27. Рефлексивність наукового мислення вченого (процес проведення рефлексії).

Рефлексивність – організація мислительного процесу, що включає в себе не тільки роздуми над вирішуваним завданням, але й роздуми про те, як протікають роздуми над завданням.

Термін «рефлексія» з латинської: загинати, обертати — це унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає відночас і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.

Серед основних умінь мовця, які слід сформувати в першу чергу, на думку багатьох вчених, – умiння рефлексивного мислення.

Характеризуючи рефлексiю як креативно-критичний спосiб пiзнання свiту: «Рефлексiя блокує рух думки та дiї за попереднiми зразками i разом з тим вiдкриває новi горизонти перед мисленням i дiєю. Вона повертає свiдомiсть на саму себе, повертає її до себе, змушує перебудовуватись, шукати новi основи та створювати новi iдеальнi об’єкти».

Умiння рефлексивного мислення – це умiння спостерiгати та аналiзувати прийоми мисленнєвої дiяльностi. Воно передбачає умiння цiлiсно сприймати предмет думки та водночас подiляти його на певні складові; умiння зіставляти ознаки двох чи бiльше сприйманих об’єктiв; умiння знаходити підстави порiвняння схожих та несхожих предметiв і явищ; умiння переносити знання з однiєї сфери в iншу; а також умiння комбiнувати ознаки рiзних об’єктiв мисленнєвої дiяльностi, утворюючи тим самим нове знання. Отже, умiння рефлексивного мислення можна квалiфiкувати як домiнантну ознаку творчої особистостi.

Як зазначають дослідники, велику роль у розвитку рефлексивних здiбностей вiдiграють гуманiтарнi науки, насамперед мовознавчi.

Важливе значення для розвитку рефлексивного мислення особистості має й робота, спрямована на аналіз образного значення слова, який забезпечує формування умiнь знаходити в текстi семантично двоплановi слова, визначати умови розвитку двоплановостi, описувати значення слiв, що створюють зоровi та слуховi уявлення про предмет мовлення, розвивати шляхом розвитку асоцiацiй ключовий образ, визначати стилiстичну та естетичну мотивованiсть образних засобiв.

28. Формалізовані результати рефлексії над змістом поняття “наука”.

Наука - форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука - це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки - виявлення об'єктивних законів дійсності, а її головна мета - істинне знання.

Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об'єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів.

На відміну від життєвих, тобто донаукових знань, рівень яких здебільшого обмежується описом відповідних фактів, наукове знання сягає більш високого рівня – рівня пояснення, осмислення фактів у понятійній системі відповідної науки, і залучається до складу теорії.

Сутність наукового знання полягає у розумінні дійсності в її минулому, нинішньому та майбутньому, у вірогідному узагальненні фактів, у тому, що за випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, за поодиноким – загальне і на цій основі здійснюється передбачення (прогнозування).

У методології науки виділяються такі функції науки, як опис, пояснення, передбачення, розуміння.

Наукове знання поділяють на два рівні, а саме: рівень емпіричного знання та рівень теоретичного знання.

Для знань, отриманих на емпіричному рівні, характерне те, що вони є результатом безпосереднього контакту з живою реальністю при спостереженні або експерименті. На цьому рівні ми одержуємо знання про означені події, виявляємо властивості інтересуючих нас об'єктів або процесів, фіксуємо відношення і, нарешті, встановлюємо емпіричні закономірності.

Над емпіричним рівнем науки завжди надбудовується теоретичний рівень. Теорія, що представляє цей рівень, будується з явною спрямованістю на пояснення об'єктивної реальності (головна задача теорії полягає в тому, щоб описати, систематизувати і пояснити всю множину даних емпіричного рівня). Проте теорія будується таким чином, що вона описує безпосередньо не навколишню дійсність, а ідеальні об'єкти.

Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу - природничі; науки про суспільство - суспільні; технічні науки.

Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів).