1. Ф. Катрайт будував індекс політичної демократії

винятково на аналізі її інституційних характеристик. Так,

Ф. Катрайт будував індекс політичної демократії (індекс політичного розвитку), виходячи з критеріїв демократичного формування законодавчої/виконавчої влади. Країни розташовувались за оціночною шкалою від 0 до 3 балів.

Для найвищої оцінки демократичності за Ф. Катрайтом, достатньо щоб:

1. нижня палата (однопалатний парламент) складався із представників двох й більше політичних партій (урядових партій), а партійна меншість (опозиція або опозиційні партії) займала не менше 30 відсотків від усіх депутатських мандатів;

2. державою керував глава виконавчої влади, який призначений на основі багатопартійної конкуренції або обраний всенародно на загальних виборах.

2. Д. Нейбауер індекс демократичної дії

дві основні змінні: електоральна рівність і електоральна конкуренція.

При побудові індексу демократичного розвитку також враховувались: відсоток дорослого населення, що має право голосу; рівність представництва; інформаційна рівність; конкуренція (тривалість перебування при владі домінуючої партії і середній відсоток голосів, отриманих владною партією).

провів емпіричний аналіз 23 країн.

Після цього оцінки були об'єднані в єдиний індекс демократичної дії, а результати були використані для множинного регресійного аналізу взаємозв'язку демократії і соціально-економічних умов.

3. Т. Ванханен індекс демократизації

рівень демократизації залежить від ступеня розподілу ресурсів у суспільстві і при досягненні певного показника індексу владних ресурсів для країн характерна тенденція подолання порогу демократії.

"Демократія означає, що народ й групи людей вільні змагатися за владу, що носії влади, обрані народом, є відповідальними перед ним".

дві змінні: політичну участь й політичну конкуренцію, трансформував їх у два кількісні індикатори вимірювання демократії:

1). рівень конкурентності – це частка голосів, котра отримана опозиційними партіями на парламентських або президентських виборах;

2). рівень електорального участі – частка населення, що брало участь у голосуванні. Рівень конкурентності визначають за часткою голосів, отриманих невеликими партіями на виборах. Другий ж індикатор визначається за часткою населення, яке реально брало участь у голосуванні.

При розрахунках виключаються країни, які не набирають за рівнем електоральної конкуренції більше 30 відсотків, а за рівнем політичної участі – більше 10 відсотків. Мінімальне значення індексу для віднесення країни до категорії демократичних держав складає 5 відсотків. Коли хоча б одна з таких "меж" не досягнута, країна не може вважатися демократією.

4. К. Боллен індекс політичної демократії

ґрунтуючись на розумінні демократії як системи взаємозв'язків еліт та нееліт. Боллен виділив дві характеристики демократії: політичні свободи і народний суверенітет (виражений в електоральному процесі).

Індикаторами політичних свобод є:

1). свобода преси (у десятибальній шкалі);

2). свобода опозиції (за чотирибальною шкалою);

3). урядові санкції (за кількістю санкцій). Народний суверенітет ж вимірюється за наступними параметрами: справедливість виборів; виборність виконавчої влади; та виборність законодавчої влади.

Кожний із шести компонентів індексу політичної демократії лінійно трансформується в оцінки від 0 до 100 балів, країни ранжуються на основі середніх значень із шести оцінок.

Р. Джекманом у 1989 р. Річ у тому, що дослідники повернулись до методики бінароного аналізу, на основі якого необхідно виокремлювати серед усіх існуючих політичних режимів демократичні і недемократичні. При цьому наголос було зроблено на стабільності демократій. існує взаємозв’язок поміж політичною демократією та рівністю розподілу доходів (прямопропорційна залежність): слід зауважити, що у небінарній схемі "продовжувального" аналізу ми не помічаємо залежності зазначених змінних. При цьому доведено (з точки зору теорії стратифікації), що існує різниця впливу на нерівність розподілу доходів двох факторів: 1). типу політичної системи; 2). тривалості стабільності режиму.