
- •1)Охарактеризуйте предмет,методи та функції політології
- •2)Визначте етапи формування політології,її функції
- •3) Розкрийте систему політичних наук та визначте місце політології в системі наук про суспільство
- •4)Охарактеризуйте політику як суспільний феномен та наукове поняття. Її структура і функції
- •5)Розкрийте взаємодію політики з іншими сферами суспільного життя та її роль у житті сучасного суспільства
- •6)Охарактеризуйте політичні ідеї в країнах Стародавнього Сходу
- •7)Охарактеризуйте політичні вчення в стародавній Греції(Сократ,Платон,Аристотель) та політичну думку у Стародавньому Римі(Цецерон)
- •9)Зазначте політичні вчення епохи Відродження.Нікколо Макіавеллі,Макіавелізм
- •10)Охарактеризуйте основні ідеї утопічного соціалізму(т.Мор,т.Кампанелла). Критично-утопічний соціалізм
- •11.Ранньобуржуазні ліберальні концепції політики. Проблеми держави і права в поглядах т. Гоба і т. Локка
- •12. Розкрийте раціоналістичне трактування політики в працях французьких просвітників (Монтеск’є, Руссо)
- •13. Охорактеризуйте філософсько – правові концепції політики в німецькій класичній філософії (Кант, Фіхте, Гегель, Ніцше)
- •14.Розкрийте формування політології як самостійної науки у 19- на поч. 20 ст.
- •15. Розкрийте розвиток політології в другій половині 20 ст. Основні школи(англосаксонська, французька, німецька) та течії сучасної політології.
- •16. Проаналізуйте еволюцію політичних ідей від Ктївської Русі до козацько – гетьманської держави.
- •17. Проаналізуйте політичну думку в Україні епохи відродження (Костомаров, Драгоманов)
- •18. Проаналізуйте українську політичну думку 19- першої половини 20 ст. Українська політична думка в міжвоєнний період.
- •19. Охарактеризуйте політичні ідеї української міжвоєнної та повоєнної української еміграції: Донцов, Липинський.
- •20. Політичні погляди Винниченка і Лисяк-Рудницького.
- •21. Проаналізуйте політичну науку в сучасній Україні: означте шляхи її розвитку та перспективи.
- •22. Охарактеризуйте сутність, типи та функції влади, її наукові концепції. Політична влада.
- •23. Розкрийте суб’єкти, ресурси та засоби політичної влади. Типи легітимності.
- •24. Проаналізуйте співвідношення громадянського суспільства та правової держави: сутність, основні риси, особливості становлення в Україні.
- •25. Проаналізуйте поняття демократії, її зміст, основні ознаки та форми.
- •1. Демократія має державний характер:
- •2. Демократія має політичний характер:
- •26. Сучасні концепції демократії.
- •27. Розкрийте сутність, структуру та функції політичної системи суспільства.
- •28. Типи політичних систем. Особливості політичної системи сучасної України.
- •1. Залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:
- •2. За характером взаємодії з зовнішнім середовищем виділяють:
- •3. В історичному аналізі використовується характеристика систем з позицій формаційного підходу.
- •29. Розкрийте теорії політичних систем.
- •30. Охарактеризуйте сутність, ознаки та функції держави.
- •31. Теорії походження держави.
- •32. Розкрийте форми державного правління.
- •33. Розкрийте форми державного устрою.
- •34. Проаналізуйте політичні режими: загальну характеристику та типологію. Політичний режим сучасної України.
- •35. Охарактеризуйте політичний інститут виборів: поняття, ознаки, класифікація.
- •36. Основні типи виборчих систем.
- •37. Розкрийте принципи виборчого права та стадії виборчого процесу.
- •2. Реєстрація виборців.
- •3. Установлення виборчих округів і виборчих дільниць.
- •6. Реєстрація кандидатів і списки партій.
- •38. Проаналізуйте виборчу систему сучасної України.
- •1. Вибори Президента України:
- •2. Вибори народних депутатів України:
- •3. Місцеві вибори:
- •39. Проаналізуйте сутність, функції й типологію політичних партій.
- •40. Проаналізуйте поняття партійної системи. Типологія партійних систем.
- •41. Охарактеризуйте етапи становлення та сучасний стан багатопартійності в Україні.
- •42. Розкрийте зміст та функції «суспільно-політичних рухів» та «груп інтересів» порівняльний аналіз.
- •43. Проаналізуйте співвідношення понять громадянство і підданство.
- •44. Охарактеризуйте способи набуття і втрати громадянства.
- •45. Правовий статус апатридів, біпатридів та іноземців. Екстрадиція.
- •46. Проаналізуйте поняття політичної діяльності, її мотиви, цілі та засоби.
- •47. Проаналізуйте поняття політичного процесу, його структуру і характер. Класифікація політ. Процесів.
- •48. Охарактеризуйте політичну участь, політичне функціонування та політичну взаємодію.
- •49. Проаналізуйте поняття політичної поведінки і участі в політиці. Основні форми політичної участі.
- •50. Охарактеризуйте типологію політичної поведінки особи. Конформізм, нонконформізм, колективізм і індивідуалізм.
- •51. Означте людський вимір політики і основні напрямки політичної соціалізації особи. Політична соціалізація.
- •52. Проаналізуйте поняття політичної еліти: ознаки, структура та функції.
- •53. Охарактеризуйте теорії еліт. Моска, Парето, Міхаельс.
- •54. Розкрийте типологію політичних еліт. Рекрутування.
- •55. Проаналізуйте поняття політичного лідерства. Механізм утворення політичного лідерства.
- •Типи політичного лідерства
- •56. Особливості еволюції політичної еліти та лідерства в Україні
- •57. Проаналізуйте політичне управління. Прийняття політичних рішень.
- •58. Охарактеризуйте групи тиску як засіб впливу на державну політику.
- •59. Проаналізуйте державне управління в Україні.
- •60. Проаналізуйте поняття політичної свідомості.
- •61.Політична психологія як складова політичної свідомості. Психологія натовпу
- •62.Змі та громадська думка: їх роль у функціонуванні демократії в суспільстві.
- •63.Політична ідеологія: поняття, структура і функції
- •64.Лібералізм і неолібералізм. Стан ліберального руху в Україні.
- •65.Консерватизм і неоконсерватизм. Праві і правоцентристські партії в Україні
- •66.Соціалізм і соціал-демократія:світова теорія і українська практика
- •67.Марксистська концепція політики. Ленінізм. Комуністичний рух
- •68.Фашизм і неофашизм: ідейні джерела, соціальна база та цілі
- •69.Політична культура: зміст, структура і функції.
- •70.Типологія політичної культури
- •71. Охарактеризуйте політичну свідомість та політичну культуру сучасного українського суспільства
- •73. Охарактеризуйте модернізацію як форму цивілізаційного процесу. Проблеми політичної модернізації українського суспільства.
- •74. Охарактеризуйте поняття, функції і види політичних технологій.
- •75. Політичний маркетинг.
- •76. Виборча інженерія, політична реклама та імідж.
- •77. Поняття, функції та види політичного менеджменту
- •78. Політичне прогнозування.
- •79. Проаналізуйте етнонаціональні спільноти – народ, етнос, нація як об’єкт та суб’єкт політики.
- •80. Предмет та функції етнополітології.
- •81. Охарактеризуйте поняття нації та національної держави. Етнічні, громадянські та етнограмадянські нації.
- •82. Проаналізуйте поняття національної свідомості, націоналізму, інтернаціоналізму та космополітизму.
- •83. Охарактеризуйте проблеми, протиріччя та конфлікти в міжнаціональних відносинах: причини виникнення та шляхи розв’язання.
- •84.Проаналізуйте етнополітику української держави. Проблеми відродження та консолідації української нації.
- •85.Зовнішня політика держави: цілі, принципи та засоби. Пріоритети зовнішньої політики української держави.
- •86.Охарактеризуйте світовий політичний процес: особливості на початку третього тисячоліття. Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- •87. Розкрийте участь України в системі міжнародних політичних відносин. Україна у міжнародному співтоваристві.
- •88. Охарактеризуйте глобальні проблеми сучасності: політичні аспекти.
- •89. Розкрийте поняття геополітики. Вплив геополітичних чинників на місце України в сучасній геополітичній карті світу.
- •90. Глобалізаційні процеси в сучасному світі та їх геополітичні виміри.
7)Охарактеризуйте політичні вчення в стародавній Греції(Сократ,Платон,Аристотель) та політичну думку у Стародавньому Римі(Цецерон)
У Стародавній Греції державність виникла на початку І тисячоліття до н. є. у формі полісів - окремих міст-держав, до складу яких, крім міської території, входили також прилеглі сільські поселення. Процеси боротьби за владу знайшли своє відображення й теоретичне осмислення в політичній думці Стародавньої Греції. У центрі цієї боротьби було питання встановлення тієї чи іншої форми державного правління:
аристократії (влади знаті, привілейованих, "кращих")
олігархії (влади небагатьох, багатих)
демократії (влади народу, всіх дорослих і вільних членів полісу).
Сократ (469-399 рр. до н. є.) не залишив по собі писемних творів; свої погляди він викладав в усних бесідах, письмово зафіксованих його учнями. З ученням Сократа пов'язане створення політичної етики. Він вів пошуки раціонального, логічно-понятійного обгрунтування об'єктивного характеру етичних норм, моральної природи держави і права, поклавши тим самим початок власне теоретичних політичних досліджень. Збіг законного і справедливого є бажаним станом справ, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу слід неухильно дотримуватися законів. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам.
Форми правління за Сократом
царство - влада, засновану на волі народу й державних законах
тиранія заснована на свавіллі правителя і спрямована проти народу
аристократія - правління тих, хто дотримується законів
плутократія - правління найбагатших
демократія - правління всіх
Правити мають компетентні особи після відповідного теоретичного навчання і практичної підготовки. Сократівський ідеал правління заперечував принципи демократії, родової аристократії, олігархії і тиранії.
Платон (427-347 рр. до н. є.) своє політичне вчення виклав головним чином у трактатах -діалогах "Держава", "Політик" і "Закони". Він розрізняв світ ідей і світ речей (явищ). Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави.
Таблиця: людська душа - начала держави - суспільні стани Ідеальну державу Платон будує за аналогією з людською душею. Трьом началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) в державі аналогічні три схожих начала - дорадче, захисне й ділове, їм відповідають три суспільних стани - правителів, воїнів і виробників. Визначальним началом душі є розумне, а тому філософи, які його втілюють своєю здатністю міркувати, покликані правити в державі. Вольове начало душі й захисне начало в державі втілюється у воїнах, які повинні підкорятися філософам. Нарешті, розумне й вольове начала управляють началом чуттєвим (ремісниками, землеробами), яке за своєю природою прагне багатства.
Ідеальна держава Платона - це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути або царською владою (якщо серед правителів вирізняється хтось один найдостойніший), або аристократією, владою декількох кращих.
Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління - тимократією, олігархією, демократією або тиранією. Замість розумного начала в державі починає панувати вольове. Це - тимократія, тобто правління, де панують честолюбство й сила. Така держава постійно воюватиме, а війна є головним джерелом суспільних бід. Війни і розбрат призводять до переродження тимократії у гіршу форму правління - олігархію. Це влада небагатьох - жадібних і багатих. Подальше зростання майнової нерівності, обурення бідних проти багатих призводять до повстання. Коли воно закінчується перемогою бідняків, ті знищують або проганяють багатіїв і встановлюють владу народу - демократію, яка є ще гіршою формою правління, ніж олігархія. З демократії виростає її продовження і протилежність - тиранія, встановлення якої означає перетворення надмірної свободи в надмірне рабство.
Погляди Арістотеля (384-322 рр. до н. є.) викладені головним чином у працях "Політика" та "Афінська політія".
У центрі вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом - із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей. Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують.
Таблиця: кількість правителів і мета правління За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних - лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними - тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести основних форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак. Найкращою формою правління є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо. У звичаях це - поміркованість, у майні - середній достаток, у правлінні - середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики, оскільки він найбільш прихильний до існуючих порядків, і завдяки йому в державі можна пом'якшити суперечність між бідними й багатими, яка є причиною державних переворотів. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соціальних крайнощів - багатих і бідних, разом узятих, або хоча б однієї з них. Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в особистих інтересах. Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону.
Політична думка у римлян почала формуватися ще в царському періоді історії (754—510 pp. до н. є.) і була міфологізованою. — Першу римську політичну революцію здійснив Сервій Ту-ллій, поклавши кінець родовому устрою (поділ населення за майновим цензом на 5 класів і шосту верству — пролетарів). — Власне політико-теоретична думка розвивається лише з І ст. до Христа, на що істотний вплив мало завоювання Греції у 146 р. до н. є. — Засновники римської політології— Цицерон (106—43 pp. до н.е.). У трактаті « Про державу» він визначав державу як «справу народу», а народ — як сукупність громадян; державою вважав змішану форму правління. Підкреслював особливу роль державного лідера в житті суспільства. Сформулював власну теорію природного права. — Вагомий вплив на розвиток світової політичної думки справили римські юристи Са-бін, Гай та інші, які стали творцями юриспруденції — науки про «знання справедливого і несправедливого» (І—III ст. н. е.) Перехід до теоретичного аналізу політики вивів людську думку на якісно новий рівень осмислення політичного життя. Античні філософи, зокрема Платон і Арістотель, сформулювали низку універсальних принципів, на які спирається політична діяльність, класифікували всі відомі на той час типи державного устрою. Платон твердив, що «...Доки в державі не будуть царювати філософи, або... царі і володарі не стануть... ґрунтовно філософствувати і не зіллються спільно... державна влада й філософія, й доки не будуть усунуті ті люди — а їх багато, які рвуться або до влади, або до філософії, — до тих пір... держава не позбудеться лиха...». Як бачимо, для античної політичної думки аксіомою була єдність зв'язків людини з політикою. Теза Арістотеля, що людина є істотою політичною, лежала в основі більшості античних філософсько-політичних концепцій. Одна з праць Арістотеля має назву «Політика». У ній він, спираючись на аналіз державного устрою й політичного життя більш як півтори сотні держав, розглядав різні питання суспільних відносин. Саму ж політику мислитель вважав практичною наукою про мистецтво управління, а тому завдання різних політичних інститутів бачив у винайденні такої форми, яка найкраще відповідала б політичній природі людини, її потребам та інтересам суспільства. Арістотель, як і Платон, державу уявляє чимось цілісним, як продукт загально історичного розвитку. Він писав, що «...Держава— продукт природного розвитку. ...Людина за своєю природою — істота політична, хто живе за своєю природою, не внаслідок випадкових обставин, або істота, не розвинена в моральному відношенні». Водночас держава — найвища форма відносин, що охоплює усі інші, котрі досягають своєї мети і довершеності. Однак Арістотель критикував прагнення Плато-на зробити державу занадто єдиною, цілісною і підкреслював, що вона складається з багатьох елементів, тому перебільшене поривання до єдності (як спільність майна, дружин і дітей у Платона) призводить до загибелі держави. Чимало Арістотеле-вих думок про політику розвивали інші мислителі.
8) Розкрийте основні положення Західноєвропейської політичної думки Середньовіччя(А. Блаженний, Х.Аквінський,М. Падуанський) В історії Західної Європи середні віки охоплюють більш ніж тисячолітній період (V–XVI ст.). На протязі цього періоду політичні та правові ідеї, погляди змінювалися та розвивалися. В цьому процесі можна відзначити три значні етапи. Перший, який належить до кінця V ст. середини XI ст., характеризується тим, що державність спочатку організується у великі, але доволі слабо інтегровані монархії, а пізніше розпадається на конгломерати роздроблених політичних утворень. Другий етап — період середини XI ст. — початку XV ст. Для цього періоду є типовими централізовані станово-представницькі монархії, рецепція римського права та формування "міського" (магдебурзького) права. Третій етап (XV–XVI ст.), державність якого характеризується переважно абсолютними монархіями. Особливості розвитку державно-правового життя на цих етапах мали суттєвий вплив на особливості та динаміку середньовічної політико-правової думки. Глибокий відбиток на її розвиток, як і на все тодішнє інтелектуальне життя, накладало християнство і церква. На противагу античному світогляду твориться теологічний світогляд. Античний світогляд грунтувався на двох базових засадах: 1) споконвічний порядок природи є основа універсально діючого, об'єднуючого всіх воєдино права; 2) людський розум є орган надійного пізнання права. Християнська релігія поставила під сумнів і відкинули обидві ці засади. На противагу їм вона висунула тезу про створення світу богом із нічого і вчення про божественне одкровення, яке переходить межі того пізнання, яке здійснює розум, що сприяло поглибленню ірраціоналізму середньовічного релігійного світосприйняття. Другою ідеологічною конструкцією, яка мала визначальний вплив на зміст і формування політико-правових поглядів у цю епоху, є теоретична модель (схема) соціального розшарування суспільства. Спершу, схема Августина з його поділом людей на два розряди: пануючих і підлеглих, володарів і рабів; пізніше її витіснила тричленна модель соціальної структури: воїни, клірики та трудівники. Визначальною для розвитку правових та політичних вчень вказаного періоду є і боротьба між світською та духовною владою за панівне становище. Власне, однією з центральних проблем політико-юридичних знань в цей період є питання про те, яка влада (організація) повинна мати пріоритет: духовна (церква) чи світська (держава). Ідеологами першої були Августин, Тома Аквінський, другої — Данте, Марсілій Падуанський, Вільям Оккам. Важливо також відзначити, що, незважаючи на ці суперечності, непохитною залишалася монархічна ідея, саме вона належить до найбільш значимих і стійких компонентів політико-правової свідомості середніх віків, хоча і вона змінювалася на протязі розглядуваного періоду. В цілому, правова свідомість середньовіччя, як і тодішня політична ідеологія, головним джерелом таких ключових понять, як справедливість, право, законодавство, мали Біблію, хоча це джерело не перекрило впливу на середньовічну правову думку етико-юридичних поглядів давньої Греції та Риму. Разом з тим, вона мала ряд своїх, тільки їй притаманних рис. Наприклад, середньовічна правова думка заперечувала, що і на суспільстві лежить вина за вчинення злочину окремою особою, не визнавала обмеженої осудності людини, відкидала можливість допущення помилок суддями тощо. Вона вважала, що справедливість зобов'язує застосовувати до винних тільки два крайніх заходи: або жорстоке покарання у повному обсязі, або помилування. У правосвідомості тогочасного суспільства присутня повага до закону, переконаність в його безперечності, віра в його фундаментальне значення для нормального людського співжиття.