9. Світовий огляд економічної свободи "freedom house"

"Світовий огляд економічної свободи". Цей проект було опубліковано лише одного разу в 1996 р. Економічна свобода тут визначили через два виміри – відсутність державних посягань на права громадян з приводу обмін товарів/послуг, державна інституціоналізація правил, що регулюють договори, права власності та інші інституційні передумови, необхідні для проведення економічних справ. Для визначення рівня економічної свободи використовувалось шість показників – це: 1. свободу дотримання своєї власності; 2. свобода заробітку на життя; 3. свобода дій бізнесу; 4. свобода інвестування своїх доходів; 5. свобода міжнародної торгівлі; 6. свобода участі в ринковій економіці. Вибудовувався рейтинг країн, котрий передбачав розподіл на наступі групи: а). вільні (27 країн у 1995 р.); б). частково вільні (22 країни); в). переважно невільні (13 країн); г). невільні (20 країн). Ще 109 країн (за даними організації) проаналізовано не було з огляду на те, що вони в сумі становили 10 відсотків світового населення. Не будемо поглиблено вникати в цю методику, оскільки сьогодні вона на консолідованому рівні не здійснюється, проте зазначимо вагомий момент, що є очевидним на підставі дослідження: паралельна кореляція економічних і політичних свобод відбувається при умовах демократії.

Тема 2 - КІЛЬКІСНІ ВИМІРИ АНАЛІЗУ

17. 2.2.1. "Теорія замороження"

18. 2.2.2. Закон кубічного кореня

19. 2.2.3. Закон Дюверже

20. 2.2.4. Принцип розміру в теорії коаліцій

21. 2.2.5. Теорема серединного виборця

22. 2.2.6. Теорія централізації та децентралізації.

23. 2.2.7. Залізний закон олігархії (застосування щодо партій)

24. 2.2.8. Гіпотеза "всеохоплення"

25. 2.2.9. Економічний електоральний цикл

26. 2.2.10. Закон Вагнера

27. Теорія "початкового розташування"

28. "Вирва причинності".

29. "Дилема в’язня".

30. "Ефект фургона з оркестром" і "ефект невдахи".

31. Закон Тінгстена.

32. (теорія неадекватна скоротила як могла)Теорія перехресного тиску.

1. 2.2.1. "Теорія замороження"

Заданий концептуальний підхід стосується стабільності партійних систем в демократичних країнах та розроблений С. У. Ларсеном. Оригінально заданий принцип введено в науковий вжиток С. Ліпсетом і С. Рокканом в праці "Партійні системи і переваги виборців". Він пояснює виняткову стабільність європейської політики навіть після періодів політичних і економічних криз, катастроф, які слідували внаслідок краху нацизму та фашизму. Навіть у таких країнах, як Італія, Німеччина та Австрія, де фашизм/нацизм прийшов до влади "зсередини", а також були заборонені партії та переслідувалися партійні лідери, після 1945 р. знову виникли ті же самі партійні системи. Це свідчить, що соціально-політична ситуація 1918-1920 рр. "замерзла" (чи "отверділа"), тим самим забезпечивши тривалу стабільність на майбутнє.

"замороження" може бути зрозуміла як така, що допускає значні коливання протягом певного періоду, після якого, однак, партійна система повертається до стабільної рівноваги.

Теорія "заморожування" була "озвучена" за кілька місяців до студентських бунтів в Парижі в березні 1968 р. Ці хвилювання, поряд із іншими міжнародними обставинами, поставили партійні системи Заходу в 1970-ті рр. перед "абсолютно новими" викликами. Політичний розвиток після 1970 р. мав дві важливі особливості: по-перше, утворилися нові партії, які приділяли увагу новим проблемам/"поділам", по-друге, спостерігався високий рівень електоральної мобільності (переходу від партії до партії) як реакції на ці проблеми.До того ж кінець 1970-их та початок 1980-их рр. свідчать про консервативну контратаку у відповідь на проблеми, які підняті "новими лівими.