5.Українська національна та літературна мови.

Українська мова є єдиною націон. мовою України. Укр.нац. мова - це мова від її утворення і до сьогодення. Нац мова існує у двох формах: 1)у вищій формі загальнонародної мови, якою є сучасна укр.літ мова, і 2) у нищих формах, якими є її територіальні.

Літературна мова - це унормована вироблена форма загальнонаціональної форми, яка характеризується такими ознаками:

1)опрацьованість;

2)стандартність;

3)наддіалектність;

4)багатофункціональність;

5)стилістична диференціація;

6)усна і писемна форма;

7)обов’язкова у сфері офіційного спілкування.

6. Українська мова, та її територіальні діалекти.

Діалект (від грец. аіаіекіш - розмова, говір, наріччя) - це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціаль­ною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціаль­ні діалекти.

Територіальний діалект є засобом спілкування людей, об'єдна­них спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості¹⁶. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч - діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літератур­ною) існування національної мови.

Основними наріччями української діалектної мови є:

1. Північне (східнополіський, середньополіський, західнополісь-кий діалекти).

2. Південно-східне(середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий діалекти).

3. Південно-західне(лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський діалекти).

Територіальні діалекти в системі національної мови - це залишки попередніх мовних формувань, які часто фіксують ті зміни, що відбу­лися у фонетичній, граматичній, лексичній будові на певному історич­ному етапі розвитку. Саме вони лягли в основу і розвинулись у само­стійну національну українську мову.

Сучасна укр. літ. мова сформована на основі південно східного наріччя, увібравши окремі діалектні риси інших нарічь.

Діалектні особливості виявляються на різних мовних рівнях:

1)фонетичному(зузуля,курова,мулоко);

2)лексичному(бараболя);

3)граматичному(ногв, я ся мию).

Соціальний діалект - це відгалуження загальнонародної мови, вжи­ване в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення, тобто має виразну корпоративно-групову форму його породження та існування

7.Рідномовні обов’язки свідомого громадянина.

1. На кожному кроцi й кожної хвилини охороняй честь своєї рiдної мови, як свою власну, бiльше того — як честь своєї нацiї. Хто не береже чести своєї рiдної мови, той пiдкопує основи своєї нації.

2. Розмовляй у родинi своїй тiльки рiдною мовою. Це принесе тобi правдиву

насолоду шляхетного почуття сповнення найбiльшого обовязку щодо свого народу.

3. Хто в родинi своїй розмовляє не рiдною мовою, той стоїть на дорозi до мовного винародовлення, — найбiльшого непрощеного грiха проти свого народу.

4. Бережи своє особове iмя й родове прiзвище в повнiй нацiональнiй формi i нiколи не змiнюй їх на чужi. Найменша тут змiна, — то вже крок до винародовлення.

5. Кожний, хто вважає себе свiдомим членом свого народу, мусить пильно навчатися своєї соборної лiтературної мови.

6. Кожний свiдомий член свого народу мусить завжди допомагати всiма приступними йому способами розвитковi культури своєї лiтературної мови.

7. Кожний свiдомий член народу мусить добре розумiти й ширити головне рiдномовне гасло Для одного народу — одна лiтературна мова й вимова, один правопис.

8. Кожний свiдомий член нацiї мусить добре знати й виконувати рiдномовнi обовязки свого народу.

9. Де б ти не жив — чи в своїм рiднiм краю, чи на чужинi, — скрiзь завжди мусиш уживати тiльки однієї соборної лiтературної мови й вимови, тiльки одного спiльного правопису, тим ти покажеш, що ти свiдомий син своєї обєднаної нацiї.

10. Кожний громадянинмусить добре памятати й дiтей своїх того навчати,

що наймилiша мова в цiлому свiтi — то мова рiдна.

11. Кожний свiдомий громадянин, живучи серед чужого народу, мусить конче вживати своєї рiдної мови не тiльки вдома, але й скрiзь, де можливо.

12. Кожний свiдомий громадянин мусить щедро пiдтримувати свої нацiональнi перiодичнi й неперiодичнi видання, даючи їм цим самим змогу нормально розвиватися. Добрий стан нацiональних видань — то могутня сила народу й забезпечення розвитку рiдної мови, а висота їх накладу — то ступiнь нацiональної свiдомости народу.