40. Сутність поняття “парадигма” та її трактування в історичній ретроспективі.

Парадигма (дав.-гр. παράδειγμα, paradeigma - приклад, зразок) - багатозначний термін, який залежно від контексту може означати:

1. Поняття античної і середньовічної філософії, що характеризує сферу вічних ідей як прототип, зразок, відповідно до якого бог-деміург створює світ сущого;

2. У сучасній філософії науки - система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв’язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства.

3. Cистема форм, уявлень та цінностей одного поняття, які відображають його видозміну, історичний шлях, заради досягнення ідеального поняття.

Термін "парадигма" у філософію науки уперше впровадив позитивіст Густав Бергман, однак справжній пріоритет у його використанні і поширенні належить Томасу Куну. У своїй книзі "Структура наукових революцій" (1962) Кун говорить про можливості виділення двох основних аспектів парадигми: епістемічного й соціального. У епістемічному плані парадигма - це сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають як зразок наукової діяльності. У соціальному - парадигма характеризується через поділяюче її конкретне наукове співтовариство, цілісність і границі якого вона визначає.

Існування парадигми, на думку Куна, пов'язане з періодами нормальної науки, у рамках яких вони виконують проєктивно-програмувальну і селективно-заборонну функції. Зміну парадигми здійснюють за допомогою наукових революцій, що пов'язано зі своєрідним ґештальт-перемиканням наукового співтовариства на нову систему світогляду й цінностей. Критика надмірного соціологізму і психологізму в розумінні парадигма спонукала Куна конкретизувати свою позицію за допомогою введення поняття "дисциплінарної матриці", синонімічного епістемічному контекстові парадигми. Структура дисциплінарної матриці містить:

• символічні узагальнення, що становлять формальний апарат і мову, характерну для конкретної наукової дисципліни;

• метафізичні компоненти, що визначають найбільш фундаментальні теоретичні і методологічні принципи світорозуміння;

• цінності, що задають панівні ідеали і норми побудови й обґрунтування наукового знання.

Поняття парадигми у пізніх роботах Куна пов'язане в більшому ступені з характеристикою інтеґральних соціально-психологічних аспектів наукового співтовариства. Разом із тим, у рамках сучасної філософії науки поняття парадигми виявилося більш продуктивним під час опису еталонних теоретико-методологічних основ наукового пошуку

41. Сутність “наукової революції” за т.Куном.

Коли проблема нормальної науки, що її треба розв'язувати за допомогою відомих правил і процедур не піддається чисельним натискам навіть найталановитіших вчених, коли інструмент, призначений для цілей нормального дослідження, виявляється неспроможним функціонувати так, як це передбачалося - усе це свідчить про аномалію, яку не вдається узгодити з нормами професійної освіти. Коли фахівець не може більше уникати таких аномалій, які руйнують наявну традицію наукової практики, - починаються нетрадиційні дослідження, які приводять усю галузь науки до нової системи приписів, до нового базису для практики наукових досліджень. Такі виняткові ситуації, в яких виникає зміна професійних приписів - наукові революції.

Передумова наукової революції: усвідомлення певною частиною наукового співтовариства, що наявна парадигма перестала адекватно функціонувати у дослідженні того аспекту природи, до якого сама ця парадигма раніше проклала шлях.

Наукова революція:

• некумулятивний перехід до нової парадигми, несумісної зі старою.

• винесення вироку, який призводить ученого до відмови від раніше прийнятої теорії, завжди грунтується на чомусь більшому, чим зіставлення теорії з довкіллям. Рішення зректися парадигми завжди водночас є рішенням прийняти іншу парадигму, а висновок, що призводить до такого рішення, включає як зіставлення обох парадигм з природою, так і порівняння парадигм одна з одною.

• це процес реконструкції галузі на нових підставах, що змінюють деякі найелементарніші теоретичні узагальнення в даній галузі.

Природа наукових революцій: якісне перетворення наукового уявлення ученого про світ.

Наслідок наукової революції:

• відмінності між наступницькими парадигмами є фундаментальними. Оскільки парадигми є джерелом засобів, проблемних ситуацій і стандартів розв'язання, прийнятих певним розвиненим науковим співтовариством у певний час, то прийняття нової парадигми змушує перевизначати основи відповідної науки.

• як наслідок наукової революції - зміна понятійної сітки, через яку вчені пізнають світ. Вони змінюють свої погляди на сферу дослідження, його методи і цілі.