1. Участь українських вчених у географічних дослідженнях різних регіонів Землі.

Українці брали активну участь у географічних дослідженнях різних регіонів земної кулі. Насамперед слід згадати Василя Григоровича-Барського (1701 р., Київ — 1747 р., Київ) — відомого українського мандрівника, випускника Києво-Могилянської академії. Мандрував Угорщиною, Болгарією, Грецією, Італією, Палестиною, Аравією, Єгиптом. Описав населення, господарство, торгівлю цих країн. Записи Василя Григоровича-Барського неодноразово перевидавалися. Відомим дослідником-краєзнавцем широкого профілю був нащадок запорізьких козаків Єгор Петрович Ковалевський (1809 р., с. Ярошівка на Харківщині — 1868 р., Петербург). Навчався в Харківському університеті, де в той час географію викладав відомий український письменник П. П. Гулак-Артемовський. Є. П. Ковалевський був учасником 10 великих експедицій, під час яких пройшов понад 75 тис. км. Він досліджував Алтай, Урал, Казахстан і Середню Азію, Східні (румунські) Карпати, Афганістан. Очолив дві експедиції до Китаю. Побував у Північно-Східній Африці, у верхів'ї Білого Нілу, де до нього ще не ступала нога європейського дослідника. Залишив велику літературну спадщину. Зустрічався з Тарасом Шевченком, знав і шанував його творчість. Виступив ініціатором і організатором викупу з кріпацтва двох братів Тараса Шевченка — Микити та Йосипа і сестри Ірини. Одним з організаторів і керівників першої російської морської навколосвітньої експедиції (1803-1806 рр.) був Юрій Федорович Лисянський (1773 р., м. Ніжин Чернігівської обл. — 1837 р., Петербург). В експедицію вирушило два кораблі — «Надєжда» (командир І. Ф. Крузенштерн) і «Нева» (командир Ю. Ф. Лисянський). Кораблі побували на Гавайських островах, відвідали Аляску, Китай. Великі наукові матеріали, зібрані Ю. Ф. Лисянським, викладені в праці «Подорож навколо світу на кораблі «Нева» в 1803-1806 роках». Видатним мандрівником і дослідником був Микола Миколайович Миклухо-Маклай (1846-1888 рр.) — правнук курінного отамана Війська Запорізького Охріма Макухи. М.М. Миклухо-Маклай здійснив 10 подорожей і кілька окремих виїздів до островів Нової Гвінеї, Філіппінських, півострова Малакки, до материка Австралії, островів у Тихому океані. Близько 3 років жив серед папуасів Нової Гвінеї. Довів, що люди, незалежно від раси, споріднені за своїм походженням. Написав понад 160 цінних наукових праць, зібрав багаті колекції, що нині зберігаються в Музеї антропології та етнографії в Росії. Вагомий внесок у дослідження Азії зробив правнук запорізького козака Паровальського Микола Михайлович Пржевальський (1839-1888 рр.). У 1867-1869 рр. подорожував по Уссурійському краю Далекого Сходу. З 1870 р. протягом 18 років досліджував Центральну Азію. За цей час він здійснив туди чотири великі експедиції: Монгольську, Джунгарську (Східний Тянь-Шань, озеро Лобнор) і дві Тібетські.

2.Фізико-географічне районування. Фізико-географічне районування – це виявлення порівняно однорідних за природними умовами регіонів, які відрізняються своєю ландшафтною структурою. Виділяють такі одиниці фізико-географічного районування: країна, зона, підзона, провінція, область. Фізико-географічна країна – це великі частини суходолу, що займають сотні тисяч і навіть мільйони квадратних кілометрів. їх утворення і розвиток пов'язані з великими тектонічними структурами (платформи, складчасті області). Розрізняють рівнинні і гірські фізико-географічні країни, які характеризуються властивими їм системами ландшафтної зональності. Рівнинна територія України належить до країни, що розташована в межах давньої докембрійської платформи, фундамент якої перекритий товщею мезозойських і кайнозойських відкладів. їх горизонтальне залягання і зумовлює рівнинність поверхні України. Ландшафтні зони на рівнинній частині території України змінюються з півночі на південь. Фізико-географічна зона – це частина природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього простягання. Природні умови кожної фізико-географічної зони мають свої, що залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, характер циркуляції атмосфери. Внаслідок цього в межах зони існують типові для неї гідрологічні і теплові умови, що є вирішальним чинником формування зональних типів ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Основною ознакою фізико-географічної зони є переважання в її межах певного зонального типу ландшафтів. У межах рівнинної частини України виділяють зону мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову і степову зони.

У межах природних зон виділяють підзони. Фізико-географічна підзона – частина зони, що виділяється в її межах за умовами зволоження. Підзони, як і зони, мають горизонтальне простягання. В різних зонах підзональні особливості виражені неоднаково. На рівнинній частині України підзональні фізико-географічні одиниці виділяються не в усіх зонах. У зоні мішаних хвойно-широколистих лісів та в Лісостепу підзон немає. Степова зона України залежно від умов зволоження, теплозабезпечення, характеру ґрунтово-рослинного покриву, фізико-географічних процесів окремих її частин поділяється на північностепову, середньостепову і південностепову підзони. Фізико-географічна провінція – частина зони або підзони в рівнинній чи гірській країні. Виділяється у зв'язку з неоднорідністю поверхні зони, віддаленістю окремих її частин від океану, різним характером впливу на неї повіт-ряних мас, ступенем континентальності клімату.

Фізико-географічна область – складова частина фізико-географічної провінції. Під час визначення меж областей враховують їх приуроченість до тектонічних структур, положення над рівнем моря, ступінь розчленування поверхні, склад гірських порід, поширення певних фізико-географічних процесів. Так, у межах провінції Українського Полісся критерієм виділення природних областей Волинського, Житомирського, Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся є приуроченість кожної з них до різних тектонічних структур, яким властиві свої нашарування гірських порід, поєднання форм рельєфу, видів ландшафтів. Фізико-географічне районування має велике значення в поглибленні уявлень про закономірності природних умов території України, її поділу на природно-територіальні комплекси.

Білет 8