3. Вибір діагностичних параметрів для оцінки технічного стану. Постановка діагнозу

Вибір діагностичних параметрів для діагностування особливо складних об'єктів є непростим завданням. Це пов'язано, по-перше, з тим, що між структурними та діагностичними параметрами в залежності від складності об'єкта можуть існувати різні взаємозв'язки.

По-друге, різні діагностичні параметри в різній мірі задовольняють викладеним вище вимогам до параметрів вихідних процесів, використовуваних для цілей діагностування.

Тому при рішенні завдання вибору діагностичних параметрів у складних ситуаціях спочатку визначають можливий набір параметрів. Для цього застосовують побудова так званої структурно-слідчої схеми вузла або механізму, що представляє собою граф-модель, погоджує в єдине ціле основні елементи механізму, що характеризують їх структурні параметри, перелік характерних несправностей, які підлягають виявленню, та набір можливих для використання діагностичних параметрів. Перелік характерних несправностей механізму складають на основі статистичних оцінок показників його надійності.

Користуючись подібною схемою, складеною на основі інженерного вивчення об'єкта діагностування, стосовно до визначеного переліку структурних параметрів і несправностей встановлюють початкового переліку діагностичних параметрів і зв'язку між тими і іншими. Потім здійснюється відбір з виявленої вихідної сукупності найбільш значимих і ефективних у використанні діагностичних параметрів. Для цього аналізують, якою мірою досліджувані параметри відповідають вимогам однозначності, стабільності, чутливості, інформативності. І нарешті, при виборі методів, засобів, розробці процесів діагностування оцінюють параметри по їх технологічності і витратам на діагностування.

Найважливішим етапом процесу діагностування є постановка діагнозу. В залежності від задачі діагностування та складності об'єкта діагноз може розрізнятися по глибині. Для загальної оцінки працездатності агрегату, системи, автомобіля в цілому використовуються вихідні параметри, на підставі яких ставиться загальний діагноз типу «так», «ні» («придатний», «не придатний»). Для визначення потреби в ремонтно-регулювальної операції потрібно більш глибокий діагноз, заснований на локалізації конкретної несправності. Постановка діагнозу у разі, коли доводиться користуватися одним діагностичним параметром, не викликає особливих методичних труднощів. Вона практично зводиться до порівняння вимірюваної величини діагностичного параметра з нормативом.

Постановка діагнозу, коли виробляється пошук несправності у складного механізму, системи і використовуються декілька діагностичних параметрів, значно складніше. Для вирішення завдання постановки діагнозу в цьому випадку необхідно на основі даних про надійність об'єкта виявити зв'язки між його найбільш імовірними несправностями і використовуваними діагностичними параметрами. Для даної мети в практиці діагностування автомобілів застосовують діагностичні матриці.

Одиниця в місці перетину рядка і стовпця означає можливість існування несправності, а нуль - відсутність такої можливості. За допомогою представленої на малюнку діагностичної матриці вирішується завдання локалізації однієї з трьох можливих несправностей об'єкта за допомогою чотирьох діагностичних параметрів. Фізичний зміст рішення задачі полягає у визначенні відповідності отриманої комбінації діагностичних параметрів, що вийшли за норматив, існуванню однієї з несправностей. Так, у розглянутому прикладі маємо: несправність А, виникає в разі одночасного виходу за норматив параметрів S, і S3, несправність А2 - параметрів S, і S4, і несправність А3 - параметрів S3 і S. Діагностичні матриці є основою автоматизованих логічних пристроїв, застосовуваних у сучасних засобах технічного діагностування.