64.Лібералізм і неолібералізм. Стан ліберального руху в Україні.

Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об´єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави. Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:

- абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;

- автономія індивідуальної свободи;

- раціоналізація й доброчинність діяльності людини;

- визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;

- існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;

- договірний характер відносин між державою та індивідом;

- обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

- захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;

- утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією.

Історично виникнення класичного лібералізму пов´язане з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії.

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberals — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Неолібералізм є неоднорідною течією. “Праве” крило вважає, що вирішення проблем сучасного суспільства можливе через створення уряду згідно з вимогами моралі, виступає за “мінімальну” державу, будучи в цьому солідарним з консерваторами. “Ліве” крило, поділяючи основні положення концепції “нового суспільства” Ф. Рузвельта, заперечує класові суперечності, зводить їх до конфлікту між виробництвом і споживанням. Головною вважають не суперечність між багатими та бідними, а між тими, хто намагається зберегти “індустріальне суспільство” і хто хоче рухатися вперед.

Поширення ліберальних ідей в Україні не мало такого розмаху і не привело до «тріумфальної ходи» лібералізму, як це мало місце в країнах Західної Європи XIX ст. Вирізняють дві спроби рецепції лібералізму в Україні. Перша була пов'язана з намаганням М. Драгоманова імплантувати західні ліберальні ідеї в українське середовище у другій половині XIX ст. та поєднати їх із соціальною та національною ідеями; друга мала переважно космополітичне забарвлення і виявилася в діяльності (переважно в науково-культурній) представників російської ліберальної течії в Україні кінця XIX— початку XX ст.

Український лібералізм сповідував такі погляди: існування демократичної держави можливе лише за умови політичної свободи (М. Драгоманов); політична свобода - це сукупність конституційно закріплених прав громадян; в системі політико-економічних категорій центральною є категорія приватної власності та засоби виробництва (М. Туган-Барановський); визнання верховенства права в суспільному житті, взаємозалежності права та свободи, необхідності поєднання соціальної та правової ідей (Б. Кістяківський).

Лібералізм як суспільно-політичний рух та ідеологія поширені і в сучасній Україні, на їх основі діють ряд політичних партій, зокрема, Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія (ЛДП) — «Захищена Особистість», «Приватне – понад усе», Ліберальна партія України (оновлена) (ЛПУ(о)), Україна майбутнього (УМ) та інші.