«Яка краса: відродження країни!»

Поезія під такою назвою була вміщена в другій збірці Олександра Олеся — «Будь мечем моїм!» (1909), в якій голосно зазвучали громадянські мотиви. Але ще в ранній творчості поста поряд з інтимними віршами було чимало й таких, де чи в підтексті (сАйстри», «Сонце на обрії, ранок встає»), чи з безпосередньою відкритістю («Ой не квітни, весно,— мій народ в кайданах», «Для всіх ти мертва і смішна», «Вони — обідрані, розбуті») йшлося про підневільний стан народу, про численні жертви, при­несені його кращими синами на вівтар визволення.

Революційні події 1905 року посилюють громадянський пафос лірики Олександра Олеся. Хоч серце народу «в ранах», прете він знайде сили розбити кайдани — така ідея супроводжує розгортання мотивів багатьох віршів цього часу. Поет відгукнувся на криваву розправу над Шмідтом («Капітану Шмідту»). У вірші «Три менти» передано настрій повсталої маси. Ще вчора страх перед карателями сковував людей («Нахиляйтесь, пригинайтесь:

може, мимо пройдуть звірі...»). Та жах поступово пере­ходить в опір кривавим вампірам. Нарешті, третій момент, наснажений революційними закликами:

Гей, до зброї! Бийте в дзвони!

Будьте смілі, як дракони!

Всіх гукайте,

Всіх скликайте —

Хай гудуть, як громи, дзвони...

В іншому вірші — «Хай наші вчинки божевіль­ні» — поет від імені героїв, що віддавали благородній справі визволення все найдорожче — сили, здоров'я, на­віть життя, висловлював упевненість, що рух до свободи нікому не зупинити. Борці щасливі «гордим духом», який кличе їх до вимріяної мети. І прийдуть часи, коли імена мужніх гримітимуть, як дзвони в горах серед тиші, а луна розбудить суспільство.

1908 роком датується поезія «Яка краса: відрод­ження країни!». Революція вже пішла на спад, поси­лилися репресії проти борців за свободу. Все ж Олександр Олесь не впав у розпач, навпаки, він і в чорні дні реакції підносить хвалу тим осяйним дням, коли народ вперше розправив плечі. Поет оспівує красу визволення, нехай вже й зів'ялу, померклу, і цим самим передає наступним

871

поколінням героїв естафету боротьби за волю, кличе жи­вих до нових подвигів.

Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Поет у захопленні від могутнього пориву, який об'єднав народ під прапорами свободи. Він нагадує йому пробудження орла, політ вільного птаха. Народне піднесення зіставляється з морською стихією, могутньою і величною. Волелюбний пафос — найістотніша риса цього прекрасного твору.

Новим змістом наповнюються громадянсько-патріотич­ні мотиви в поезіях, написаних у складні часи будівництва української державності. Від цих творів віє полум'яним оптимізмом, вони наснажені закличними інтонаціями, що виділяються навіть графічно:

Крики... Усміхи привітні... Прапори... пісні...

— Будьте мужні, непохитні, Єдністю міцні!

Ліричному героєві хочеться вірити, що навіки згинула неволя, розірвалися столітні кайдани, розламано ґрати в'я­зниць, де конали патріоти. Правда, десь у підсвідомості б'ється й тривожна думка, чи не повернеться знову старе. Тому картина «свята волі» проймається застереженнями не заспокоюватися від перших успіхів, адже ж всюди чигає ворог. І знову у вірші «Крики... У.сміхи весняні...» звучить звертання: «Вартові, вночі не спати! Пиль­но стерегти!»

Внутрішня тривога поета зрозуміла. Такі настрої по­силювалися в зв'язку з реальним розбратом, який роз'їдав національно-визвольні сили. Поет бачив, як над нашою Волею каркали зловісно імперські круки, як сліпа помста затьмарювала людей, засліплювала їм очі, що неминуче вело Україну на Голгофу.