Літературознавча діяльність

У 50-томному зібранні творів Франка 18 томів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літе­ратури, літературної критики, фольклористики, етнології.

Ідучи від художньої практики найвизначніших євро­пейських письменників, творчо опрацювавши досягнення естетичної думки, Франко обґрунтував концепцію науко­вого реалізму. Вчений вважав, що література має худож­ньо досліджувати дійсність у різних параметрах. Пи­сьменники повинні орієнтуватися в найновіших досягнен­нях наук про людину і суспільство. Тільки тоді література зуміє осмислити провідні тенденції розвитку людства, з'я­сувати істотні взаємини між особистістю і суспільством. У завдання митця входить всебічне вивчення внутрішнього життя людини, виявлення здорових начал народної моралі й етики, світовідчування і світосприймання народу.

Франко аналізував найвидатніші явища всесвітнього пи-сьмеяства, проводив паралелі між творами наших митців і здобутками в інших літературах. У розвитку українського літературознавства важливу роль зіграли його теоретичні праці «Література, її завдання і найважніші ціхи», «Влада землі в сучасному романі», історико-літературні огляди «На­рис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», «З остатніх десятиліть XIX віку» та інші.

152

Вчений не обминув жодного більш-менш помітного іме­ні в українській літературі, сказав про нього вагоме слово, визначив місце в літературному житті свого часу, в історії письменства взагалі. Його перу належить понад ЗО розві­док про Тараса Шевченка, нариси про Михайла Стариць-кого, Лесю Українку, Володимира Самійленка та інших письменників.

У літературознавчій спадщині Франка помітне місце належить численним студіям з проблем розвитку худож­нього слова в різних країнах Європи — від античності до початку XX ст. Серед них «Гомерова «Одіссея», «Антіго-на»: Драматична дія Софокла», «Еміль Золя, його життя і писання», «Олександр Герцен», «Юліуш Словацький і його твори» та інші.

І сьогодні зберігають наукове значення Франкові праці з фольклористики та етнології. Серед них двотомні «Студії над українськими піснями», «Байка про вужа в домі», «До історії українського вертепу XVIII в.», «Життя і побут сучасного селянина на Вкраїні і у Франції».

Багатогранна літературно-художня і наукова творчість Франка — окраса національної класики.

Письменник-новатор

Письменник-громадянин, письменник-новатор — та­ким сприймаємо Франка сьогодні, таким він залишається й для майбутніх поколінь.

В одній із статей Франко дав блискучу характеристику талановитого письменника, зіставивши його з деревом, що «своїм корінням впивається якомога' глибше і міцніше в свій рідний, національний ґрунт, намагається віосати в себе, переварити в собі якнайбільше його живих соків, а своїм пнем і короною поринає в інтернаціональній атмос­фері ідейних інтересів, наукових, суспільних, естетичних і моральних змагань». Це узагальнення характеризує твор­чість самого Франка — письменника глибоко національ­ного і водночас такого, що відбивав і загальнолюдські прагнення та сподівання.

Художнє новаторство Франка визначається звільнен­ням від описовості, побутовізму, моралізаторства, псевдо­романтики, що продовжували існувати ще й у творах останніх десятиріч XIX ст. Своєю поезією, прозою, дра­матургією він збагатив український класичний реалізм, підніс нашу літературу на новий, якісно вищий ступінь. Його творчість була підпорядкована високим завданням

158

розвитку соціальної та національної самосвідомості укра­їнського народу.

Франко зробив вагомий внесок у розширення і збагачення суспільно-психологічнсї та філософсько-моральної проблема­тики нашої літератури. З його творів постав образ соціально активного героя, органічно пов'язаного своєю діяльністю із змаганнями широких народних мас. Показ визрівання, нехай повільного, суперечливого, самосвідомості, людської і націо­нальної гідності представників різних соціальних верств — один з вагомих здобутків Франкової творчості.

Впадає в око піднесення письменником духовного» мо-ральяого потенціалу людини, його увага до духовного відродження і громадського самовизначення особистості, філософське-психологічне осмислення її ролі в житті, її наполегливе, часто драматично-трагічне шукання щастя.

Велич Франка виявляється насамперед у тому, що в його особі органічно поєднувалися письменник і публі­цист, учений-мислитедь і громадський діяч, причому на такому рівні й у такій повноті, які, на думку Євгена Маланюка, нагадували «хіба мужів італійського Відрод­ження чи наших Київських Атен¹ могилянсько-мазепин-ської доби». А Іван Драч у цьому зв'язку відзначає, що у Франковій спадщині містяться такі глибокі оцінки люд­ських взаємин, які не старіють, чарують нас сьогодш й захоплюватимуть нащадків, збуджуватимуть і в майбут­ньому художню та наукову творчість. Приклад Франка, людини, яка «досягнула граничної концентрації своєї волі, закувала себе чи в кайдани, чи в ярмо самодисципліни» і цим досягла вершин працездатності, має бути взірцем для сучасних митців і вчених, підстьобувати соромом за нашу «лінькуватість, розслабленість, а може, й гедонізм»².

Саме ці якості Франкової творчості, постійні художиі пошуки письменника й визначають місце його спадщини в національній і всесвітній літературі.

ЗАПИТАННЯ, t ЗАВДАННЯ

У чому виявляються актуальність проблематики і новаторство Фран­кової драматурги? Чи намвний ідейний перегук в оцінці явищ дійсності, суспільних процесів у п'єсах письменника і в його творах інших жаирівЇ Доведіть ствердну відповідь прикладами з творів.

А т єн и- — Афіни; тут. Київські Атеиіг культури, освіт», наук».