2. Методика стимулювання словесної творчості та навчання дітей творчої розповіді

Мовленнєва творчість - один із найскладніших видів дитячої твор­чості.

Мовлення - важливий компонент різноманітних видів творчої діяль­ності дітей. Тому складно виокремити у спостереженні та аналізі, напри­клад, процесу малювання, пов'язаного з коментуванням дитиною своїх дій, створюваного сюжету (який народжується одночасно на двох рів­нях - вербальному й образотворчому), межі кожного виду творчої діяльності. Творча розповідь і мовленнєве вправляння як компоненти різних видів дитячої діяльності - це різні рівні словесної творчості.

Мовленнєво-творча діяльність - це складання різних типів зв'яз­них висловлювань, за допомогою яких дитина виражає власні почуття, уявлення, навіяні художніми творами, сприйняттям навколишнього світу.

Словесна творчість як первинна форма літературної творчості - це спеціально організований мотивований процес складання дитиною твору н будь-якій формі висловлювання, що відповідає певним літературним нормам.

Залежно від умов, в яких відбувається творчий процес, розрізняють мовленнєву творчість в умовах навчання і в ситуації ініціативної творчої діяльності (табл. 38), в яких по-різному виявляється активна позиція дитини щодо процесу словесної творчості, роль педагога в ке­руванні творчим процесом (ТП), відповідність складеного дитиною твору літературно-мовленнєвим нормам (жанру, структурній формі, граматиці висловлювання), орієнтованість на кінцевий результат, можливість різно­манітних варіацій розвитку творчої ідеї.

Заняття майже завжди зорієнтовані на кінцевий результат - скласти оповідання на тему, розповідь за картиною, казку за набором іграшок тощо. Вся попередня робота на занятті налаштована на підготовку дітей до створення творчого продукту (орієнтування в певній темі, актуаліза­ція словника, граматичні вправи, естетично-емоційне збудження), при­чому вихователь, керуючи творчою діяльністю дітей, прагне складені дітьми твори використовувати згідно з літературно-мовленнєвими нор­мами. В ініціативній творчості дитина зосереджена переважно на самому творчому процесі, в якому вона - головна фігура. її цікавить сюжет, літературна чи ігрова інтрига, події, які вона собі уявляє. Дитина діє самостійно і будь-яке втручання педагога з метою вдосконалити ре­зультат може загальмувати творчий процес, а іноді й зупинити його.

. Під час заняття педагог намагається задіяти всі структурні частини творчого процесу: зародження задуму, пошук засобів вирішення твор­чого завдання, реалізація задуму, оцінка творчого продукту, співвідне­сення його із задумом. На кожному етапі він прагне продемонструвати дітям різні варіанти вирішення творчого завдання, різні способи збага­чення творчого процесу.

Мовленнєво-творча діяльність, залежно від умов, у яких вона відбу­вається, може виявлятися в різних формах (схема 12).

. Адже цей вид творчості є природ­ним для неї, важливим засобом самовираження, самореалізації, який виявляється у різних видах дитячої діяльності: в сюжетно-рольовій грі (за допомогою складання сюжетів казок, ігрових діалогів, сценаріїв); в пізнавальній діяльності (через вислови-міркування, вислови-пояснення, вислови-запитання, головна мета яких упорядкувати, система­тизувати власні уявлення про довкілля, пояснити самому собі невід­повідності, незрозумілості, проблеми, з якими постійно стикається дитина); в образотворчій, музичній, конструктивній, театральній діяль­ності (завдяки акомпанементу дій, їх коментарю, словесному малю­ванню); у спілкуванні з однолітками й дорослими (через самопрезентацію і фантазування) тощо. Ініціативна мовленнєво-творча діяль­ність ґрунтується на знаннях дитини, які вона здобула під час на­вчання.

У ситуаціях регламентованої мовленнєво-творчої діяльності основ­ними організаційними формами є мовленнєве заняття, а також заняття з ознайомлення дітей із художньою літературою, деякі види мовленнє­вих ігор.. Для прикладу розглянемо заняття «Складання казкової історії про чарівну силу доброти».

Мета: через стимульовані лексико-граматичні та логічні вправи підготувати дітей до самостійного складання творчої розповіді за опор­ними словами. Розвивати творчу уяву, здатність до багатоваріантного вирішення проблемного завдання. Формувати зв'язність, логічну по­слідовність самостійного висловлювання дитини.

Матеріал: гумка, ґудзик, скріпка, набір предметних карток (із зображенням суниці, ґудзика, відра, машини, пташки, пирога, кишені, кота, їжака), аркуші паперу, олівці.

Організаційна частина: заняття має складатися з етич­ної бесіди та творчої розповіді. Щоб казка, складена дітьми, мала певну мораль, потрібно, щоб етична бесіда передавала процес творчої роз­повіді. Лексичні вправи в першій частині заняття дають змогу актуалі­зувати потрібний словник для виконання творчого завдання.

Хід заняття: на початку заняття вихователь пропонує дітям пояснити, як вони розуміють вислів: «Я собою задоволений», «Я пиша­юся собою», та визначити, коли людина може так про себе сказати. Потім пропонує пригадати, як можна виразити подібний стан, за допо­могою яких способів, і показати це жестами, мімікою (плечі розправлені, голова підведена, на обличчі усмішка). Діти демонструють також про­тилежний стан - пригніченість, переживання, сором, обговорюють ситу­ації, коли виникають такі відчуття. На прикладах вихователь доводить дітям, що від гарних вчинків людина стає наче більшою, а погані вчин­ки роблять її зовнішньо ніби меншою. Педагог пропонує дітям послу­хати вірш:

Один дуже крихітний хлопчик

Для такої ж крихітної пташки,

На крихітному блюдечку

Приніс смачну, запашну крихітку.

Пташка йому подякувала,

Так, вона йому подякувала.

Щиро-щиро подякувала,

І хлопчик трішки підріс.

Вихователь: «Чому від подяки пташки хлопчик трішки підріс?»

Мовленнєво-творча діяльність включає в себе:

- лексико-граматичні вправи: добір синонімів до слова крихітний (який менший за скріпку, гумку, ґудзик на сорочці); порівнянь до наведених слів-синонімів; складання речень про можливі дії такого крихітного хлопчика;

- підготовка до творчої розповіді - складання сюжету за допомогою запитань вихователя: як могло таке статися, що хлопчик зробився дуже маленьким? Можливо, він вчинив щось погане? Як повернути йому свій справжній вигляд? Які добрі вчинки він міг зробити? Чи допомогло це хлопчику повернути свій зріст? Що хлопчик зрозумів у своєму житті? Який корисний урок він отримав?;

- колективне складання сюжетів за опорними сигналами у вигляді предметних карток (вихователь послідовно відкриває їх перед дітьми, спрямовуючи розвиток сюжету відповідно до опорних слів);

- малювання дітьми ілюстрацій до окремих епізодів створеного сюже­ту. Відтворення казки за малюнками. Складання книжки-розкладанки;

- загальний етичний висновок вихователя і дітей. Мовленнєво-творча діяльність включається і в інші види занять (інте­лектуальні, художні, екологічні) у вигляді висловів-міркувань, висловів-пропозицій, у побудові яких дитина виявляє свою творчість, рівень мов­леннєвої компетентності.

Залежно від способу організації мовленнєво-творчу діяльність дітей поділяють на індивідуальну, групову і колективну. У навчальній діяльності педагог також використовує різноманітні форми організації дітей залежно від завдань заняття і рівня їхньої підготовленості до творчої діяльності.

Індивідуальна спонтанна творчість - це майже завжди моногра, неза­лежно від змісту і характеру діяльності, за виключенням мовленнєво-творчої діяльності, яка спонукається естетичним мотивом (С. Рубін-штейн). Саме від багатства, оригінальності, змістовності мовленнєвої творчості значною мірою за­лежить рівень ігрової, художньої діяльності дитини.

Поступово вихователь починає використовувати групову (дует, тріо) форму організації творчої діяльності, наприклад складання розповіді командами Групова мовленнєво-творча діяльність є переходом до індивідуальної творчості. Діти самостійно обирають тему своєї розповіді, індивідуально виконують завдання і презентують його всій групі дітей.

Про важливість індивідуальної творчості на занятті й подальшого колективного художнього аналізу складених дітьми творів свідчать ре­зультати дослідження Г. Кудіної та 3. Новлянської Отже, використання різних способів організації мов­леннєво-творчої діяльності дітей під час навчання сприяє підвищенню її якості.

3. Методика проведення бесід з дітьми в наукових дослідженнях з розвитку мовлення

Бесіди проводять безпосередньо з дітьми. Дослідник напередодні складає план бесіди, результати якої записує в таблицю. Наприклад, дослідник поставив перед собою завдання: з’ясувати особливості словника дітей різного дошкільного віку; задля цього запропонувати дітям такі запитання:

1. Розкажи, що ти знаєш про осінь, осінні явища.

2. які ти знаєш прислів’я чи прикмети? Назви їх.

Бесіда проводиться індивідуально, з кожної вікової групи відбирають по 3 дітей. Результати бесіди заносять у таблицю відповідно до теми (загальна кількість слів, іменники, дієслова, прикметники, прислівники, інші частини мови, прислів’я, види помилок, загальні висновки)

БІЛЕТ № 13

1. 1.Культура мови та мовлення.

2. 2.Методика навчання дітей розповіді з власного досвіду.

3. 3.Діагностична методика обстеження формування граматичних умінь дітей дошкільного віку.

1. Культура мови та мовлення.

Кінцевою метою навчання дошкільників рідної мови є формування культури мовлення. У лінгвістиці розрізняють поняття «культура мови» і «культура мовлення».

Культура мови - це унормованість мови: орфоепічні, лексичні, словотворчі, правописні та стилістичні норми. Культуру мови досліджують, розробляють і пропагують мовознавці, письменники, словники, засоби масової інформації.

Культура мовлення - це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог до використання мови у мовленнєвій діяльності.

Культура рідної мови має як соціальне, так і національне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, облагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Культура мовлення виявляється в таких його характеристиках: правильність, нормативність, адекватність, логічність, різноманітність, естетичність, чистота, доречність.

Правильність мовлення - це відповідність усталеним у літературній мові законам, правилам, нормам.

Нормативність - дотримання правил усного й писемного мовлення: лексичних (значення слів, семантичні відтінки слів, сполучуваність), граматичних (рід, число, відмінок), орфоепічних (правильна вимова) .

Адекватність мовлення - це точність вираження думок, почуттів, зрозумілість мовлення, коли слова відповідають їх усталеним мовним значенням.

Логічність мовлення - це поєднання мислення, мови і мовлення, поєднання слів у реченні за законами розумової (мисленнєвої) діяльності. Відповідність смислових зв’язків і відношень одиниць мови у мовленні до зв’язків і відношень предметів і явищ дійсності.

Різноманітність (багатство) мовлення - це вираження однієї думки, одного граматичного значення різними способами і засобами.

Естетичність мовлення - привабливість мовлення, вдале використання естетичних потенцій мови (тон, темп, милозвучність), наявність образних висловів, приказок, доречних фразеологічних зворотів, цитат; поєднання вербальних і невербальних (жести, міміка, рухи тощо) засобів спілкування.

Чистота мовлення - це відсутність у ньому нелітературних елементів: в орфоепії — правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ (акценту, змішувань); у словнику - відсутність діалектизмів, слів-паразитів тощо; в інтонації - відсутність брутальних, лайливих, лицемірних ноток, відповідність інтонації змістові та експресії висловлювання.

Доречність мовлення поєднує в собі точність, логічність, виразність, чистоту, відповідність ситуації спілкування, організацію мовлення відповідно до мети висловлювання.

Культура мовлення формується, розвивається і виявляється у процесі спілкування, в мовленнєвій діяльності. Вчити культури рідного мовлення потрібно з дитинства у процесі навчально-мовленнєвої діяльності.