«Сльози-перли»

Цикл «Сльози-перли» присвячено Іванові Франкові. Це триптих, об'єднаний патріотичною ідеєю, невимовною ту­гою поетеси, викликаною багатовіковим стражданням роз­дертої чужинцями, пограбованої і поневоленої рідної зе­млі. Франко писав, що в цьому циклі звучить голос болю за забитий у кайдани народ. Українська поезія не оминала цих тем, вони, голосно зазвучавши у творчості Шевченка, часто порушувалися його наступниками. Проте Леся Ук­раїнка вперше опанувала «широку скалю почувань від тихого суму до скаженої розпуки і мужнього, гордого прокляття», що є «природною реакцією проти холодної зневіри».

Кожна частина триптиху передає емоційну схвильова­ність ліричного героя. Злива риторичних запитань передає його моральні страждання від того, що в «сторононьці

270

рідній* усе замовкло в собі, заніміло, що не сходить над занапащеною землею зоря свободи.

О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани! Палають страшні, незагойнії рани На лоні у тебе, моя Україно!

Рух почуттів у віршах циклу контролюється думкою. Герой весь у тривозі, бо сумнівається, чи допоможуть сльози туги, він сам собі зізнається, що для рідного краю тяжка журба є «невеликою послугою»:

Чи ж мало нас плаче такими сльозами? Чи можем ми, діти, веселими бути, Як ненька в недолі, в нужді побивається нами? Де ж тута веселого слова здобуги?

Зрештою, третій вірш заперечує виражені щойно по­чуття зневіри і розпачу. Сльози, впавши «тугою палкою» на серце, запалять і його. Тоді «душа повстане недолуга» і вже не поникне, не засне, а стане боротися до загину. Тоді і перед рабами з'явиться дилема — «або загибель, або перемога». Звідси той полум'яний заклик, яким за­вершується цикл:

Так, плачмо, браття! Мало ще наруги, Бо ще душа терпіти силу має;

Хай серце плаче, б'ється, рветься з туги, Хай не дає спокою, хай палає.

Голос поетеси стає мужнішим. За спостереженням Франка, вона починає розуміти, що може ^виспівувати найтяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо у самої в душі горить могуче полум'я любові до людей, до рідного краю і ши­роких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину».

«CONTRA SPEM SPER01»

Ця хрестоматійна поезія, написана в 1890 p., також наснажена пристрасним пафосом заперечення тужливих настроїв. Героїня вірша, поставивши запитання про місце особистості в суспільному житті, відкидає думку про жалі й голосіння, протиприродні молодості. Викликає захват рішучість героїні позмагатися з чорними, реакційними силами. Цей лейтмотив стає наскрізним у вірші.

271

Ні, а хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись. Жити хочу! Геть думи сумнії

Кожна з наступних строф доповнює головну думку зіставленням дій героїні. Вона збирається сіяти «квітки на морозі»; сіяти «на вбогім, сумнім перелозі», поливати їх гіркими, гарячими сльозами. Вірить, що її ба­жання створять чудо: від сліз розтане крижана кора і зійдуть квіти.

Вся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови. Їх виразність досягається за допомогою метафоричної об­разності, яка посилює емоційність звучання твору.

Імпульсом до створення вірша стало загострення в ав­торки хвороби, проте подолання особистої недуги під пе­ром поетеси переросло в утвердження героїчної особисто­сті, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини — й оптимістичним мотивом, і всіма художньо-виражальними засобами, й експресивним ритмічним зву­чанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору зміни­лося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі.