2.Розвиток ландшафтів в антропогені.

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється в зміні їх природних характеристик (кількість тепла, зволоження, типи ґрунтів, рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації. Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональним розподілом тепла, сонячної енергії пов'язана зональність кліматичних умов, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів. Ландшафти України формувалися протягом наймолодшого антропогенового, або четвертинного, періоду, зазнали змін в історичні часи. Сучасна зональність ландшафтів України сформувалася наприкінці неогенового – на початку антропогенового періоду. Вважають, що на початку антропогенового періоду було лише дві природні зони: лісова і лісостепова. А вже в середині цього періоду, після відступання дніпровського льодовика, тут сформувалися три природні зони з давніми лісовими, лісостеповими і степовими ландшафтами. Ці давні ландшафти дістали назву палеоландшафтпів. Протягом антропогенового періоду розвивалися два типи палеоландшафтів – холодні (льодовикові) і теплі (міжльодовикові). Вони мали різну тривалість і свої особливості. Прикладом льодовикових ландшафтів є ландшафти так званого дніпровського етапу, який почався 290 і закінчився 180 тис. років тому. Саме в цей період льодовик по долині Дніпра досягав широти сучасного Дніпропетровська. На льодовиковому щиті температура повітря знижувалася до -25...-30°С. Клімат змінювався від холодного і вологого до холодного і посушливого. Арктичні континентальні повітряні маси значно впливали на прилеглу територію. Літо у прильодовиковій зоні було коротким, з порівняно теплим вегетаційним періодом. Середні температури найтеплішого місяця становили +8°С. Влітку край льодовика танув, і його води заливали великі простори. Про це свідчить значне поширення сучасних водно-льодовикових відкладів. На південь від краю льодовика були поширені холодні лісостепові і степові ландшафти. Клімат був сухим континентальним. Середні температури найтеплішого місяця не перевищували +11°С, а найхолоднішого -15°С. Несприятливі кліматичні умови призвели до майже повного зникнення деревної рослинності. Тільки в долинах річок збереглися сосна, береза та ін. ( Степові ландшафти у дніпровський етап займали територію Причорномор'я і Приазов'я. Це були своєрідні холодні «лесові» ландшафти. Таку назву вони дістали через те, що утворилися на лесових відкладах. На території України вони займають понад 2/з рівнинної території, саме на них сформувалися сучасні чорноземи. Тогочасний клімат був холодним і сухим. Середні температури найтеплішого місяця у дніпровський етап у Причорномор'ї і Приазов'ї досягали +12...+14°С, а найхолоднішого -8...-10°С. Ландшафти льодовикового періоду не мали чітких меж. Перехід від однієї ландшафтної зони до іншої був поступовим. Значне поширення льодовиків призвело до зміни напряму руху повітряних мас, зменшення кількості вологи в атмосфері і надходження снігу для їхнього живлення. Підвищення температури повітря остаточно вирішило долю льодовиків. Вони почали танути, залишаючи валуни, піски, суглинки з гравієм і галечником. Пилові часточки переносилися вітром, утворюючи у прильодовиковій смузі потужні (до 5-7 м) відклади лесів.

Білет 4