66.Соціалізм і соціал-демократія:світова теорія і українська практика

Соціалізм (лат. socialis — суспільний) — вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. У політичній науці існують різноманітні тлумачення соціалізму. Найпоширеніші з них — з позиції марксизму і з погляду соціал-демократії:

Марксистська концепція соціалізму. Розглядає його як нижчу, незрілу фазу комунізму — суспільно-економічної формації, яка характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу, здійсненням принципу «від кожного за здібностями, кожному за працею», забезпеченням соціальної справедливості, умов для всебічного гармонійного розвитку особистості.

Соціал-демократична концепція соціалізму. Визначає його як суспільний лад, що досягається не революційною ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і соціального партнерства, досягненням значно вищого рівня соціальної рівності й справедливості.

Соціал-демократія — ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи. Соціал-демократи не вважають соціалізм сформованою кінцевою метою, її не можна досягти одним стрибком, вона неперервна, протягом розвитку людської цивілізації наповнюється новим змістом. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху, він є своєрідною дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху.

Орієнтири соціал-демократії з плином часу доповнювалися новими концепціями: якості життя, самоврядного соціалізму, економічної демократії.

Основним методом соціал-демократичної політики вважають реформу як певне коригування соціально-економічної сфери з метою забезпечення чіткого та ефективного функціонування суспільства. Такі реформи неминуче приведуть до демократичного соціалізму. Реформування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства.

67.Марксистська концепція політики. Ленінізм. Комуністичний рух

Головна політологічна концепція марксизму — вчення про диктатуру пролетаріату, додаткову вартість і класову боротьбу, матеріалістичне розуміння історії, вирішальну роль народних мас як творців історичного процесу, основу політичних суб’єктно-об’єктних відносин. Протягом десятиріч суспільно-політична думка грунтувалася на політологічних постулатах про те, що політичні погляди і політична система, яка їх реалізує, утворюються на основі суспільно-економічних відносин, що хоча базис первинний, а політична надбудова вторинна, все ж остання чинить вплив на базис, тобто політика або захищає існуючий базис, або створює умови для його перетворення; що держава — продукт класових протиріч — виступає на захист інтересів економічно панівних класів і зникає разом зі зникненням класів; що економічно панівний клас формує в суспільстві власну ідеологію і політику.

Політологічні концепції марксизму знайшли відображення в теоретичній і практичній діяльності В. Леніна, зокрема, в його поглядах на оновлення суспільства через соціалістичну революцію, основне питання якої — питання про владу, її завоювання і зміцнення. Це призвело до зосередження всієї політичної влади у руках авангарду партії, що дедалі більше бюрократизувався, контролював усю структуру суспільства шляхом розгалуженої мережі номенклатури. Готовність використати терор проти реальних або уявних опонентів, включаючи і свідоме використання колективної провини як виправдання широкомасштабних переслідувань цілих соціальних верств населення, зробила організоване насильство головним засобом розв’язання спершу політичних, а потім економічних та соціальних і культурних проблем. В. Ленін відкрито виступав за використання насильства й масового терору з метою захоплення влади і після цього. Найбільшим і неперехідним спадком ленінізму є сталінізм.

Сучасний суспільний розвиток підтвердив неспроможність марксистських комуністичних політичних концепцій, які існували до цього часу. Це яскраво підтверджують факти: розпад соціалістичної системи, міжнародного комуністичного руху, відторгнення догм комуністичної ідеології, полпотівський геноцид проти власного народу в Камбоджі, катаклізми в колишньому СРСР, громадянська війна в Югославії тощо.

Як відомо, головна ідея комунізму грунтувалася на тому, що на початку XX ст. багато існуючих систем, навіть демократичних, були байдужі до несправедливостей ранньої капіталістичної фази промислового розвитку. Проте жоден комуністичний режим не отримав влади в результаті вільного волевиявлення народу. Жодна комуністична правляча еліта, навіть після тривалого перебування при владі, не бажала прийти до політичної законності шляхом вільного вибору народом комуністичного розвитку