12.2. Державна соціальна допомога як інститут права соціального забезпечення

У праві соціального забезпечення України все більш широкий розвиток одержує інститут соціальної допомоги (підтримка) малозабезпечених громадян, як частина соці­ального забезпечення, що здійснюється за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня й Державного бюджету України.

На відміну від пенсійного забезпечення, соціальна допо­мога надається громадянам у тих випадках, коли вони її потребують. Але не за розсудом органів, що їх надають, а у зв'язку зі встановленими законодавством випадками. Соці­альна допомога охоплює окремі види забезпечення, які практично не підпадають під принципи соціального страху­вання, Вона надається найменш соціально захищеним ка­тегоріям населення в індивідуальному порядку.

У юридичній літературі з проблем соціального забезпе­чення B.C. Андреевим, Р.І. Івановою, іншими вченими²⁶⁹ вживалася спроба довести теоретичну й практичну цінність до­помоги і показати її службову роль, як вид соціального . забезпечення. Сформульоване визначення поняття допомо­ги як інституту права соціального забезпечення.

У літературі пропонується наступне визначення понят­тя допомоги: допомога — це грошові періодичні соціальні виплати, що носять характер державної допомоги грома­дянам, яка надається у випадках і на умовах, передбачених законодавством, з компенсаційними й іншими цілями²⁷⁰.

Використовуючи по суті вірне, на наш погляд, визначен­ня поняття допомоги, можна сказати, що воно й тепер прий­нятне як теоретична основа. Разом із тим цільове призна­чення допомоги сьогодні звужується, воно все більше стає адресною соціальною допомогою нужденним непрацездат­ним громадянам.

Допомога, як соціальна, займає важливе місце в системі соціального захисту сімей, що мають дітей. Вона надаєть­ся в грошовій формі і покликана вирівнювати доходи ма­лозабезпечених сімей. Основне її призначення полягає в матеріальній підтримці державою сім'ї, що має дітей. Тому такі допомоги називаються державними грошовими допо­могами.

Різноманіття видів допомоги, передбачених у чинному законодавстві, широта охоплення громадян, можливість більш гнучко й цілеспрямовано задовольняти різні соці­альні потреби населення викликає необхідність їх класифі­кації, групування за певними ознаками.

Визначальним критерієм класифікації є соціально-пра­вові підстави надання допомоги, закріплені в чинному за­конодавстві. Сутність цих підстав визначає не тільки цільо­ве призначення, суб'єктивний склад одержувачів, але й, в остаточному підсумку, тривалість виплати допомоги.

Аналіз законодавства в цій галузі дозволяє виділити шість груп підстав надання допомоги: тимчасову непраце­здатність; безробіття; дітонародження; неповноліття дітей; проживання непрацездатних громадян; підтримка бюдже­ту сім'ї при неординарних обставинах.

Фінансування виплат допомоги відбувається із трьох основних джерел: обов'язкового державного соціального страхування, асигнувань із державного й місцевого бюд­жетів. Надання допомоги за рахунок коштів державного соц­іального страхування розглядається в окремому розділі підручника.

Тут розглянемо групи допомоги за їхньою цілеспрямова­ністю. До першої групи допомоги, в основі яких лежить тим­часова непрацездатність, відносяться: допомоги, призначу­вані у випадках хвороби, при необхідності догляду за хворим членом сім'ї, при карантині, при тимчасовому переведенні на іншу роботу у зв'язку із захворюванням на туберкульоз або професійним захворюванням, при протезуванні із по­міщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприєм­ства. Тимчасова непрацездатність засвідчується лікарня­ним листом, на підставі якого призначається й виплачуєть­ся допомога з державного соціального страхування.

В основі другої групи допомоги є безробіття за незалеж­них від громадян обставин. Допомоги із цієї групи підстав призначаються й виплачуються відповідно до Закону Украї­ни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.²⁷¹

До третьої групи відносяться допомоги, в основі яких лежить така підстава, як дітонародження. Дітонароджен­ня, як природний демографічний фактор, об'єктивно вик­ликає необхідність соціальної підтримки державою сім'ї. Охорона материнства й дитинства забезпечується цивіль­ним трудовим, сімейним правом. Вона, природно, перебу­ває в рамках інститутів права соціального забезпечення. Врахування правом потреб сім'ї, викликаних дітонарод­женням, обумовило існування цілого блоку різних видів допомоги, які за цілеспрямованістю можна назвати сімей­ними. До них відносяться: допомоги в разі вагітності й по­логів; одноразова допомога при народженні дитини; допо­моги за доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; щомісячні допомоги на дітей одиноким матерям.

Допомоги четвертої групи, в основі яких лежить непов­ноліття дітей, за цільовим призначенням підходять до до­помоги третьої групи (допомога з дітонародження). Части­на з них виконує двоїсту функцію (функцію дітонароджен­ня й підтримки неповнолітніх). Однак є й такі допомоги, які прямо спрямовані на матеріальну підтримку неповнолітніх дітей. Наприклад, допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми (у тому числі з усиновленими дітьми й дітьми, що пе­ребувають під опікою або піклуванням) у віці до 18 років, допомога на догляд за інвалідами з дитинства й дітьми-інва­лідами у віці до 18 років.

Допомоги п'ятої групи, за своєю метою покликані забез­печувати проживання самотніх непрацездатних громадян з мінімальними доходами. їм призначається щомісячна цільова доплата до пенсій і допомога у розмірах до рівня прожиткового мінімуму, встановленого законодавством-

І, нарешті, шоста група допомоги — потреба в підтримці бюджету сім'ї при неординарних обставинах. Вона обумовлена різними факторами: смертю члена сім'ї й необхідністю надання допомоги на поховання; хворобою громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської ка­тастрофи; знаходженням дітей під опікою або на піклу­ванні. До цієї групи відносяться одноразові допомоги, пе­редбачені локальними нормативними актами при настанні стихійних лих; потреби в оплаті лікування та ін.

Однак цільова спрямованість допомоги — не єдиний кри­терій, що її класифікує. Для інституту допомоги характер­ною ознакою є також тривалість її виплати. Із цього погля­ду допомоги можуть бути розділені на одноразові, періо­дичні (у вузькому змісті) і щомісячні.

До одноразових допомог відносяться допомога при народ­женні дитини, допомога на лікування, поховання й в інших випадках. Вони призначені для одноразового відшкодуван­ня додаткових витрат тим громадянам, у яких є наявні при­чини , що дають право на конкретний вид одноразової допо­моги.

До періодичних, у вузькому розумінні, відносяться до­помоги, які виплачуються у випадках хвороби, вагітності й пологів, при карантині, протезуванні та ін. Періодичні допомоги призначені для заміни втраченого заробітку в повному обсязі або частково, коли у працівника виникло право яа їх одержання. Періодичні допомоги відрізняють­ся від одноразових тим, що вони мають певну тривалість у часі, хоча й не перетворюються в щомісячні допомоги. Так, допомоги за хворобою будуть виплачуватися працівникові щораз при захворюванні і, як правило, протягом усього періоду хвороби.

Щомісячна допомога припускає здійснення грошових виплат регулярно протягом тривалого періоду. Тривалість виплати цієї допомоги визначена законом і залежить від її виду й коливається (3 роки при догляді за дитиною).

Законодавство про допомогу динамічно розвивається, з'я­вилися нові види допомоги (адресна соціальна допомога), допомога особам, що не мають права на пенсію, змінені стро­ки, порядок призначення й виплати допомоги, підвищені їх розміри.