були досягнуті ці результати, завдяки чому виникло нове знання, воно набуває статусу наукового.

Предметом історичної  є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи; специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; закономірності соціогенезу вищих психічних функцій у їхньому загальному історичному розвитку; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.

Одним із актуальних завдань сьогодення є дослідження процесу міжнаціонального спілкування і відносин, що складаються в процесі такого спілкування.

Етно являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової  всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).

У сучасних умовах особлива увага в етно надається вивченню психологічних причин етнічних конфліктів, пошуку ефективних шляхів для їх вирішення, а також виявлення джерел зростання національної самосвідомості, розвитку її в різному соціальному й національному середовищі.

 культури – галузь науки, яка вивчає механізми процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб'єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей.

Предмет досліджень даної науки включає:  культури в структурі гуманітарних наук; різні аспекти виникнення, становлення та функціонування культури; взаємозв'язок процесів психічного відображення та створення культурних цінностей;творчість та самотворчість суб'єктів як джерело культури.

3. Основні галузі .

Сучасна  являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов’язаних з різноманітними сферами практики.

Основу системи психологічної науки становить загальна .

Загальна  – галузь психологічної науки, яка визначає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

Акмеологія – галузь психологічної науки, що виникла на перехресті природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін. Вина вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, особливо за досягнення нею високого рівня в цьому розвитку.

Геронто – галузь психологічної науки, яка вивчає явища і процеси, пов’язані зі старінням організму, властивим йому іновалюційними тенденціями. Предметом геронто є з’ясування психологічних аспектів старості і психологічної підготовки особистості до неї.

 творчості--галузь науки, яка вивчає обдарованість, креактивність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процеси продукування творчого результату. Предметом психологічної творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденція формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.

Історична  – предметом є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи; специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.

Етно – являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової  всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).

 культури – галузь науки, яка вивчає механізм процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб’єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей.

Соціальна --галузь , що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

 праці – галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці. У завдання  праці входить дослідження професійних особливостей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, формування конкретних форм трудової діяльності, мотивів ставлення людей до праці, тощо.

Економічна  – галузь , що вивчає психологічні явища, пов’язані з виробничими відносинами людей. Виникла вона на перехресті соціальної ,  управління,  праці з економічною наукою.

4. Методи дослідження у .

Рубенштейн метод–шлях пізнання з допомогою якого пізнається предмет науки.Методи наукового дослідження–способи с допомогою яких добуваються факти використанні для доказу положень з яких складається наукова теорія.

Методи: 1.Основні. 2. Додаткові.

Спостерігання буває: 1. Зовнішнє (зі сторони) 2. Внутрішнє (за собою). 3. Вільне(за всім). 4. Стандартизоване. 5. Увімкнене (участь в процесі). 6. Не увімкнене (зі сторони).

Вимога до спостерігачів: 1. Збереження природних умов спостерігачем психологічних явищ. 2. Цілеспрямованість. 3. Систематичність. 4. Спостерінач повинен бути обізнаний про спостерігаєме явище. 5. Результати фіксуються. 6. Судження о спостерігаємих психічних явищах спираються на об'єктивні факти,які сопоставляються один з одним. 6. Облік багатогранності виявленої психіки.

Достоінство спостереження як метода в тому,що він дає інформацію про природний прояв психічних явищ.Недоліки: 1. Не економно по часу. 2. Відповідає на питання що відбувається,але не чому це відбувається.

Експеримент: 1. Природній. 2. Лабораторний.

Експеримент–це метод зібрання фактів в спеціально створених умовах,забезпечує активний прояв вивчаємих психологічних явищ.

Достоінство–сприяє глибшому і всебічному вивченню психологічних дій людиною.Недоліки лабораторного експерименту–штучність,яка в певних умовах може привести до порушень природного ходу психічних дій–до неправильних висновків.

Методи опитування: 1.Устний. 2.Письмовий. 3.Вільний. 4.Стандартизований(анкета)

Устний проводиться тоді,коли потрібно одночасно спостерігати за поведінкою та реакцією.

Достоінство–дозволяє глибше ніж письмове опитування проникнути у психіку людини.

5. Зв язок  з іншими науками.

Між психологією та іншими науками існує двосторонній зв’язок: в одних випадках  використовує досягнення інших наук для вирішення своїх проблем, а в інших – науки використовують психологічні знання для пояснення або розв’язання певних питань. Міжпредметні зв’язки  та інших наук сприяють їх взаємному розвиткові й застосуванню на практиці.  в розробці питань спирається на дані біології, зокрема анатомії та фізіології, на вчення про вищу нервову діяльність. У свою чергу, дані  широко використовуються в медицині, зокрема у психіатрії.Педагогіка широко використовує психологічні закономірності навчання та виховання. Окремі галузі  (педагогічна і вікова  зокрема) пов’язані з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання окремих навчальних предметів. Однією з актуальних психолого-педа-гогічних проблем сучасності є формування мислення у процесі навчання, яке б забезпечувало учневі можливість самостійно засвоювати інформацію, що постійно оновлюється, гарантувало розвиток здібностей суб’єкта продуктивної інтелектуальної діяльності. Продуктивний характер взаємозв’язку  та педагогіки виявляється в тому, що створюються умови для випередження реальної педагогічної практики, відкриваються нові шляхи для пошуку ефективних сучасних технологій навчання та виховання. Водночас  базується на даних педагогіки при вивченні  формування особистості. Тісним є взаємозв’язок  з літературою, мовознавством, історією, мистецтвом, кібернетикою та іншими науками.

6.Значення психологічних знань для навчання та виховання дітей.

Отож, особливості  як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини. Кожна людина є світом і цей світ - психічний. Він має певні закономірності, що їх вивчає психологічна наука. Орієнтуватися в цьому світі - тобто в самому собі - не менш важливо, ніж орієнтуватися у світі зовнішньому. Людина і оточуючий світ - це дві безодні, пізнавати їх можна без кінця. Коли хтось гадає, що він знає себе досконально - це лише свідчення того, що ця людина зіткнулася із певними перешкодами у самопізнанні. Великий шар несвідомого, в якому зберігаються не тільки власні психічні таємниці людини, але й вселюдські, кожної миті може цю людину здивувати. Цей подив може бути приємним або неприємним.

Шлях життя людини ніколи не нагадує рівну лінію, яку можна накреслити зарані. На цьому шляху людина зустрічається із життєвими кризами. Ці події для людини мають більшу вагу, ніж соціальні, економічні, чи політичні кризи, які впливають на її психічне життя лише опосередковано. Вміння вийти переможцем із власної життєвої кризи (а воно потребує володіння своїм внутрішнім світом, покладання на себе відповідальності за внутрішні наслідки своїх вчинків) є складним утворенням, у якому пізнавальний аспект відіграє не останню роль.

7.Побудова,функціонування та властивості центральної нервової системи людини.

У всіх хребетних загальний план будови нервової системи однаковий. Основний елемент нервової системи - нервові клітини, або нейрони. Нейрон складається з тіла клітини і відростків.

Центральна нервова система (ЦНС) складається зі спинного і головного мозку. Різні її частини виконують різні види складної нервової діяльності. Що вище розташована та чи інша частина мозку, то складніші її функції. Найнижче розташований спинний мозок - він регулює роботу окремих м´язових груп і внутрішніх органів. Над ним розміщений довгастий мозок разом з мозочком, що координує складніші функції організму. Ще вище розташовано відділ центральної нервової системи - середній мозок, він бере участь у регуляції складних рухів і положення всього тіла. Довгастий і середній мозок разом творять стовбурну частину головного мозку.

Найвищі відділи ЦНС представлені великими півкулями головного мозку. До складу великих півкуль входять скупчення нервових клітин, які лежать у глибині, - так звані підкіркові вузли. На самій поверхні півкуль розташований шар нервових клітин - кора головного мозку. Підкіркові вузли разом з розташованими поблизу від них зоровими горбами називають підкіркою. Кора разом з підкіркою здійснює найскладніші форми рефлекторної діяльності.

Усі частини нервової системи працюють у тісній взаємодії, але роль кожної з них у різних реакціях організму не однакова. Спинний мозок і стовбурна частина головного мозку, що становить його нижні відділи - довгастий і середній мозок, являють собою сукупність рефлекторних центрів вроджених безумовних рефлексів. У спинному мозку є центри найпростіших рефлексів (наприклад, колінного рефлексу). Поряд з рефлекторними центрами, що регулюють роботу кісткових м´язів тулуба і кінцівок, у спинному мозку розташовані центри, які регулюють роботу внутрішніх органів.

Стовбурна частина головного мозку є центральним апаратом, який здійснює низку складних і життєво важливих безумовно-рефлекторних актів, зокрема смоктальний рефлекс, жування і ковтання . Рефлекторні центри, що регулюють усі ці рефлекси, розміщені в довгастому мозку. Там само розташовані й нервові центри, які регулюють деякі захисні рефлекси: чхання, кашель.

Дуже складні функції виконує мозочок: організм тільки тоді може зберігати стійку рівновагу під час ходьби, бігу, стрибків тощо, коли здійснюється надзвичайно тонке регулювання стану всіх м´язів тіла. Настроювання діяльності всієї скелетно-м´язової системи залежить від мозочка.

Підкірка (зорові горби і підкіркові вузли великих півкуль) забезпечує найскладнішу безумовно-рефлекторну діяльність.Зорові горби є підкірковим чуттєвим центром. А підкіркові вузли є руховим апаратом підкірки і регулюють, зокрема, ходьбу.

Орган свідомої діяльності людини - кора великих півкуль/Усю поверхню великих півкуль можна розділити на кілька великих частин, яка мають неоднакове функціональне значення. Їх називають частками головного мозку. Задня частина півкуль - потилична частка, яка спереду переходить у тім´яну і скроневу частки. Передня, найбільша за розмірами частина півкуль, - лобова частка, найбільш розвинута в людини. При цьому аналіз і синтез зорових подразнень відбуваються в потиличній частці кори (зорова зона кори); аналіз і синтез слухових подразнень - у верхніх відділах скроневої частки (слухова зона кори); аналіз і синтез дотикових подразнень.

Головний мозок людини, який забезпечує одержання й переробку інформації, створення програм власних дій і контроль за їхнім успішним виконанням, завжди працює як єдине ціле. Однак це складний і високодиференційований механізм, що має кілька відділів. Тому порушення нормального функціонування кожної з них неминуче позначається на його роботі. У головному мозку людини звичайно виокремлюють три основні блоки, кожен з яких відіграє свою особливу роль у забезпеченні психічної діяльності.

Перший підтримує тонус кори, необхідний для того, щоб і процеси одержання й переробки інформації, і процеси формування програм і контролю за їхнім виконанням відбувалися успішно.

Другий блок забезпечує сам процес приймання, переробки і збереження інформації, яка доходить до людини із зовнішнього світу (від апаратів її власного тіла).

Третій блок виробляє програми поведінки, забезпечує і регулює їхню реалізацію, бере участь у контролі за їхнім успішним виконанням. Усі три блоки розташовані в окремих відділах головного мозку, і лише злагоджена робота зумовлює успішну організацію свідомої діяльності людини.