18. Проблеми розвитку українського правопису

Укр. правопис бере свій початок від кінця минулого століття. З розвитком нової укр. літературної мови (від часу видання «Енеїди») виникла потреба в зміні традиційного письма. Письменники, які писали живою укр. мовою, мусили шукати засобів для передачі звучання справжнього укр. слова. Пошук цей був стихійним. Від 1798 до 1905 р. було створено близько 50 різних правописних систем.

Основні етапи розвитку укр. правопису:

1907-1909 – виходить словник Грінченка, що на деякий час стає взірцем укр. правопису.

1919 – перший укр. правопис «Головніші правила укр. правопису».

1929 – правопис поєднує в собі східно- і західноукр. традиції. До 1939 року ним користувалися в західній Україні.

1933 – правопис максимально наближено до східноукр. традиції; вилучено літеру ґ.

1946 – перевидання правопису за редакцією акад. Булаховського.

1960 – виходить правопис, що проіснував до 1990.

1990 – новий укр. правопис, до якого внесено зміни, пов’язані зокрема, з вживанням великої літери, написанням складних слів, особливостями правопису відмінкових закінчень іменників у родовому відмінку тощо; поновлено літеру ґ.

1992 – виходить новий укр. правопис, в якому враховано побажання конгресу та зауваження орфографічної комісії.

19. Науковий стиль мовлення. Типові конструкції наукового стилю мовлення. Реферат – один із жанрів наукового стилю.

Використовується – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.

Основне призначення – повідомлення про результати дослідження, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Основні ознаки – поняття і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.

Основні мовні засоби: велика кількість загальнонаукових та спеціальних термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання: емоційних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, вживання слів й усталених словосполучень, що допомагають послідовно, логічно пов’язати між собою окремі частини наукового тексту: таким чином, однак, крім цього, з іншого боку, в свою чергу. Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь достовірності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об’єктивність наведеної інформації ( стверджують, вважають, думають, здається, можливо).

Текст членується послідовно на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Переважають речення складної, але правильної будови, часто ускладнені зворотами. В реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм.

Реферат – це текст, написаний на основі першоджерела з метою викладу його змісту. Монографічний реферат готують за одним джерелом, оглядовий – за декількома книгами, главами або статтями. Обсяг 10-12 друкованих сторінок. Найчастіше його пишуть своїми словами. Цитати вводять у текст лише тоді, коли вони необхідні для повнішого розкриття теми або якщо вони викликають у реферанта заперечення. На титульній сторінці необхідно вказати назву установи, де він виконаний; його тему; прізвище, ім’я, по батькові автора і керівника роботи. Список використаної літератури подають наприкінці тексту. Схема реферату:

Опис: Стисло викладаються відомості про основні теми першоджерела, зроблено докладний аналіз кількох найважливіших із них; висвітлено позицію автора і думки референта щодо неї.

Заключна частина реферату складається з висновків, узагальнень автора, зауважень референта стосовно значення статті чи книги, оцінки повноти та своєчасності аналізу зазначених проблем.

Здебільшого реферати складаються в науковому стилі, рідше – науковому з елементами публіцистичного.