2.Визначте наслідки і уроки Другої світової війни для України.

Перший і головний підсумок Другої світової війни полягає у всесвітньо-історичній перемозі над фашизмом. Перемога врятувала світову цивілізацію, зруйнувала претензії Німеччини на світове панування. Фашистські держави - Німеччина, Італія, Японія і їх союзники були розгромлені. їх збройні сили, економіка, політика, ідеологія зазнали повного краху. Фашистські режими було ліквідовано, партії заборонено, фашистські ватажки зазнали заслуженої кари. Країни і народи, яким загрожував фашизм, відстояли свою незалежність і демократичні свободи.

По-друге, Друга світова війна була найжорстокішою і найкровопролитнішою в історії людства. Якою ж ціною здобуто перемогу над фашизмом? Під час війни загинуло близько 60 млн осіб, в тому числі більше 27 млн радянських людей. Десятки мільйонів людей були поранені, стали інвалідами. Війна спустошила цілі країни, перетворила в руїни багато міст і сіл. Стосовно України, то остання дала в діючу армію 7 млн осіб. Половина з них загинула. З тих, що залишились живими, половина - інваліди.

Не можна забути і про такий звірячий оскал фашизму, як концентраційні табори і табори знищення, в яких за роки війни були 18 млн осіб. 11 млн з них знищено гітлерівцями.

По-третє, війна показала здатність демократичних сил Землі згуртуватися перед загальною смертельною небезпекою.

У ході війни було створено антигітлерівську коаліцію, до якої на початку 1942 р. входило 25 держав, а наприкінці війни - 56. Перемога у війні - це спільна заслуга і загальний капітал всіх держав і народів. Тут слушно нагадати, що до збройних формувань багатьох держав антигітлерівської коаліції входило чимало українців, і вони зробили свій внесок у перемогу. По-четверте, Друга світова війна стала одним із переломних етапів історії сучасного світу. Змінилася політична карта світу, утворилася нова світова структура, змінилося співвідношення сил у капіталістичних країнах. Іншими словами, перемога намітила основні тенденції післявоєнного розвитку. І, нарешті, з'явилася нова міжнародна організація - ООН, яка проголосила, що її основна мета - підтримання міжнародного миру і безпеки. У Статуті ООН, який нині є одним із найважливіших документів міжнародного права, було зафіксовано принципи мирного співіснування; рівноправність і самовизначення народів; невтручання у внутрішні справи інших держав; розв'язання міжнародних спорів мирним засобами і т. д. Особливо акцентувалась увага на міжнародному співробітництві з питань прав людини. Інакше кажучи, закладено підвалини демократичного розвитку сучасного світу. ООН було засновано на Установчій конференції, що відкрилась 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско, а 26 червня вже відбулась урочиста церемонія підписання Статуту ООН. Цей документ підписала і делегація Української PCP - як країни - засновниці нової організації.

По-п'яте, в ході Другої світової війни почався розпад колоніальної системи. Багато колоніальних країн - Сирія, Ліван, В'єтнам, Камбоджа, Індонезія, Бірма, Філіппіни, Корея - проголосили себе незалежними. Рішуче вимагали незалежності патріоти Індії і Малайзії. Хоч колонізатори спробували відновити своє панування, все ж вони не змогли придушити волі до незалежності. Цей процес продовжувався у повоєнному світі й закінчився повним крахом колоніальної системи.

По-шосте, одним із найважливіших підсумків війни, що торкається України, стало завершення возз'єднання українських земель. Згадаємо, що на Кримській конференції була спроба відірвати "Львівську провінцію" (Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, а також частину Тернопільської області) і включити до складу Польщі, емігрантський уряд якої розраховував повернути західноукраїнські землі. Але принципова позиція радянської делегації примусила представників західних держав погодитися з тим, що історичні зміни є незворотними. 16 серпня 1945 р. радянсько-польський договір про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво було доповнено договором про державний кордон між двома країнами. Правда, українські Засяння з Лемківщиною, Холмщиною та Підляшшям виявилися назавжди втраченими для України.

Залишалась ще велика українська територія, що була відокремлена від України - Закарпаття, яку творці Версальської системи договорів 10 вересня 1919 р. передали Чехословаччині, а в 1939 р. загарбала Угорщина. У жовтні 1944 р. Червона армія визволила Закарпаття від німецьких і угорських окупантів. Дещо пізніше чехословацький уряд Бенеша був змушений погодитися на передачу Закарпаття від Чехословаччини до УРСР. Переговори завершились у Москві 29 червня 1945 р. підписанням договору про Закарпатську Україну. Так в основному завершився історичний процес возз'єднання українських земель у єдиній державі.

По-сьоме, певні підсумки можна зробити і щодо проблеми, яку раніше радянська історіографія старанно затушовувала. Мова йде про колабораціонізм як міжнародне явище, яке не обійшло І Радянський Союз, маючи тут ряд особливостей. Всього, за деякими підрахунками, в німецьких збройних силах служило до 1 млн радянських громадян, в основному з військовополонених. Крім того, від 200 до 300 тис. служили в поліцейських формуваннях. До них слід віднести і тих, хто служив на окупованих територіях в органах місцевої адміністрації.

Тестові завдання.

1. Вкажіть прізвище діяча національно-визвольної боротьби українського народу, який був командиром Куреня (згодом Корпусу) січових стрільців.

3) Є.Коновалець;

2. Хто командував наступом об‘єднаних радянських військ на Київ у січні 1918 р.?

3) М.Муравйов;

3. З якими наступними твердженнями Ви згодні?

а) десталінізація, яка проходила в Україні з другої половини 1950-х років, була за формами, змістом і своєю суттю такою ж, як у Росії,

4. Із запропонованого переліку визначте повноваження, які належать Президенту України:

є) здійснення помилувань.

5.Чорнобильська катастрофа відбулася у:

б) 1986 р.;

Білет № _13__

Теоретичні питання.

1.Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях (листопад 1918 p.). Буковинське віче та його історичне значення. Проголошення ЗУНР.

Унаслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії. 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об'єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УН Ради 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів. У зверненні до українського населення Галичини говорилося про утворення нової Української держави, в якій вся повнота влади належить Українській Національній Раді.

 Розпочалася польсько-українська війна 1918-1919 рр., в якій поляки та українці боролися за життєвий простір, за визначення кордонів своїх держав, які зароджувалися на розвалинах Австро-Угорської імперії. Маючи чисельну перевагу, краще озброєнні, очолювані достатньою кількістю офіцерів (в українців відчувався гострий дефіцит не лише озброєння, але й командних кадрів) польські війська досить швидко опанували ситуацію і розпочали планомірний наступ на українські формування.

Буковинське народне віче (зібрання, збори) 3 листопада 1918 року належить до найвизначніших подій в історії українського населення Буковини. У цей переломний момент багатовікової історії українців краю вирішувалася його державна приналежність, його історична доля.

Саме в руслі бурхливих подій національно-визвольної революції на західноукраїнських землях осені 1918р. й відбулося знамените Народне віче 3 листопада у Чернівцях. У ньому взяло участь майже 10 тис. осіб. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях Чернівців. Отже, у цьому документі відбито найсуттєвіші прагнення й домагання буковинських українців:

- у переломний момент в їхній історичній долі разом з іншими етнічними українцями мирним шляхом досягти національного самовизначення на своїй чітко окресленій території споконвічного проживання без порушення таких же прав своїх сусідів-румунів у південній частині краю чи представників інших національностей, що розсіяно мешкали на його теренах;

- у зв'язку з крахом старої державної системи, в якій вони перебували не зі своєї волі протягом майже півтораста років, передати владу у своєму краї легітимно обраному (за участю своїх представників) вищому органу влади Західноукраїнської держави, що виникла на українських землях Австро-Угорщини як самостійна;

- добиватися, щоб ця нова держава, до якої вони вступили добровільно разом із іншими етнічними українцями колишніх австрійських володінь, була цивілізованою, де влада поділялася б на законодавчу і виконавчу і в якій пропорційно до своєї чисельності були б представлені як українці, так і інші національності;

- ставши на шлях державотворення, проявити рішучість у боротьбі за відстоювання суверенних прав своєї нової держави і справжньої Батьківщини проти територіальних зазіхань агресивних сусідів усіма засобами, аж до збройних;

- вважати, що об'єднання буковинців, галичан, закарпатців у Західноукраїнську державу є лише першим етапом державотворення, необхідно водночас заявити про перспективу подальшого державотворення - об'єднання усіх українців в одну Соборну Українську державу незалежно від існуючих там на даний момент форм влади, бо об'єднання всіх українців в одну державу додало б їм сили у відбитті агресивних територіальних зазіхань з боку будь-якого сусіда-агресора.

Рішення Буковинського народного віча стало керівництвом до дії тогочасних українських політиків краю, воно уповноважило Крайовий комітет як складову частину У.Н.Р. негайно перебрати владу від останнього глави крайової австрійської адміністрації Йосифа Ецдорфа, що й було здійснено без застосування збройної сили, конституційним шляхом 6 листопада 1918 р. і про що складено відповідний протокол.

Проголошення ЗУНР

Напередодні Першої світової війни Східна Галичина, Буковина та Закарпаття були у складі Австро-Угорської імперії. У жовтні 1918 року Австро-Угорщина розпалася на декілька незалежних держав; і український народ розпочав рішучі заходи – створення власної держави на західноукраїнських землях. У вересні 1918 року у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВС). Він почав підготовку збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою УГВС було призначено Дмитра Вітовського – сотника Легіону Українських Січових Стрільців. 18 жовтня 1918 року у Львові зібралися значні діячі Буковини та Східної Галичини. Серед цих діячів були депутати буковинського та галицького сеймів, керівники політичних партій, посли до імперського парламенту, єпископ Г. Хомишин та митрополит А. Шептицький, які проголосили себе Конституантою (Установчими зборами) та обрали Українську Національну Раду – вищий представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року Національна Рада постановила про утворення на українських землях Австро-Угорщини єдиної Української держави. У ніч на 1 листопада збройні загони Національної Ради зайняли Львів, а потім – і усю Східну Галичину. Події 1 листопада 1918 року в історії України отримали назву Листопадового Зриву. Одразу після повстання розпочали формування збройних сил – Української Галицької Армії (УГА) на чолі з М. Омеляновичем-Павленком. 9 листопада 1918 року було створено перший український уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. 13 листопада 1918 року була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Президентом ЗУНР став голова Національної Ради Євген Петрушевич. Територія ЗУНР включала українські етнічні землі і охоплювала Буковину, Галичину та Закарпаття.  Було затверджено герб держави – Золотий Лев на синьому тлі, та прапор – блакитно-жовтий. Українську мову проголосили державною. Вводилася національна валюта – гривня та карбованець.  На території ЗУНР було проголошено кілька нових законів, а саме, закон про громадянство; закон про національні меншини,, який гарантував їм 30% місць у майбутньому парламенті; закон про 8-годинний робочий день; закон про основи шкільництва: дозвіл на заснування приватних шкіл, право національних меншин на школи з рідною мовою викладання.  Також було запроваджено земельну реформу, за якою земля відчужувалася від великих власників та передавалася земельним комітетам, проте термін наділення селян землею не встановлювався. За самочинне захоплення земель було покарання – штрафи, втрата права на володіння землею чи ув’язнення. Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств у Німеччині, Австрії та Угорщині. Було відкрито дипломатичні представництва у США, Канаді, Чехо-Словаччині, Бразилії та Італії.  На українські землі часто покушалися іноземнимі загарбники, проте наша мужність, сила та відважність перемагали все та всіх. Потрібно пам’ятати подвиги наших пращурів, адже вони були першими кроками до будівництва вільної незалежної України.