56. Особливості еволюції політичної еліти та лідерства в Україні

Останнє десятиліття XX ст. в Україні стало періодом становлення нової пострадянської еліти. Головна особливість даного процесу - внутрішня суперечливість. З іншого боку, у надрах еліти до цих пір стабільно відтворюються зразки світогляду і поведінки, які були характерні для радянської номенклатури: прагнення виразити свій корпоративний інтерес, створити собі привілеї тощо. На відтворення попередніх стереотипів, як вважає більшість політологів, впливають традиції, що укорінилися у свідомості українців, спадкоємність об'єктивних проблем і генетична (кадрова) спорідненість з радянською елітою: за соціологічними дослідженнями, на кінець 90-х pp. XX ст. 75% політичної і 61% бізнес-еліти складали вихідці зі старої партійної, радянської, комсомольської і господарської номенклатури або ці люди знаходилися на посадах, що межували з номенклатурними: замісники керівників, начальники відділів. Генетична спорідненість сучасної еліти з радянською є найбільш суттєвою її особливістю. Але не дивлячись на факт тісного взаємозв'язку з радянським правлячим класом, найбільш загальні якісні характеристики зазнали в кінці 90-х pp. XX ст. - на початку третього тисячоліття достатньо суттєвих змін:

• відбулося її значне омолодження;

• значно знизилася частка вихідців з нижчих верств суспільства;

• збільшилася кількість осіб з вищою освітою.

Суттєвою ознакою сучасної української еліти є її структурна неоднорідність. Виділяються три основних типи еліти залежно від її ставлення до реформ, що проводяться: ліберальна, неконсервативна і соціалістична.

Крім вихідців з кіл радянської номенклатури, в ній чітко прослідковуються групи:

• колишніх дисидентів - противників комуністичного режиму;

• представників бізнесу, що зробили кар'єру і становище в період перебудови і після неї;

• колишніх кадрових офіцерів;

• наукової і художньої інтелігенції;

• політиків, вільних від номенклатурного минулого, що заявили про себе як про лідерів нових партій і рухів.

Наслідком неоднорідності є слабкість внутрішніх корпоративних взаємозв'язків між окремими ланками еліти. Конфліктні взаємовідносини складаються між різними сегментами економічної еліти. Небезпека полягає в тому, що кожна з них намагається використати політичну владу для послаблення конкурентів.

Таким чином, процес формування нової демократичної еліти в країні далекий до свого завершення, висування на головні політичні долі людей принципово іншої, ніж сучасна, генерацій політиків - справа швидше завтрашнього, а не сьогоднішнього дня.

Лідерство. Проблема лідерства завжди має розглядатися у контексті конкретного суспільства та історичного часу. Процеси, що відбуваються в Україні, значно відрізняються від тих, що здійснюються в інших посттоталітарних країнах Європи і колишніх республіках СРСР. Значна роль у цих процесах у нашій державі належить не правлячому класові чи будь-якій політичній силі, а саме політичному лідерові, особі як головній фігурі найважливіших політичних процесів. І це природно, оскільки Україна фактично завжди була суспільством лідерського типу. Князі, гетьмани, полководці, провідні політики здебільшого відігравали домінуючу роль у виборі шляхів суспільно-політичного розвитку країни.

Лідерством в Україні і сьогодні певною мірою компенсується брак усталених договірних норм, законодавчої бази, цілей та зв'язків, які були б визнані й прийняті до фактично обов'язкового виконання. Фахівці, вказуючи на брак розвинутої демократії в Україні, мають на увазі саме це.

Серед політичних лідерів сучасної України можна виокремити два типи:

"поступливий" — лідер консервативного типу, тобто такий, що під певним тиском намагається зберегти в країні раніше існуючу систему;

"інверсійний" — лідер, якого визнають і сприймають через переслідування його владою чи критику з боку інших лідерів або політичних сил.

В Україні не бракує так званих "розмитих лідерів", які діють адекватно суспільно-політичним змінам і конкретним колізіям. Таких лідерів скоріше забагато. А тому поява дедалі більшої кількості лідерів елементарного популістського типу загрозлива для України.

Безумовно, сучасна Україна потребує передусім демократичних лідерів, але багато з них все ще використовують авторитарні норми управління. Серед багатьох якостей сучасного політичного лідера в Україні варто виокремити почуття національної самосвідомості, відчуття єдності з народом. Інакше кажучи, лідера України характеризує не так уміння красиво висловлюватись, як те, що він здатен бути захисником національних інтересів, обстоювати їх.