55. Взаємозв’язок теорії і практики.

Наукове пізнання є процес, тобто система знання, що включає в себе два основних рівні – емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні переважає збір фактів, їхнє первинне узагальнення, опис що спостерігаються й експериментальних даних, їхня систематизація, класифікація.

Емпіричне, досвідчене дослідження спрямоване безпосередньо (без проміжних ланок) на свій об’єкт. Воно освоює його за допомогою таких прийомів і засобів як порівняння, вимір, спостереження, експеримент, аналіз, індукція (про ці прийоми буде розказано нижче). Однак досвід, ніколи – тим більше в сучасній науці не буває сліпим: він планується, конструюється теорією, а факти завжди так або інакше теоретично навантажені. Тому вихідний пункт, початок науки – це, строго говорячи, не самі по собі предмети, не голі факти, а теоретичні схеми, “концептуальні каркаси дійсності”. Вони складаються з абстрактних об’єктів (“ідеальних конструктів”) різного роду – постулати, принципи, визначення, концептуальні моделі і т.д.

Згідно К.Попперу, є абсурдною віра в те, що ми можемо почати наукове дослідження з “чистих спостережень”, не маючи “чогось схожого на теорію”. Експеримент являє собою плановану дію, кожен крок якого направляється теорією.

Емпіричний і теоретичний рівні пізнання взаємозалежні, границя між ними умовна і рухлива. Емпіричне дослідження, виявляючи за допомогою спостережень і експериментів нові дані, стимулює теоретичне пізнання (яке їх узагальнює і пояснює), ставить перед ним нові більш складні задачі. З іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи і конкретизуючи на базі емпірії новий власний зміст, відкриває нові, більш широкі обрії для емпіричного пізнання, орієнтує і направляє його в пошуках нових фактів, сприяє удосконалюванню його методів і засобів і т.д.

Наука як цілісна динамічна система знання не може успішно розвиватися, не збагачуючи новими емпіричними даними, не узагальнюючи їх у системі теоретичних засобів, форм і методів пізнання. У визначених крапках розвитку науки емпіричне переходить у теоретичне і навпаки. Однак неприпустимо абсолютизує один з цих рівнів на шкоду іншому.

56. Історичний аспект формування наукового знання.

Питання про періодизацію історії науки і її критеріях донині є дискусійним і активно обговорюється у вітчизняної ii закордонній літературі.

Внутрішніми чинниками розвитку науки служать зміни елементів самої науки : емпіричних даних, законів, принципів і філософських передумов. Емпіричні дані початку наукового пізнання в кожній області обмежені і забезпечують описовий рівень наукового знання. Тому першому етапу розвитку науки на основі емпірії властиві бідність емпіричної опори, пов'язана з поверхневим і обмеженим практичним освоєнням світу, описовість знання розрізнених областей світу і умоглядність пояснень, причому умоглядність вважалася вищою гідністю знання. Хронологічно це відбито наукою Стародавнього світу і Середньовіччя. Практика епохи Відродження і Нового часу розширила емпірію науки і зумовила зростаючий попит на емпіричні ці науки (пророцтва, наслідки), надавши досвіду вирішальну роль в обмеженні наукових умоглядів. Нова роль досвіду була зафіксована у філософії позитивізму О. Канта і його послідовників, що проголосила: уява має бути поставлена під контроль спостереження в досвіді. Це другий етап розвитку науки на основі емпірії. До сьогодення, третьому етапу розвитку науки емпірія, зберігаючи свою роль кінцевого засобу контролю наукової уяви, набула опосередкованого теоретичними тлумаченнями характеру.

Періодизація розвитку науки можлива залежно від зміни пануючих в ній законів, що розрізняються по мірі і видам математизації, емпіричної значущості і міри універсальності (широті охоплення явищ). Першому етапу, початку науки відповідають суто описові і вузько емпіричні закони з елементарною математизацією. Такі астрономія і механіка від Птолемея і Архімеда до Кеплера і Галілея, термодинаміки трьох начал, фізика електрики від Ома до Ампера, хімія законів збереження ваги і кратних стосунків, еволюційна біологія Дарвіна і так далі. Другому етапу розвитку науки на основі зміни пануючих в ній законів властива опора на закони в розвиненій математичній формі (диференціальних і інтегральних рівняннях, стосунках між матрицями), на універсальні закони збереження. Такі механіка від Ньютона до Гамільтона, електродинаміка Максвелла, термодинаміка кінетична і статична, квантова і релятивістська механіки, хімія після Менделєєва, генетика і так далі. Нарешті, можна виділити третій етап розвитку науки, що підкоряється її законам системності і руху інформації. На цьому етапі оцінка, відбір і рішення проблем науки ставляться в залежність від податливості до законів системності і інформаційних процесів.