3. Поняття «літературна мова», «офіційна мова», «державна мова»

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Офіційна мова — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — "надзвичайного") статусу

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики

4. Ознаки літературної мови. Норми літературної мови

До найважливіших ознак літературної мови належать: 1)нормативність;

2)багатий лексичний фонд; 3)розгалужена система стилів;

4)багатофункціональність (використання у всіх сферах комунікації);

5)наявність усної і писемної форм. Основною її ознакою є наявність норм, тобто історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язкових для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності. Отже, літературна мова — це внормована (або

кодифікована) мова суспільного спілкування.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.       Мовні норми:

- Орфоепічні (норми правильної вимови)

- Акцентуаційні (норми правильного наголошування)

- Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.)

- Лексичні  (норми правильного слововживання)

- Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників)

- Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації)

- Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі)

- Орфографічні (норми написання слів);

- Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

5. Культура усного і писемного мовлення

Культура усного і писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає; в тому, щоб досконало знати мовні норми і дотримуватись їх.

В усному мовленні переважно використовуються прості речення, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку. Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою. Писемній мові властиві як прості, так складні речення, вживання їх потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правопису, вдалого вибору слова.