23.Термін як основний елемент фахової мови медика. Звукова характеристика слова-терміна.

Фахове мовлення - це частина загальнонаціональної мови. Характерними особливостями професійного мовлен­ня медика є переплетення і взаємодоповнення наукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точність формулювань, зваженість, доречність і логічність викладу. Тому при вивченні лексичного складу фахового мовлення основна увага приділяється термінологічній лексиці.

Термінологія - сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки й техніки, що вживаються в сфері професійного спілкування. Наприклад: баланс, системи, організм, кровообіг, запаморочення, зневоднення тощо. Термінологія, за Л.Симоненко, існує як результат фіксації наукового пізнання (термінологічні словники) та функці­онування (наукова й навчальна література).

Медична лексика є однією з найдавніших фахових термінологій. Вона формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що на час її творення виробила світова цивілізація. Наукова термінологія не є сталою системою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності. Історія розвитку даної науки, зміна наукових поглядів, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв'язки, вплив лексико-семантичної системи мови - все це відображається на станові як термінологічної системи, так і окремих термінів.

Термінологія медицини неоднорідна за своїм поход­женням. Іншомовні терміни, що увійшли у вітчизняний науковий медичний словник, з генетичного боку пов'язані з численними мовами-джерелами:

• запозичення з латинської та грецької мов: травма, діагноз, артерія та ін.;

• запозичення термінів грецького походження через посередництво інших європейських мов (німецької, польської, французької): анемія, бактерія, гормон, діабет, мікроб тощо;

• запозичення з англійської: гайморит, дальтонізм;

• іспанської: кокаїн;

• німецької: бор, бормашина, шприц;

• французької: бюлетень, гріш, бандаж, буж, зонд та інших мов.

Сучасна українська наукова медична термінологія пройшла досить довгий і складний шлях розвитку - від термінологізації спільнослов'янських і давньоруських загальновживаних слів, прямого запозичення лексичних одиниць з латинської, грецької та західноєвропейських мов до вироблення власних найновіших словотворчих моделей з використанням як національних, так і інтернаціональних терміноелементів.

ЗВУКОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СЛОВА-ТЕРМІНА. Традиційним є уявлення про слово як єдність звучання і змісту. Для творення та диференціювання звукової оболонки слова служать фонеми, що реалізуються в звуках. Так, засобом розрізненням слів афект, ефект є початкові голосні фонеми, слів абдукція, аддукція – приголосні фонеми, граматичні форми слова хвороба, хвороби, хворобі розрізняються кінцевими голосними.

Фонематичні варіанти термінів. У термінології, як і в загальнолітературній мові, можна спостерігати явище фонематичного варіювання слів, коли звуки втрачають смислорозрізнювальну функцію, наприклад: макроцефалія і макрокефалія, імовірність і ймовірність. Серед причин виникнення фонематичних варіантів термінів можна назвати тенденцію до полегшення артикуляції, дію аналогії, проблеми адаптації запозиченої лексики тощо. Процес унормування наукової термінології призводить до скорочення кількості термінів-варіантів шляхом усунення слів, що не відповідають мовній системі.

Фонетика (від гр. phonetikos - звуковий) - розділ мовознавства, що вивчає способи творення звуків, їхні акустичні властивості, сполучуваність і позиційні зміни.