Оповідаяня про дітей

дружиною й в українській

Михайло Коцюбинський, характеризуючи Франка як письменника-новатора, наголошуючи на темі відбиття на­родної недолі, водночас помітив й іншу сторону таланту прозаїка: «Здавалось би, що авторові грізної, понурої кар­тини життя працюючих у «поті чола» недоступні ясні й ніжні образи. А подивіться, з яким теплим, сердечним чуттям, з якою любов'ю малює він дітей». Назвавши низку оповідань, казок, віршів, Михайло Коцюбинський робить висновок, що «борець вміє бути голубом: Франко наче спочиває на дітях од моря сліз і горя, співцем яких він зробився».

Франко вказував, що його твори про дітей більшою мірою, ніж інші, мають автобіографічний характер, що виникли вони на основі особистих спогадів, які «в опо­віданнях «Отець-гуморист» та «Гірчичне зерно» перехо­дять майже зовсім у мемуари». Водночас письменник застерігав, щоб не сприймалися ці твори як частини його автобіографії, бо в них наявні також «виразні артистичні змагання, що домагалися певного групування й освітлення автобіографічного матеріалу».

Франкові оповідання передають хід виховання селян­ської дитини «від перших проблисків власного думання» до найвищих ступенів середньої школи.

Оповідання «У кузні» (1902) розпочинається щирим авторським зізнанням: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мойого батька». В оповіданні передаються найперші жит­тєві враження дитини: весь хід думання малюка, його поведінка психологічно достовірні. Хлопчик, як губка во­ду, вбирає в себе все, що бачить і чує, і всьому вірить.

Франко постійно наголошує на важливості найраніших дитячих спостережень для майбутнього формування гро­мадянських почуттів. Запас батьківського вогню герой твору взяв у свою душу навіки.

В оповіданні «Малий Мирон. (1885) письменник роздумує над майбутнім сільського п'ятирічного хлопчика, Що крок за кроком входить у таємничий світ природи.

145

Який цвіт розів'ється з такого пуп'янка: чи здобуде Миром ширшу освіту і допомагатиме іншим, чи злидні й забобони приглушать незвичайні задатки дитини. Розвиток цього образу продовжується в оповіданні «Під оборогом» (1905), в якому школяр Мирон, повернувшись з міської школи до батьківської хати, поспішає на зустріч з лісом, який ще раніше увійшов у його душу. Він розуміє гомін дубів, тремтіння осик, відчуває шелест листя, не може відірвати погляду від квіточок, які красуються в діаман­товому намисті роси. Автор переконує, що кожна людина має відчути змалку красу і багатство природи, зрозуміти її життя, навчитися співчувати, співпереживати.

Педагогічна спрямованість дитячих творів Франка оче­видна: в цьому глибоко переконує оповідання «Мій зло­чин» (1898). Майстерне проникнення в психіку хлопчика, який у приступі егоїстичної затятості згубив життя спій­маної пташки, надає творові виразної виховної мети. Про­типриродність вчинку підкреслюється красою ясного ве­сняного дня, коли так безглуздо, безцільно, по-насиль­ницькому було вчинено злочин.

Письменника хвилювали безправність і приниження трудівників, дітям яких фактично була неприступною ши­рока освіта, його обурювали стан навчання у початковій школі, мізерність знань, які вона могла дати своїм вихо­ванцям. Ці проблеми висвітлюються в оповіданнях «Гри-цева шкільна наука» (188S), «Олівець» (1879), «Отець-гуморист» (1903). Письменник висміює схола­стичну методику навчання, засуджує паличну дисципліну, показує невігластво вихователів. Це відбиває в дітей охоту до навчання, притуплює їхній розум.

Автобіографічна повість «Борис Граб» (1903) — це твір еро гімназиста. Тут Франко завершує спостереження над становленням юної осзбистості, формуванням її ха­рактеру. Образом обдарованого від природи незвича-й-ними здібностями, феноменальною пам'яттю, ясним розумом школяра, що відзначався також працьовитістю, ретельні­стю у виконанні завдань, письменяик підносив ідеал ак­тивної, свідомо мислячої людини. Борис уміло поєднував шкільні заняття з гімнастикою, фізичною працею, опану­ванням ремеслами, що для того часу було справжньою дивовижею.

Юний герой творів Франка цього циклу проходить шлях складного, суперечливого розвитку, шлях неухиль­ного зростання. Дитина з роками переглядає свої погляди на світ, початкові уявлення про стосунки між людьми,

146

узагальнює колишні спостереження. Ця конкретно роз­крита еволюція юної особистості — одна з найпгвніших якостей автобіографічної прози письменника.

«НА ДШ»

Тема суспільного «дна» також значною мірою художньо досліджується на фактах, винесених автором із власних спостережень під час триразових арештів і ув'язнень у цісарських тюрмах. Про це Фравко писав у спогадах «Як це сталося», пояснюючи причину появи, за його ж жан­ровим визначенням, «суспільно-психологічної студії* «На дні». Перебуваючи в тюрмах, він пройшов «високу школу дна суспільства, пізнав страшні ями, одну з чких старався вірно змалювати в своїй новелі».

Твір був написаний хворим письменником упродовж трьох червневих днів 1880 р. в темній кімнатці коломий­ського готелю. «Моя уява,— зазначав Франко,— допомо­гла мені при цьому дуже мало... Я був тут, так сказати, редактор з допомогою ножичок супроти дійсності і мусив тільки прикроювати і зшивати з матеріалу, який доставив мені багатющий досвід в обсязі цього дна».

За жанрово-композиційними параметрами ця невели­ка повість (у традиційному розумінні літературного епі­чного виду) водночас відповідає авторській дефініції: в ній справді наявне художнє соціально-психологічне до­слідження жахливої події, що сталася в тюремній ка­мері. Студія здійснена в кількох аспектах: вивчення психіки і поведінки в'язнів, які представляють різні національні й етапові групи галицького суспільства; роз­криття внутрішнього світу інтелектуала-демократа, зу­мовленого об'єктивними соціальними чинниками; дос­лідження деградації вбивці, намагання пояснити його злочин.

Зображуючи суспільне дно, автор досягнув індивіду­альної виразності окремих в'язнів. Серед арештантів ви­діляється кілька спролетаризованих люмпенів: плечистий, кремезний чоловік, колишній селянин, що втратив на війні ногу, працював у Бориславі, через хворобу був ви­гнаний підприємцем і пішов у жебри («дід»); старий хво­рий єврей, заарештований через відсутність документів;

«учений чоловік» з попівського роду Стебельський, що раніше писарював у старостві, але не витерпів крючкот­ворства урядників, залишив службу і пішов наймитувати;

кишеньковий злодійчук.

14Т

Майстерно користуючись прийомами морально-психо­логічного самоаналізу, повістяр створює переконливий об­раз інтелігентного «пролетаря» Андрія Темери. Круглий сирота з дитинства, він усе ж зумів закінчити гімназію, став студентом університету. Додавало сили Андрієві ко­хання до Гані, вони були захоплені високими гуманісти­чними ідеями, прагнули жити для інших, боротися за «свободу народу від чужовладства, свободу людини від пут... свободу пралі, думки, науки, свободу серця і розу­му». Та через політичний арешт Андрія батьки дівчини перервали їхні взаємини, а Ганю видали заміж за ін­шого. Власне, тут відчуваються автобіографічні мотиви, пов'язані з дружбою автора, його коханням до Ольги Рошкевич.

Доля Андрія Темери, відданого ідеалам «правди і по­ступу», пройнятого надіями на кращу долю людства, свід­чить, що Франко, як і інші українські письменники — Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мир­ний, Борис Грінченко, Олена Пчілка,— не обминув зло­боденної проблеми «нових людей», зокрема з різночинного середовища, їх місця і ролі в суспільному житті.

Показовою, правда, в іншому плані, е життєва історія Бовдура — жорстокого садиста, вбивці Андрія. З дитин­ства зазнавав насмішок, бо «байстрюк», «знайда». Зну­щалися з нього в наймитстві, тільки в Бориславі й наївся, бо все, що заробляв при корбі, те й проїдав. Впадає в око натуралістичне трактування жорстокості, озвіріння Бов­дура. Навіть дівчину, яка його полюбила, він всіляко обзивав, ще й бив. Таке ж його брутальне ставлення до арештантів, з якими звела його доля. Він накидається на них з лайкою, відбирає хліб, вчиняє жорстокі бійки. Зрештою, він зарізав ні в чому не винного Андрія, хоч той був єдиним, хто в камері поставився до нього по-люд­ському.

Одне слово, в образі Бовдура, при всій натуралісти­чності показу його дій, вчинків, способу мислення, мо­влення, навіть зовнішності, символічно узагальнюється найвища міра людського падіння й звироднілості. Останні епізоди твору з не дуже переконливим духовним прозрінням Бовдура є виявом гуманістичних ідеалів пи­сьменника.

Загалом же, повість «На дні» — це своєрідна притча про падіння людини і водночас про невмирущість люд­ського духу. Ця «студія» розширила не тільки тематичні, а й жанрові обрії української прози.

148

запитання і завдання

Чи можна вважати прозу Франка своєрідною художньою пано­рамою тогочасної галицької дійсності? Які твори письменника ви знаєте, що ви останнім часом прочитали з його прозової спадщини? З'ясуйте їхню тематику та проблематику, своєрідність стилю.

Чи можна вважати Франка новатором у розвитку нашої прози? Якщо так. то доведіть свою думку спостереженнями над його творами.

На матеріалі аналізу роману «Борислав сміється» з'ясуйте основний характер його конфлікту.

Чи існує зв'язок між творами Франка бориславського циклу й попередніми тематичними пошуками українських прозаїків?

Як показував Франко світ дитини? Проведіть зіставлення його опо­відань з творами Панаса Мирного, Бориса Грінченка про дітей, покажіть спільне, що єднає їх.

З'ясуйте автобіографічну основу окремих оповідань Франка. Ви­користайте спогади сучасників про Франка, його автобіографію.

Чому Франко назвав повість «На дні» суспільно-психологічною студією? Уривками з твору аргументуйте свою відповідь.