2. В.Близнець

Народився в селі Володимирівці на Кіровоградщині 10 квітня 1933р.У 1957р.закінчив факультет журналістики Київського універу.Публікуватись почав 1959р,а перша книга оповідань «Ойойкове гніздо»,вийшла 1963р.Більшість написаних у нього книжок-для дітей.Переклав у 1980р.з давньоруської мови для юного читача «Повість минулих літ».Він був дитячим письменником за природою свого таланту:він умів розглядати проблему «від початку».Мав інтерес до історії в таких творах,як «Паруси над степом»(1977), «Древляни»(1968), «Підземні барикади»(1977), «Вибух»(1980).А вже наступна книга Близнеця повість «Звук павутинки»(1970),змусила критику говорити про автора,як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.Його наступна повість «Мовчун»,написана в 1972р.суто реалістична,дія відбувається в роки війни.Головний герой Сашко підліток,батько на фронті,а матір з ним на окупованій території.Сашкова мати зраджує батькові і син відчуває докори сумління.Його наступна повість «Женя і Синько»,написана у 1974р.свідчить про свідомий підхід.Як звичайна п'ятикласниця Женя знаходить у підвалі будинку маленького кумедного чортика Синька і забирає його хворого додому.Сам Синько нічого такого не вміє,про нього треба дбати,натомість,дівчинка отримує зерна народної моралі і мудрості.Земля і народ,природа і мораль-ці категорії завжди стоять нп думку Близнеця в одному ряду-і у «Звукові павутинки» і в «Женя і Синько»,а особливо в казці «Земля світлячків(1979).Сам письменник страждав од невизнання його кількості видань.Цим пояснюється його звернення до творів для дорослих,таких як «Підземні барикади»(1977), «Вибух»(1980).І він сам власноруч обірвав своє життя в 1981…

Повість «Земля світлячків»

Знайомить із життям лісових чоловічків,які перемогли страшних печерних ворогів.»Земля світлячків»-це весела й трохи сумна казкова повість про Сиза 12,про лісових сто вусів і тривусів та їхню пересогу над Магавою.У цьому творі автор реалізував усі свої фантазії.Герої цієї казки живуть у реальному та казковому світі,наповненому різноманітними пригодами та дивами.Складається твір з 16 розділів.Всі з'єднані міє собою.Повість-казка приваблює читача тим,що в ній поєднане добро і зло,радість і смуток.

3. В.Гауф

Народився 29 листопада 1802р.,короткий час перебував на Землі,прожив усього 25р,залишивши по собі дивовижну спадщину.Вільгельм Гауф родом з Німеччини-Швабії.Швабія відображена і на сторінках творів Гауфа.Після закінчення монастирської школи він продовжив навчання в Тюбінгені.Тюбінгенський універ,в ці роки був одним із центрів вивчення національної історії та Середньовіччя.Закінчивши універ,Вільгельм став вихователем в одній із дворянських сімей.Разом з нею здійснив подорож у Францію.За своє недовге життя він побував у Парижі,Брюселі і т.д…Після повернення з подорожі з 1826р.Гауф прийняв пропозицію відомого видавця Котта і став редактором літературного відділу популярної газети «Ранковий листок для освічених станів».У 1826р.був опублікований роман-пародія «Людина з Місяця,або Порух серця є голосом долі».У романі Гауфа йдеться про юного аристократа Еміля де Мартінеса,котрого називають людиною Місяця,оскільки він проживає в гостиниці «Місяць».У 1826р. вийшов друком роман «Ніхтештейн».Ще у 1825р.Гауф опублікував першу частину «Мемуарів Сатани»,які вийшли під заголовком «Витяги з мемуарів Сатани»,а в 1826р.побачила світ друга частина.Проте всесвітню славу здобули не романи,а його новели і казки.Казки В.Гуфа завоювали значне місце у німецькій літературі.Його історії переважно веселі та з добродушним гумором,який полюбляють діти.Казки закінчуються справедливо:добро перемагає зло,а правда неправду.Три томи Гауфа об'єднані спільною назвою «Казки для синів і дочок вельможних станів»і утворюються 3 цикли:перший-«Караван»,до якого увійшли казки про «Каліфа-Лелеку»та «Маленького Мука»;другий цикл- «Олександрійський шейх і його невільники»з відомою казкою про «Карлика Носа»;а третій цикл-«Харчевня в Шпессарті» із знаменитою казковою історією «Холодне серце».Перший «Альманах казок» був опублікований у 1825р.і відкривався програмною статтею «Казка як альманах».Найбільшу популярність здобули такі новели Гауфа як «Отелло», «Жебрачка з Pint des Arts», «Портрет імператора», «Співачка».Останньою новелою Гауфа була «Фантасмагорії у Бременській винарні».Твори Гауфа давно і цілком заслужено знані у всьому світі.Багато разів видавались вони і в Україні.Вперше вони вийшли друком у 1911-1913р.р.у Києі в перекладі О.Олеся.

Помер Вільгельм Гауф 18 листопада 1827р.

Казка «Карлик Ніс»

Для того, щоб стати володаркою світу, зла чаклунка повинна здійснити свої підступні плани. Їй потрібна дитина з дуже добрим серцем, для чого вона обманом заманює до себе Якоба - сина шевця Хайнца і матері Ганни. Коли Якоб відмовляється допомогти їй у виконанні задуму, чаклунка перетворює його в потворного карлика і переносить на сім років вперед. Вона переконана, що Якоб все одно повернеться і допоможе їй, не витримавши всіх випробувань.

За сім років Хайнц помер від горя, а Ганна не дізнається апр свого улюбленого сина в карлику. Городяни сміються над Якобом і женуть його геть. Він у розпачі, але одного разу рятує життя гусці. Виявляється, що це викрадена і зачарована принцеса Грета. Ще маленькою дівчинкою вона випадково побачила чаклунку в бібліотеці свого батька, коли та намагалася дізнатися таємницю чарівної книги. Якоб і Грета полюбили один одного. Разом їм належить пройти через багато випробувань, щоб зупинити чаклунку в її злих намірах.

Казка «Маленький Мук»

Казок Гауфа показує неповторний стиль автора, розкриття їм внутрішнього світу своїх героїв, торжество справедливості. У той же час, казки автора наповнені чарами, володіють захоплюючим сюжетом і є виховним засобом дітей, а також збагачують внутрішній світ дитини, сприяють розвитку його моральних якостей.

Маленький Мук-карлик, герой однойменної казки, якого постійно дражнять за каліцтво. Але після розповіді про те, як Маленький мук побував у чудесних пригодах, хлопчаки, як це буває, стали поважати його.

Коли Маленький Мук був ще зовсім маленьким, і загинули його батьки. Злі родичі вигнали його з дому і прирекли на поневіряння. Після цього він потрапляє в будинок однієї жінки, яка шалено любила кішок. Тут вже кішки накинулися на нашого героя, і Маленький Мук знову приречений на поневіряння. Але справедливість запанувала, і Маленький Мук, ось уже використовує чарівні яблука, туфлі.Плюс, звичайно ж, неабияка крапля кмітливості - і наш герой з усіх важких ситуацій виходить переможцем. В кінці Маленький Мук карає короля за його погану поведінку і дарує йому на голову чудесні ослячі вушка.. Хтось може сказати, що це не педагогічно .А Маленький Мук лише намагається розставити все на свої місця.

4. Л.Глібов «Зимняя пісенька»

Діти наші, квітоньки,

Хлопчики і дівоньки!

Нум гуртом співать;

Ви тягніть тонесенько,

Буду я товстесенько

Окселентувать:

«Зимонько-снігурочко,

Наша білогрудочко,

Не верти хвостом,

А труси тихесенько,

Рівненько, гладесенько

Срібненьким сніжком.

Ми повибігаємо,

Снігу накачаємо

Купу за садком;

Бабу здоровенную,

Уночі страшенную,

Зліпимо гуртом.

Зробим очі чорнії,

Рот і ніс червонії —

Буде, як мара.

День і ніч стоятиме,

Вовка проганятиме

Від свого двора.

Зимонько-снігурочко,

Просимо, голубочко,

Щоб мороз стояв,

Бабу товстобокую,

Відьму вирлоокую,

Пильно доглядав.

Гляне ясне сонечко

В весняне віконечко,

Бабу припече;

Де й мороз той дінеться,

Геть від баби кинеться,

З ляку утече!

Баба буде плакати,

Будуть сльози капати,

Знівечать кожух;

Голова покотиться,

Баба заколотиться

І в калюжу — бух!

Висохне водиченька,

Виросте травиченька,

Розцвіте садок,—

Ми тоді весняночку,

Любую паняночку,

Приберем в вінок.

Подаруєм квіточку,

Із васильків скрипочку —

Грай, серденько, грай!

Звесели і воленьку,

І трудящу доленьку,

І весь рідний край».

І.Франко «Королик і Ведмідь»

Ішов Ведмідь з Вовком по лісі, аж ось зацвірінькала якась пташка у корчах. Підійшли ближче, а маленька пташка з задертим хвостиком скаче по гілках та цвірінькає.

— Вовчику-братику, а що це за пташка так гарно співає? — запитав Ведмідь.

— Цить, Ведмедю, це Королик! — шепнув Вовк.

— Королик? — прошепотів і собі переляканий Ведмідь. — Ой, то в такім разі треба йому поклонитися?

— Авжеж, — каже Вовк, і обоє поклонилися Короликові аж до самої землі. А Королик навіть не дивиться на них, скаче собі з гілки на гілку, цвірінькає та все задертим хвостом махає.

— Чи бач, яке мале, а яке горде! — бурчить Ведмідь. — Навіть не гляне на нас! Цікаво б було хоч раз заглянути, як там у нього в палаті.

— Не знаю, як воно буде, — мовив Вовк. — Я хоч і знаю, де його палата, але заглядати до неї ніколи не посмів.

— А що, страшно хіба?

— Страшно не страшно, а так якось не випадало.

, ходім, я загляну! — промовив Ведмідь. Прийшли до дупла, де було Короликове гніздо, та тільки що Ведмідь хотів заглянути досередини, аж тут Вовк — сіп його за полу.

— Ведмедь, — прошепотів, — стій!

— А що там таке?

— Не бачиш, он Королик прилетів! А от і його Королева. Незручно нам заглядати при них.

Ведмідь відійшов з Вовком у кущі, а Королик і його дружина влетіли до свого дупла, щоб нагодувати малят. Коли вони повилітали, до дупла наблизився Ведмідь і заглянув досередини. В дуплі було, як у дуплі: прогниле дерево, трохи пір'я настелено, а на пір'ї п'ятеро маленьких Короленят.

— Ну, хіба це королівська палата! — скрикнув Ведмідь. — Та це якась нора! А ці писклята хіба королівські діти? Тьху, та й погані ж, приблуди!

І, плюнувши сильно, Ведмідь хотів іти собі геть, аж тут маленькі Королики як запищать у гнізді:

— Го, го, пане Ведмедю! То ти на нас плюєш? За цю образу ти мусиш нам тяжко відповісти.

Ведмедеві аж мороз пішов поза шкірою від цього крику. Він як міг швидше побіг від того поганого дупла, забіг у свою яму, сів там та й сидить. А малі Королики в гнізді як розкричалися, то вже кричали не вгаваючи, поки батько й мати не прилетіли.

— Що тут таке? Що сталося? — питають старі й подають дітям то мушку, то хробачка, що хто назбирав.

— Не хочемо мушок! Не хочем хробачків!

— Та що вам таке сталось? — допитують старі.

— Був тут Ведмідь і назвав нас приблудами ще й наплював у наше гніздо, — кажуть малі Королики.

— Невже! — крикнув старий Королик і, не довго думаючи, знявся та й полетів до Ведмежого житла.

— Ти, старий Бурмило, — мовив він, сівши на гілляці над Ведмедевою головою, — що ти собі думаєш? З якої причини ти моїх дітей приблудами прозиваєш ще й у моє гніздо плюєш? Будеш мені за це відповідати! Завтра вдосвіта ставай зо мною до кривавої війни.

Що мав Ведмідь робити? Війна то війна. Пішов кликати собі всіх звірів на підмогу: Вовка, Кабана, Лиса, Борсука, Сарну, Зайця — всіх, хто тільки бігає по лісі на чотирьох ногах. А Королик і собі поскликав усю пташню, а ще більше лісової дрібноти: Мух, Чмелів, Шершнів, Комарів — і наказав їм лагодитися на завтра до великої війни.

— Слухайте, — каже Королик, — треба нам когось послати на розвідку до ворожого табору, щоб ми знали, хто в них генерал і який в них бойовий клич. Рада ухвалила вислати Комара, бо він найменший і найхитріший.

Полетів Комар до Ведмежого табору, а там саме нарада розпочинається.

— Що нам починати? — говорить Ведмідь. — Ти, Лисе, найхитріший між усіма звірами, ти нам будь за генерала.

— Добре, — говорить Лис. — Бачите, якби то зі звірами була справа, то нам би найліпше мати Ведмедя за генерала, але цим разом нам треба мати діло з тією крилатою дрібнотою, то, може, я вам тут більше допоможу. Бо тут головна річ — око бистре і розум хитрий. Слухайте ж, який у мене план. Вороже військо буде літати в повітрі. Але нам про нього байдуже. Ходімо просто до Короликового гнізда й заберемо у неволю його дітей. Як тільки їх будемо мати в руках, то присилуємо старого Королика, щоб закінчив війну і піддався нам, і тоді ми виграємо.

— Добре, добре! — закричали всі звірі.

— Значить, — говорить далі Лис, — треба нам іти густою лавою, держатися купи, бо там у ворога є й Орли, і Шуліки, і всяка птиця: як будемо йти врозбрід, вони готові нам очі повикльовувати. А разом буде безпечніше.

— Правда, правда, — крикнув Заєць, у якого від самої згадки про Орлів аж ноги затрусилися.

— Я буду йти попереду, а ви всі за мною, — каже далі Лис. — Бачите мій хвіст — це буде у нас бойовий прапор. Усі пильно дивіться на мій хвіст. Поки я його буду держати просто догори, то, значить, можна йти сміливо. Як я запримічу якусь засідку, то зараз схилю хвоста трохи нижче; то знак для вас, що треба йти трохи помаліше й обережніше. А коли вже зовсім біда буде, тоді підібгаю хвіст між ноги, а ви всі тоді втікайте щодуху.

— Славно, славно! — закричали всі звірі й дуже вихваляли Лисову розсудливість. Комар, вислухавши весь той премудрий план, полетів до Королика і розповів йому все докладно.

На другий день чуть світ зібралися звірі в похід. Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає. А з другого боку птахи почали злітатися: повітря шумить, листя з дерев сиплеться, крик, гамір, крякання. Густою лавою йдуть звірі просто до Короликового гнізда; густою хмарою літає понад ними пташня, але не може їх спинити. Та старий Королик про це не дбає. Побачивши Лиса, як він гордо марширує попереду війська з хвостом, мов свічка, піднятим угору, він гукнув Шершня й каже до нього:

— Слухай, небоже! Бачиш ти он того Лиса? Це ворожий генерал. Лети щодуху, сядь йому на живіт і жали, що маєш сили.

Шершень полетів — та й просто Лисові на живіт. Почув Лис, що щось там лазить у нього по животі; от-от би хвостом одігнав, але ні, його хвіст зараз — бойовий прапор, не можна! Аж тут Шершень як шпигне Лиса в саме болюче місце!

— Ой лишенько! — скрикнув Лис і спустив хвіст наполовину.

— Що там? що там? — загомоніли звірі.

— Мабуть., якась... засідка, — пробубонів Лис, а сам аж зуби зціпив з болю.

— Засідка, засідка! — пішов голос поміж звірами. — Обережно, бо засідка.

Але в цей час Шершень як вжалить Лиса щосили! Лис як завиє з болю, як підскочить угору, підібгав хвіст поміж ноги та ходу! А звірі вже не питали, що там сталося, а з переполоху кинулися тікати, куди хто міг, одні через других. А Птахи, Оси, Комарі, Шершні за ними, на них, б'ють згори, клюють, рвуть, кусають. Страшний був бій! Звірі, які не загинули, порозбігалися «й поховалися по ямах, а Королик зі своїми птахами та комахами одержав велику перемогу. Радісно прилітає Королик до свого гнізда й говорить до дітей:

— Ну, діти, тепер можете їсти, бо ми одержали знамениту перемогу над звірами.

— Ні, — говорять Короленята, — не будемо їсти, поки Ведмідь не прийде сюди й не попрохає пробачення.

Що було робити? Полетів Королик до Ведмедевої ями, сів на гілляці над його головою й говорить :

— Ну, Бромило, а будеш воювати з Короликом, га?

А Ведмедя, що в війську йшов із самого заду, під час переполоху добре-таки Кабани, Сарни та Олені ратицями попід ребра потолочили, так що він лежав та тільки охав.

— Іди, дай мені спокій, — буркнув він. — І десятому закажу, щоби з тобою не зачіпався.

— Ні, друже, цього не досить, — мовив Королик. — Ти повинен піти до мого дупла й попросити пробачення у моїх дітей, бо інакше тобі ще гірше лихо буде.

Мусив Ведмідь іти й просити в Короленят пробачення. Аж тоді Короленята задовольнилися й почали знов їсти та пити.

Білет №9

1. Павло Грабовський народився 11 вересня 1864 р. у селі Пушкарному на Харківщині (тепер Грабовське Краснопільського району Сумської області) в бідній сім'ї пономаря. Вчився в Охтирській бурсі (1874 —1879) та Харківській духовній семінарії, де самотужки ґрунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою.Грабовський у 1882 р. був заарештований і виключений з семінарії.Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 р. мешкав у Пушкарному, безрезультатно намагаючись знайти роботу, а після зняття нагляду переїхав до Харкова, де працював коректором газети. Під час перебування у в'язниці Грабовський написав ряд поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. Із серпня 1889 по березень 1892 р. поет перебуває в Іркутській губернській в'язниці і після двох судових процесів термін заслання Грабовського збільшився. Наприкінці 1896 року Грабовський дістав змогу виїхати в Якутськ — губернське місто, де значно активнішим було життя політичних засланців. Тут остаточно були сформовані збірка перекладів «Доля». У 1899 р. Грабовський здійснює переїзд із Якутська в Тобольськ, Помер Павло Грабовський 12 грудня 1902 року в Тобольську. Похований, згідно із заповітом, на кладовищі поруч із декабристами. Дитяча тематика приваблювала п. грабовського протягом усього життя.окрему групу становлять вірші-звертання: «до школи»,» дітям». Широке пізнавальне значення для дітей мають вірші поета»сонечко та дощик»,»щоглик»,»соловейко»,» метеличок»

2. До сучасних письменників львівщини належать:марія людкевич, микола петренко, богдан стельмах,анна каннич, мар»яна савка. Богда́н Миха́йлович Сте́льмах (*2 жовтня 1943, Туркотин, Львівська область) — український письменник. Закінчив Українську академію друкарства. Працював кореспондентом Львівської молодіжної газети, завідувачем літературною частиною Дрогобицького музичного драматичного театру, головним спеціалістом Львівського управління культури, заступником міського голови Львова, радником. Автор 17 поетичних книжок, багатьох п'єс, кількох десятків популярних пісень, які стали практичного народними.

Один з авторів всеукраїнських дитячих видань «Ангелятко» та «Ангеляткова наука».

Член Національної Спілки письменників України з 1977 року, лауреат літературної премії імені М. Шашкевича, Л. Українки та «Благовіст».Член Народного Руху з дня його заснування. ПЕРШОЮ ДИТЯЧОЮ КНИЖКОЮ БУЛА П'ЄСА-КАЗКА «ПРАВДИВА ПІСНЯ», ВИДАНА У 1982 РОЦІ. Є АВТОРОМ КНИЖОК "ПРИМУЛА, КВІТКА ВІЩА", "ЗЕМНИЙ ВОГОНЬ", "БАТЬКОВІ СЛОВА", "ПШЕНИЧНЕ ПЕРЕВЕСЛО", "СТО ПІСЕНЬ", "ТАРАС: ДИЛОГІЯ", "ПИСАНКА", "ПОЧАТОК РАДІСНИХ ПІСЕНЬ".

3. Хоча О. С. Пушкін нічого і не писав спеціально для дітей, його твори вже за життя поета були популярними серед малих читачів. В дитяче читання увійшли вірші й казки О.С. Пушкіна. Казки поет писав у зрілий період своєї творчості, хоча цікавився ними все життя. З захопленням слухав Пушкін казки своєї няні Орини Родіонівни, вивчав, збирав і записував фольклор різних народів, а потім талановито використовував його у своїх творах. Сам поет написав п'ять казок: "Казка про попа і наймита його Балду" (1830), "Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю" (1831), "Казка про рибака та рибку" (1833), "Казка про мертву царівну та сімох богатирів" (1833), "Казка про золотого півника" (1834). В основу більшості своїх казок поет поклав народну творчість. Більшість казок Пушкіна має сатиричний характер, і сатира в них ще більш соціальне загострена, ніж у народних.

4. .

На гіллячках, на тоненьких,

Поки день ще не погас,

Сироїжки та опеньки

Білка сушить про запас.

Так нашпилює охайно,

Так їх тулить на сосні

І міркує: а нехай-но

Ще побудуть тут мені!

Поки дні іще хороші,

Поки є іще тепло,

А як випадуть пороші,

Заберу їх у дупло.

«Буде холодно надворі,

Сніг посиплеться з дубів,

Буде в мене у коморі

Ціла в'язочка грибів!

Але білочці не спиться.

Дятел тукає: тук-тук!

Щоб не вкрала їх лисиця

Або хитрий бурундук.

Білет №10

1. Марко́ Вовчо́к(Марія Олександрівна Вілінська)- народилася 22 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові (1845 р.).видатна укр. письм. – демократка М.Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятдесятих років минулого століття.1851р. одружилася з О. Марковичем, з яким познайомилась коли жила в м. Орлі в сім’ї багатої тітки.1857р. в Петербурзі за редакцією П. Куліша вийшли народні оповідання М. Вовчка. У 1871-1872рр редагувала журнал «переводы лучших иностранных писателей» перекладала з французької,англ.,німецької, польської. з особливо великим чуттям і любов’ю вона писала про жіноцтво. Казки для дітей -«кармелюк»,»ведмідь»,»невільничка»,»9 братів і десята сестриця Галя» та ін..

«9 братів і десята сестриця Галя»- основою твору є сувора правда про злиденне життя селянської родини в пореформений період. Зневірившись у нормальне життя,брати стають розбійниками.

«Кармелюк»- історична повість – казка .Устин Кармелюк легендарний народний месник. Сюжетна лінія- повстанська діяльність і особисте життя кармелюка.

Боротися проти неволі – рабства – так розуміла своє завдання письменниця.

2) Украïнська лiтература XX столiття творилася переважно молодими лiтераторами,

якi черпали свою творчу наснагу в романтичному пiднесеннi, викликаному революцiєю

1917 року. Тому неоромантизм Лесi Украïнки, Ольги Кобилянськоï,

Олександра Олеся початку XX ст. модифiкується в революцiйний романтизм,

виразниками якого стали В Сосюра, раннiй М. Хвильовий, М. Кулiш, Ю. Яновський. Яскравими

талантами спалахнуло письменство в Галичинi та в емiграцiï (О. Телiга, О.

Ольжич, Ю. Липа, Є. Маланюк), на яке справляла великий вплив украïнська

радянська лiтература в перiод свого пiднесення в 20-тi роки. Саме в цей час

своï визначнi художнi цiнностi створили В. Стефаник, В. Винниченко, Б.

Лепкий, О. Олесь, М. Вороний, Л. Мартович. Поезiя i проза першоï половини XX ст. приваблювали простотою, яскравими

художнiми деталями, нацiональним гумором. Цей лiтературний метод, названий

"соцiалiстичним реалiзмом", позначився на творчостi видатних митцiв, iмена яких

вiдомi далеко за межами Украïни,

- О. Гончара, А. Малишка, М. Стельмаха, О. Довженка, О. Вишнi.

З кiнця 50-х рокiв украïнська лiтература поповнюється обдарованою молоддю,

яка стає мiцною й потужною основою сьогоднiшньоï духовноï культури

Украïни: Лiною Костенко, О. Павличком, I. Драчем, В. Коротичем, Б. Олiйником,

О. Корнiйчуком.

3)Джоель Харріс- американський письменник-фольклорист,автор відомої книги для дітей «казки дядька Римуса». Народився 9 грудня 1848р у родині сільського робітника ірланського походження у місті ітонтон. Усе своє життя він прожив серед негрів Північної Америки і був добре знайомий з негритянським фольклором, особливо з казками і легендами. У своїх творах він намагався з точністю передати образність і діалекти негритянської мови. у 1880 р. вийшла збірка казок «казки дядька Римуса» . Дядечко Римус - літній негр, який розповідає хлопчикові Джоель захоплюючі історії про Братика Лиса і братика кролика, про їх знайомих - Братика Ведмедя, Братика опосума, Братика єнота, Матінці Мідоус, Матінці Корові. Раз за разом Братик Кролик примудряється перехитрити Братика Лиса, а коли він занадто вже задирає носа, Братик Черепаха миттю ставить його на місце - навіть хитруна можна провести за допомогою хитрості. Ці історії забавні й повчальні, правдиві і добрі, веселі і при цьому серйозні. А те, що вони були неодноразово екранізовані, тільки підтверджує їх популярність у всьому світі.

4)вірш- Ще вчора джміль гудів — сьогодні вже нема,

Застиг від холоду, ледь лапками він меле,

Крилята задубілі не здійма

І тихо й тоскно дивиться на мене.

Беру його із затінку, кладу

На щире сонце — в затишок осоння.

Джмелями літаки собі гудуть,

І джміль до них гуде собі спросоння.

Я потім забуваю про джмеля.

А він нагрівся, з рукава стартує,

Та щось йому така важка земля,

Та вітер ним, підраненим, гордує.

На ньому светрик чорно-золотий,

У нього груди ніжні, щирозлоті.

— Лети, — шепчу йому, — лети, лети,

Бо нам життя не в льоті, а в польоті!

Вже полудень. Аж чую — джміль гуде.

Куди там тому грому-бомбовозу...

Розправив крила, розігрівся день,

Летить джмелем навстріч зимі й морозу...

Казка- малий мирон-дивна дитина. Батько говорив що він розумна дитина, бо дуже його любив. але Мирона недолюблювали в селі, а він над усе любить бігати по зелених, квітучих лугах.він любив задавати багато запитань, які ніхто не сприймав серйозно, а тільки насміхалися з нього.

Одного разу він запитав василя, до скількох він вміє рахувати і щоб вони порахували разом,мирон навіть не замітив як василь пішов і продовжував рахувати,аж поки старий рябина не накричав на нього.мирон гуляв і задавав собі дуже багато запитань, на які хотів взнати відповідь. Прийшовши додому хлопець сказав татові що він сьогодні взнав,а той зареготав, а мати накричала на нього.мати не була задоволена своїм сином, завжди проганяла його і казала що він такий дорослий, а такі дурниці говорить. ніхто не знав що виросте з того хлопчика,бо всі так зухвало ставилися до нього і ніхто не хотів вислуховувати його думок та запитань!

Білет №11

1. Украї́нські наро́дні ка́зки — популярний фольклорний жанр.В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття.У казках також знайшли відображення важливі історичні події. Казки мають повчальний характер, і в них завжди є певна мораль. Одні казки виховували любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому. Є також гумористичні і сатиричні твори, які не мають педагогічного характеру. Але попри те, що різні групи казок відрізняються темами і формою, ідеї у них подібні. Усі вони прославляють мудрих, хоробрих та кмітливих і засуджують зрадливих, ледачих і підступних. Також герої різних казок дуже схожі своїми портретами.

Типологія казок: казки про тварин, чарівні казки, та соціально-побутові казки.

Казки про тварин — це казки, в яких головними героями є тварини — лісові та домашні, а також птахи та комахи. В образах тварин ми бачимо алегорію, тобто ці казки мають виразний соціальний підтекст. В цих казках ми бачимо звірів за суто людськими справами: вони воюють, обирають царів, судяться та ін. Ці казки висміюють людські недоліки та пороки такі, як заздрість, агресивність та жадоба. Розповідаючи про пригоди тварин, ці казки «підморгують одним оком на людей».( Мишача рада,Лисиця-суддя,Лисичка та журавель…)

Чарівні казки породжені в докласовому суспільстві, пов'язані із світопоглядом, звичаями та обрядами наших далеких предків. Головні герої, як правило, виявляються в двобої з темними силами (Ольдеквіт, Ох, відьми), які зазнають неминучої поразки. Головними героями як правило є богатирі, наділені неймовірною силою. Чарівні казки чітко підкреслюють перевагу добра над злом.(Летючий корабель,Кривенька качечка,Івасик-Телесик..)

Соціально-побутові казки. Народ у таких казках втілив своє ставлення до суспільних недоліків та соціального зла. У цих казках нерідко прості люди виявляються розумнішими від багатих та вчених, оскільки покладаються не на титули та звання, а на справжню мудрість і чесність.(Мудра дівчина,Семеліточка,Ріпка..)

Духовна місія казки ,роль у повноцінному вихованні дитини.Ролі дитячих казок у розвитку дітей багатогранні. Від розвитку фантазії до розвитку правильного мовлення.Казка є невід'ємним елементом у вихованні дітей. Вона доступною мовою вчить дітей життя, розповідає про добро і зло. Діти легко розуміють казку.Тому якщо дорослі хочуть допомогти пояснити щось дитині, підтримати її, доведеться згадати мову дитинства - казку.Діти, яким з раннього дитинства читалися казки, швидше починають говорити правильно висловлюючись. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування. Роль дитячих казок розвивати фантазію і уяву дитини, а так само його творчий потенціал.Чудово, якщо казку читає або розповідає дорослий. Казка об’єднує мову дорослих і дітей. Мовою казки дорослий може розмовляти з душею дитини і вона розуміє. Казка звернена до чистого внутрішнього світу дитини. В ній розповідається про головні людські цінності: істину й любов, достоїнство і віру, добро та зло. Через казку дається головна духовна інформація. Сюжети зберігають в собі моральні факти і передають їх.Важливо не тільки розповісти казку дітям, а й докладно обговорити сюжет, характери та вчинки героїв, зрозуміти причини їх дій. Це дає можливість дитині вчитись співпереживати, сприймати серцем події з життя улюблених героїв. Обговорення сюжету казки дає можливість дитині розмірковувати, бачити причинно-наслідкові зв’язки і помірковано діяти. А якщо немає обговорення, то отримані знання залишаються пасивним багажем, не стають керівництвом до дії в особистому житті. У казках завжди перемагає добро - це дуже важливо у вихованні дітей на казках. Тоді йому легше буде справлятися з життєвими труднощами. Життя внесе свої корективи, але в підсвідомості нічого не пропадає. Казка є одним з найбільш доступних засобів, для повноцінного розвитку дитини. Не потрібно применшувати роль дитячих казок у вихованні дітей. Якщо правильно підібрати казки з віковими особливостями дітей, можна позитивно впливати на емоційний стан дитини. Коригувати і покращувати його поведінку.

2. Михайло Гервасійович Йогансен народився 16 (28) жовтня 1895 року в м. Харкові у сім'ї вчителя німецької мови, вихідця з Латвії ). Навчався Майк у класичній російській гімназії. Перші вірші були написані німецькою та російською мовами. На час закінчення Харківського університету (1917) він знав старогрецьку й латину, володів англійською, німецькою, французькою, знав скандинавські та слов'янські мови. Майк Йогансен мав енциклопедичні знання, захоплювався різними видами спорту. З 1918 року почав писати вірші українською. Про себе як українського поета Йогансен заявив 1921 року публікаціями в журналі «Шляхи мистецтва», збірниках «Жовтень», «На сполох», «Штабель». Того ж таки року вийшла і його перша поетична книга — «Д'горі». Він зближується з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом з ними заснував першу організацію українських пролетарських письменників «Гарт» (1923). 1925 року Йогансен став одним із засновників ВАПЛІТЕ, згодом очолив «Техно-мистецьку групу „А“», що склалася з літераторів, які відійшли від ВАПЛІТЕ. З його ідеї народився позагруповий журнал-альманах «Літературний ярмарок», потім — «Універсальний журнал» За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози, чотири книжки для дітей та дві з літературознавства. Проте зі всього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною. 18 серпня 1937 року письменника було заарештовано у його харківській квартирі по вулиці Червоних письменників, 5 (Будинок «Слово»). 24 жовтня 1937 р. Йогансену було пред'явлено обвинувачувальний висновок, підготований оперуповноваженим харківського УНКВС Половецьким і затверджений заступником начальника управління Рейхманалом, в якому зазначалося, що Йогансен з 1932 р. був учасником антирадянської націоналістичної організації, яка ставила своєю метою повалення Радянської влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду. Розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 року судово-слідчу справу Михайла Йогансена, Військова Колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок:«Йогансена М. Г. засудити до вищої міри кримінального покарання — розстрілу з конфіскацією всього майна, що належить йому особисто. Вирок остаточний і на підставі Постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року[2] підлягає негайному виконанню».27 жовтня 1937 року Йогансена було розстріляно у Києві. Символічна могила письменника знаходиться на Лук'янівському цвинтарі в Києві.

З кінця 30-х років Йогансен почав писати оповідання для дітей.Усі вони про природу, типову чи незвичну поведінку тварин, яку помітило гостре, спостережливе око письменника. Майк Гервасійович Йогансен дуже любив бувати на природі. За вдачею був людиною уважною та спостережливою. Завжди звертав увагу на звички великих і малих тварин. Усе запам’ятовував , а потім описував їхню поведінку у оповіданнях для дітей. Цю збірку склали такі розповіді письменника: “Кіт Чудило”, “Собака, що лазив на дерево”, “Як мураші наїлися цукру”, “Собака і ворони”, “Як окунь сам упіймався”, “Краби”, “Жук-водолюб і таргани”, “Сабака”, “Вовки і верблюжата”, “Собака Джан”. Написані оповідання лагідно, просто і цікаво, вряди-годи смішно. Завершує книжку тепла розповідь про мисливського собаку Джана, який із відданості своєму господареві перевершив сам себе, пірнаючи у воді за рибою, чого собаки ніколи не роблять.

3. Джованні Франческо Родарі народився в містечку Оменья (Північна Італія) у родині пекаря. Його батько помер, коли Родарі було лише десять років. Родарі і його два брати, Чезаре і Маріо виховувалися їхньою матір'ю в її рідному селі в провінції Варезе. Після закінчення школи Джанні поступив до семінарії, провчився там три роки і отримав диплом вчителя. У віці сімнадцяти років він вже почав викладати у початкових класах в селах його провінції. Ще хлопцем Родарі цікавився музикою (вчився грати на скрипці) і літературою — читав твори Ніцше, Шопенгауера, Леніна і Троцького, які вплинули на його світогляд. У 1939 році Родарі поступив на навчання до Міланського університету.Під час Другої світової війни Родарі був звільнений від призову до армії з причини його поганого здоров'я. Перебуваючи у скрутному фінансовому становищі, він поступив на роботу до одного з відділень фашистської партії і згодом був змушений вступити до цієї партії. Тяжко сприйнявши втрату двох своїх найкращих друзів і свого улюбленого брата Чезаре у нацистському концтаборі Джанні Родарі у 1944 році вийшов з фашистської партії і приєднався до італійської компартії, де почав брав участь в італійському русі опору.У 1948 році Родарі почав працювати журналістом у виданні італійської компартії Уніта і водночас почав писати оповідання для дітей. У 1950 році він був призначений редактором нового щотижневого дитячого журналу в Римі Іl Pioniere. У 1951 р. Родарі опублікував свої перші твори: Книжка веселих віршів і Пригоди Цибуліно.У 1952 році він вперше відвідав СРСР, де бував доволі часто. У 1953 р. одружився з Марією Терезією Феретті, яка 4 роки по тому народила йому дочку, Паолу. У 1957 р. після офіційного іспиту Родарі був визнаний професійним журналістом.У 1966-1969 рр. Родарі працював над спільними проектами з дітьми. У 1970 році за внесок до дитячої літератури був нагороджений Премією Ганса Хрістіана Андерсена, що зробило його одним з найвідоміших італійських дитячих письменників. Його твори почали перекладатися на інші мови народів світу.У 1979 році, після чергової подорожі до СРСР, його здоров'я значно погіршилося і він припинив писати. У 1980 р. під час операції у Римі Джанні Родарі помер.

Торт у небі.Твори Джанні Родарі наповнюють яскравими барвами світ дитинства і їх просто неможливо забути! У його казках вирує справжнє життя, вони вчать дітей розрізняти Добро і Зло та прагнути до кращого. Якось рано-вранці у квітні на околиці Рима, у містечку Трулло, сталось щось неймовірне — на пагорб приземлився дивний круглий величезний предмет. У передмісті здійнявся жахливий переполох! Невже космічні прибульці навідались у гості? Та виявилось, що це... торт — найсправжнісінький, з вершками, шоколадом, мигдальними горішками.

Казки по телефону.Жив собі у Варезе чоловік на ім'я Б'янкі. Служив він комівояжером - торгував ліками - і шість днів на тиждень мандрував по Італії: бував на сході і на заході, на півдні й на півночі. В неділю повертався додому, а в понеділок зранку знову їхав у мандри. На прощання донька йому казала:

- Дивись, тату, не забудь розповісти мені щовечора казку.

Річ-бо в тім, що ця дівчинка, лягаючи спати, неодмінно хотіла послухати яку-небудь казку, а мама вже порозказувала їй усе, що сама знала. Отож кожного вечора рівно о дев'ятій синьйор Б'янкі, хоч би де він був, викликав по телефону Варезе й розповідав доньці казочки. Ці казочки були коротенькі. Бо треба вам знати, що за розмови по телефону Б'янкі платив зі своєї кишені, тож і не міг розмовляти довго. Кажуть, що телефоністки з центральної станції забували про роботу, коли синьйор Б'янкі розмовляв по телефону. Воно й правда - казки були такі цікаві.