2. Охарактеризуйте стан українських земель в роки Першої світової війни. Утворення усс.

Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си) — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорськоїармії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

У перший день Першої світової війни, 1 серпня 1914 року, лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду (ГУР, голова – К. Левицький). Третього серпня ГУР видала маніфест до українського народу в Галичині, закликаючи до боротьби за визволення України. Однією з перших справ, якою зайнялась ГУР, було створення Української бойової управи (очолив К. Трильовський), а та, в свою чергу, спрямувала свою діяльність на організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.

Австрійське командування дало згоду на формування українського легіону під назвою "Українські січові стрільці" (УСС). Не будучи впевненим у його лояльності, уряд обмежив чисельність легіону УСС до 2,5 тис., хоча добровольцями записалось близько 28 тис. (для озброєння легіону австрійці передали 7 тис. важких однозарядних крісів, які ще в 1888 р. були зняті з озброєння). Для формування легіон на початку вересня перевели в Закарпаття, в район м. Мукачево. Тут було утворено три стрілецькі курені. Командиром легіону став директор Рогатинської приватної української гімназії М. Галущинський. Перший курінь очолив підстаршина Д. Вітовський, майбутній керівник збройного повстання 1 листопада 1918 р. у Львові. Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху.

В перші бої легіон УСС вступив в кінці вересня 1914 р. в районі Ужоцького перевалу. В кінці 1914 – на поч. 1915 р. стрільці охороняли карпатські перевали. "Усуси" проявили зразковий героїзм у битвах з російськими частинами на горі Маківка у травні 1915 р. (в жорстоких боях втратили 42 чол. вбитими); під Галичем у червні 1915 р. і над р. Стрипою влітку - восени 1916 р. (близько 1 тис. стрільців потрапило в полон, пізніше з них було сформовано полк Січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем – полк, який брав активну участь в національно-демократичній революції 1917-1920 рр.).

Після великих втрат залишки полку УСС вивели в тил на доукомплектування, після чого в лютому 1917 він повернувся на фронт (очолив полк М. Тарнавський). У 1918 р. у складі австрійської армії полк УСС здійснив похід на Україну під командуванням сина австрійського ексгерцога Стефана-Вільгельма Габсбурга, якого, до речі, українці називали Василем Вишиваним (він знав українську мову і навіть писав українською мовою вірші). Пізніше Січові стрільці відіграли визначну роль в революційних подіях 1918 р. та творенні ЗУНР.

Отже, оцінюючи значення УСС, слід пам'ятати про те, що в силу своєї малочисельності вони, звичайно, не вирішували долю Першої світової війни, на фронтах якої вели активні бойові дії мільйонні армії, тому немає підстав, а врешті, й необхідності перебільшувати їх значення і роль у військових подіях 1914–1918 рр. Але це ні в якій мірі не применшує ролі і значення УСС, які в узагальненому вигляді полягали в наступному:

1. Це були перші військові формування українців після знищення українських козацьких полків Катериною II, вони стали зародком майбутньої армії.

2. УСС складалися з найкращих представників українського галицького суспільства – вчених, літераторів, журналістів, митців, студентської та гімназійної молоді тощо. Тому не дивно, що вони залишили після себе добре задокументовану історію легіону та багату літературно-пісенну спадщину.

3. Ідейна та культурно-мистецька спадщина УСС стала інтегральною частиною національної свідомості галицьких українців XX століття.

4. Велика пропагандистсько-виховна робота серед населення краю.

5. Їх героїзм та самопожертва служили прикладом наступним поколінням борців.

6. Діяльна конструктивна участь УСС у революційних подіях 1917–1920 рр. (до речі, на територіях, які були під контролем УСС, не зареєстровано жодного факту насильства щодо цивільного населення тощо).

Тестові завдання.

1. Вкажіть керівника повстання саперів у Києві в листопаді 1905 р.

5) Б.Жаданівський.

2. Визначте особу, яка очолювала уряд ЗУНР?

1) Є.Петрушевич;

3. Доповніть речення:

Політика радянізації західноукраїнських земель у 1939-1941 рр. та у другій половині 1940-х - на початку 1950-х років – це:

5) процес активного включення західноукраїнського регіону до системи міжнародних відносин, які складалися між СРСР та країнами Західної Європи/

4. Визначте головні причини застійних явищ у промисловості України (друга половина 1960-х - середина 1980-х рр.)

1) діяльність раднаргоспів;

5. Л. Д. Кучма був президентом України у:

б)1994-2004 рр.

Білет № _2__

1. Розкрийте етапи державного відродження України. Акт проголошення незалежності України.

Колонізаторська політика російського царизму в Україні призвела до зростання протидій цій політиці з боку національно свідомої частини українського суспільства, активізації українського національного руху в усіх його формах, як політичних, так і культурних. У сукупності ці процеси дістали назву українського національного відродження кінця XVIII-XX ст. Об'єктивна мета цих процесів полягала в консолідації української нації та відтворенні української державності.

Історія українського національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурниць кий етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.).

Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність — мову. Виходячи з цього стартові умови для відродження були кращими в Подніпров'ї, оскільки тут ще зберігалися традиції недавнього державного-автономного устрою, політичних, прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося покріпачення, а найголовніше — тут хоча б частково збереглася власна провідна верства — колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.

Національно-культурне відродження розвивалося в кількох напрямках, серед яких слід виділити етнографічний, літератур но-мовний, театрально-драматургічний, історичний. Перший етап національного українського відродження саме й розпочався з видання фольклорних збірок. У 1777 р. у Санкт-Петербурзі вийшла друком етнографічна збірка Г. Калиновського «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». У 1798 р. побачила світ «Енеїда» І. Котляревського, з якою найчастіше пов'язують початок українського національного відродження.

Національне відродження базувалося на активному збиранні та публікації історичних джерел та пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України. Велику роль у національному відродженні відіграв твір «Історія Русів» (автор невідомий, уперше надрукований 1846 р.). У ній викладений історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р. Автор працював у традиціях козацьких літописів, цими літописами він і користувався, доповнюючи виклад власними спогадами, а іноді (XVII ст.) — документами. Русами в ньому називаються українці. Основна ідея твору — природне, моральне й історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний роз виток, а боротьба українського народу за звільнення — головний зміст книги. Центральна фігура «Історії Русів» — Богдан Хмельницький, якому автор дає високу оцінку. Фактично «Історія Русів» є політичним трактатом, втіленим в історичну форму.

Зміни в соціально-економічному розвитку України, поглиблення кризи феодально-кріпосницького ладу привели й до зрушень у суспільно-політичному житті. У 40-х роках XIX ст. в опозиційну до існуючого ладу боротьбу включаються не лише передові представники дворянства, але й різночинці (інтелігенція, службовці). Поступово розвивається національна ідея — ідея, пов'язана з національно-державними перспективами розвитку України, із зростанням національної самосвідомості, усвідомленням українського народу себе як етнічної спільності. Виникають політичні організації, учасники яких ставили за мету не лише соціальне, а й національне визволення українського народу. Першою такою політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (за іменами перших слов'янських просвітителів — Кирила і Мефодія), засноване в січні 1846 р. у Києві. Воно скла далося з 12 осіб та кількох десятків (за деякими даними — до 100) співчуваючих. Організаторами і найактивнішими учасниками товариства були М. І. Костомаров — професор історії Київського університету, син поміщика і кріпачки; П. О. Куліш — талановитий письменник, автор першого українського історичного роману «Чорна рада»; М. І. Гулак — вчений-правознавець, спів робітник канцелярії генерал-губернатора; В. М. Білозерський — викладач Полтавського кадетського корпусу. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г. Шевченко. За своїми поглядами члени товариства поділялися на дві групи: помірковані (на чолі з Костомаровим і Кулішем) і радикальні (Шевченко, Гулак).

До 30-х років XIX ст. належать початки національного відродження і на західноукраїнських землях. У цей період центром національного руху стає Львів, а його авангардом виступає громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця» (з 1833 p.). Його засновники Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький — у той час студенти Львівського університету — розмовляли українською («руською») мовою, звідси й назва об'єднання. Вони боролися проти політичного, соціального, духовного гноблення, за розвиток національної самосвідомості українського народу. Цьому була підпорядкована науково-дослідницька та публіцистична діяльність «Руської трійці». Вони виступали за розвиток національної літературної мови на народ ній основі, проти спроб латинізації письменства. Характерною особливістю їх літературної діяльності було те, що вона здійснювалася в дусі романтизму. У 1836 р. вони видали у Будапешті альманах «Русалка Дністровая», який за змістом (возвеличення історії України, поетизація народних героїв — Морозенка, Довбуша) та формою (народна мова, фонетичний правопис) був феноменальним явищем тогочасного літературного та суспільно-політичного процесів. Цей твір високо оцінювали Т. Г. Шевченко та І. Я. Франко. Австрійський уряд конфіскував практично весь тираж альманаху, а видавців віддав під нагляд поліції.

Акт проголошення незалежності

Акт проголошення незалежності України - документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. Акт набрав чинності з моменту його схвалення. "За" проголосували 346 депутатів.

У тексті Акту проголошення незалежності України йшлося: "Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традиції державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошуєнезалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ".

Одночасно із Актом проголошення незалежності була прийнята Постанова про проголошення незалежності, в якій було обумовлено проведення референдуму 1 грудня 1991 року на підтвердження акта проголошення незалежності. 1 грудня 93% населення України висловилися за незалежність. Тоді ж Україну визнали іноземні держави, зокрема: першою 2 грудня 1991 року незалежність України визнала Польща, того ж дня прем'єр-міністр Канади Брайан Малруні заявив, що Канада визнає Україну як незалежну державу, наступного дня було підписано протокол про встановлення міжнародних відносин між Україною та Угорською Республікою і розпочало роботу перше в Україні посольство, 4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня — Росія і Болгарія.Загалом протягом першого місяця після референдуму Україну визнало 57 держав світу, за перший рік незалежності - 130 держав.

24 серпня 1991 року було піднято над куполом Верховної Ради синьо-жовтий прапор - прапор України, який під стіни Верховної Ради принесли люди.

Тоді ж були прийняті інші доленосні рішення: департизація правоохоронних органів (прокуратура, МВС, дійсне ще тоді КДБ); постановлено підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді; утворити Міністерство оборони; урядові - приступити до створення Збройних Сил, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету міністрів і Національного банку. Також були прийняті інші рішення: перенесення підприємств союзного підпорядкування у повну власність України; Кабінету Міністрів України, правлінню Національного банку України, комісіям Верховної Ради України з питань економічної реформи і управління народним господарством, у питаннях планування і бюджету, фінансів і цін внести пропозиції та приступити до введення грошової одиниці і забезпечення конвертування, та інші рішення.

В Постанові від 20 лютого 1992 року Верховної Ради України 24 серпня проголошене Днем незалежності України, державним святом.