11. Теорія "початкового розташування"

(спрощена модель створення інститутів найбільше справедливим способом). Основна ідея полягає в тому, ніби принципи справедливості, які закладені в площину суспільної структури, є предметом якоїсь споконвічної угоди.

Дана теорія є побудованою на двох принципах: 1). принцип рівної свободи 2). принцип відмінності (нерівність).

В цілому теорію Дж. Роулз іменував концепцією "справедливості як чесності". Дослідник виділяв наступні три функції своєї теорії (і політичної думки в цілому): 1). згладити глибокі конфлікти з-поміж громадянами шляхом виявлення загальної основи для політичної угоди із приводу організації базової структури суспільства; 2). забезпечити послідовне уявлення про індивіда і суспільство; 3). примирити нас із обмеженнями, котрі закладені у людській природі.

12. "Вирва причинності".

Підхід запропоновано американськими дослідниками виборчої поведінки ще в 1960 р. у праці "Американський виборець" – класичній роботі по електоральним дослідженням – та передає погляди авторів на причинне структурування факторів, які впливають на людину під час політичних виборів.

Говорячи коротше, вирва причинності зображує процес, котрий демонструє зростаючу значимість різних факторів, що впливають на політичну поведінку людей.

Теорія "вирви причинності" складається з двох складових – фактори тривалої дії (довгострокові сили) та фактори, які впливають на дійсний вибір (короткострокові сили). У першу категорію входять такі змінні: соціальний клас, групова приналежність, ідеологія, партійна ідентифікація. У другій категорії знаходимо короткострокові фактори, згруповані в шість розрядів: особисті якості кандидатів, групові інтереси, представлені проблемами внутрішньої й зовнішньої політики, по яких із-поміж кандидатами існують розбіжності, а також досягнення партій під час перебування при владі.

13. "Дилема в’язня".

Дилема породжується однаковим ходом думок у кожної людини, що в остаточному підсумку призводить до результату гіршого, аніж той, якого можна було би досягти за допомогою загальної співпраці (колективна ірраціональність).

Дилема почала формуватись ще в 20-их рр. минулого століття. Але їй увагу та наповнення надають такі дослідники як Дж. Фон Нойман й О. Моргенштерн в 40-их рр. Через десять років М. Флад та М. Дрешнер сформулювали те, що, без сумніву, сьогодні є найбільш відомою грою – дилемою в'язня. Сама ця назва була придумана через кілька років А. Такером.

Т. Гоббс у своєму "Левіафані" стверджує: для всіх людей характерне бажання миру, але оскільки кожний стурбований забезпеченням власної особистої вигоди, результатом буде "війна всіх проти всіх". А із погляду окремої людини, найбільш вигідним розвитком подій особисто для неї була б мирна взаємодія всіх індивідів, за винятком цієї самої людини.

Д. Юм теж цікавився дилемою в'язня. Він розглядав державу як неодмінну умову існування суспільства, яке досягає певного розміру. По Д. Юму, чим більший колектив, тем менша можливість співпраці. У якості тези, що ілюструє приклад Д. Юм наводить ситуацію із дренажем земельної ділянки. Поки землю поміж собою ділять лише два фермери, співпраця при дренажі не представляє ніякої проблеми. Але при наявності тисячі фермерів, по-перше, важко скоординувати їхню роботу, і, по-друге, ще сутужніше її виконати: "Кожний буде знаходити виправдання для відходу від роботи, перекладаючи її важливість на інших".