7. Основні теорії походження укр. Мови та їх характеристика

1. Пізньо-середньовічна концепція (Олексій Шахматов)

Розвиток кожної з східнослов’янських мов відбувався у такий спосіб:

У Київській Русі існував давньоруський народ, що розмовляв давньоруською мовою (висновок з цієї теорії).

У 1913 р. у м. Відні (Данія) укр. мовознавець Степан Смаль-Стоцький опублікував наукову працю, де була заперечена та теорія. А було: укр. мову виводить з праслов’янської; укр. мова ближче до сербської, ніж до рос. Ця теорія була розкритикована і 1 теорія запанувала.

Пізньо-середньовічна теорія – це застаріла.

2. Теорія Погодіна.

Основні положення теорії Шахматова розв. відомий рос. історик і журналіст Микола Погодін.

У Києві і на серед. Наддніпрянщини до І половини 13 ст. проживали росіяни, які після татарської навали (1240) пересунулись на північ, де сьогодні міст. осередок рос. нації. Тобто з явилися порожні місця, на терит. серед. Наддніпр. прийшли нові поселенці з Галичини і Волині, стали предками теперішніх укр.

3. Києво-Руська теорія (IX-X ст.)

В період К.Р. на нашій території жив народ, що розмовляв проукраїнською мовою (на відміну за Шахматовим – давньорус.). Автори наводять такі факти: якщо укр. тексти передавали укр. транскрипцію, а не російською, то існував певний унікальний проукраїнський говір, який був відмінний від давньорус.

“Толковый словарь великорусского языка” – Володимир Даль. Він наводив багато слів записаних у пн. губернії Росії.

4. Трипільсько-арійська

1.Михайло Красунський. 2.Лев Силенко. 3.Юрій Канигін.

Укр. мова, за авторами, одна з найдревніших мов світу, їй приблизно більше 3000р. Дослідники (Лев Силенко) досліджували такі тексти: веди, Авести. Тобто досліджувана мова найстародавніша у світі духовних творінь людства. Вони дають підстави на те, що укр. мова пов’язана з цими речами.

Санскрит (мова, якою написані веди) – це мова священних книг іудаїзму та буддизму (ця назва походить від назви алфавіту, яким написані веди). Із санскриту укр. мова має багато спільного: тата, нана, мага, нава, нара.

«Історія творення культури і проявлення науки»: народи, що вийшли з території України прямують через південь на Кавказ.

«4000 років тому» - карта правітчизни народів – карта середньої України.

Висновки авторів: усні веди були створені кілька років тому на березі Дніпра. Основний об’єкт – країна, що називається Оріяна, її природа, пори року, флора, фауна, дерева: береза, дуб, верес; звірі: ведмеді, коні, рисі.

5. Ранньослов’янська.

Безперервність історичного розвитку на українських землях від 16 ст. до нашого часу. Леонід Залізняк: на укр. землях між Київським Подніпров’ям, східними Карпатами і Прип’яттю протягом 1,5 тис. років розвивався єдиний етнос (народ, який з пізнього середньовіччя має назву «українського». Це означає, що не відійшли рос. племена і прийшли інші, а все ? обґрунтовано історично.)

8.Суть поняття «ментальність».

Ментальність (з 9уб. – розумовий) – це те, що пов’язане з мисленням не пари людей, а цілої нації.

Ментальність – характер мислення та світосприйняття однієї нації, що вирізняє її з-поміж інших.

Слово менталітет первинно походить від латинського «mens, mentis», що в перекладі буквально означає є розум, думка, 9убліцис. В пізніші часи у французькій мові стали вживати слово «mentalite» як означення, синонім слів та словосполучень – спрямування думок, умонастроїв, розум, його скерованість, розумові здібності, розумовий розвиток, розумові особливості, мислення тощо.

В сучасній науковій термінології слова «менталітет, ментальність» вживають для характеристики певних особливостей тих чи інших суспільних груп чи узагальненого образу (наприклад; «менталітет народу», «національна ментальність», «європейська ментальність», «ментальність радянських людей», «ментальність хліборобів», «ментальність кочівників» і т.д.). В найбільш загальних підходах про менталітет сьогодні говорять як, про характер думок, сукупність розумових навичок і духовних інтересів притаманних окремій людині чи суспільній групі, які являють собою своєрідний рівень свідомості (людини, нації, народу), на якому формується настанова і схильність відчувати та сприймати світ, мислити і діяти в 9уб’я утвердження в цьому світі. З позицій більш професійного, системного підходу, - менталітет сьогодні визначають як записаний в матеріальних основах психіки певний код поведінки, що детермінує стійкий соціально-психологічний стан суб’єкта (людини, нації, народу), органічну цілісність соціально-психологічних якостей і рис, притаманних певному народу, його громадянам, яка обумовлює саме таку, а не іншу реакцію суб’єкта менталітету на зміну навколишніх умов.

Ментальність нації, народу сьогодні визначають як специфічний спосіб сприйняття і розуміння етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин. Його дуже часто називають, звичайно в переносному розумінні, «душею народу», тим, що пронизує всі сфери життєдіяльності людей. Ментальність нації проявляється в домінуючих життєвих настроях, у характерних особливостях світосприйняття, у системі моральних цінностей, норм, цінностей і принципів виховання, у формах взаємин між людьми та родинних засадах; у ставленні до природи і праці; в національному характері та темпераменті і т.д..

Вільгельм Фольм Гумбольт – вперше ввів це поняття в науці.

«подружжя», або у рос. варіанті «супружество». За двомовними словниками ці поняття вважаються рівнозначними, однак символізують зовсім різне коріння у мисленні. На Україні дівчата й хлопці зустрічались і знайомились між собою з молодого віку. До шлюбу, у переважній більшості, ставали ті з них, між якими виникала взаємна приязнь, кохання, дружба. В давній Росії зустрічі молоді до шлюбу вважалися аморальними, про парування молодих, як правило, домовлялись батьки 1, а молодих, так би мовити, спрягали докупи, вони були не «подружжям», а спряженою парою, «супругами». Як бачимо, у цих словах з однаковими (на сьогодні) інформаційними сигналами стоять зовсім різні символи. Те ж бачимо й у порівнянні слів «шлюб» і «брак». Слово «шлюб», тобто «злюб», символізує поняття взаємного кохання, на що немає й натяку у слові «брак». Слово «шлюб», тобто «злюб», символізує поняття взаємного кохання , на що немає й натяку у слові «брак». Тут найбільше шанується не любов, ніжність («Москва слезам не верит»), сила – «брать» і «спрягать».

Хліборобська праця на Україні – найбільш шанована. Вона прирівняна тут до молитви. Слово «орати» первісно означало не стільки розворушувати землю для сівби, скільки «священнодійствувати». Слово походить з ритуалу хліборобського культу Бога Ора (іпостасі того ж світлого начала «Ра»). Рос. відповідник – «пахать» (розпанахувати, розпахувати) аж ніяк не пов’язаний із священнодійством . Творцям поняття «пахать» хліборобський культ був чужим, про що свідчить вживання слова «орать» у значенні «кричати», «галасувати», слова «орава» в значенні галасливої юрби. Це наводить на думку, що давній арійський (орійський) обряд оранки, пов’язаний з проголошенням молитви, був не тільки чужим, але й незрозумілим для угро-фінських предків росіян, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик і галас.