«Кожна піч українська — фортеця міцна, там на чатах лежать патріоти»

Цим образом Самійленко звернув увагу на таке хво­робливе явище українського громадського життя, як на-

807

ціональний індиферентизм, схильність до проголошення гу­чних фраз і байдужість до реалізації задуманого. Безперечно, розрив між планами і їхнім здійсненням зумовлювався й тим хронічним страхом, що висів над головами українських інтелігентів у зв'язку з безперервними утисками властей, постійними репресивними переслідуваннями тих, хто брався за живе діло на ниві національної освіти, науки, культури. Такою була гнітюча дійсність останніх десятиріч минулого віку, відображена у творчості Івана Нечуя-Левицького («Хмари», «Над Чорним морем»), Олександра Кониського («Семен Жук і його родичі», «Юрій Горовенко»), Бориса Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті»), Михайла Коцюбинського («Хо», «Лялечка»).

Самійленко також не обминув реальних суперечностей життя, причому поглянув на них з іншого боку, ніби зсередини, піддавши осуду надмірну полохливість горе-«патріотів». «Українською патріотичною думою» іронічно назвав автор вірш «На печі». Нищівність викриття зна­чною мірою досягається через розкриття не-героя, який пролежав «цілий свій вік на печі», однак хоче переконати «громадян» у своєму «патріотизмі *, в тому, що «за Вкра­їну» «чи то вдень, чи вночі» його серце завжди «сповня­лось клопотом».

Як це властиво Самійленкові-гумористові, кожна стро­фа вірша конкретизує, доповнює головну тему, передає наростання викривального пафосу. «Патріот» акцентує, що його піч — не чужа, а рідна, що саме вона дає йому натхнення, бо в нових історичних умовах замінює йому козацький Луг, Запорозьку Січ. Якщо колись запорожці грудьми боронили свій край, то теперішній «патріот» захищає його, «не злазячи з печі». Іронічне висміювання негідного досягається за допомогою тих «аргументів», яки­ми оперує сучасний «борець» за «ідею». Спочатку він доводить, що в теперішніх умовах можна і треба служити рідній землі не шаблею, а словом, проте, виявляється, із словом необхідно поводитися обережно, щоб хтось не під­слухав та не доніс властям. Отож сучасний «патріот» віддає перевагу «таємним думкам» та «мріям палким»:

І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі, Слово ж маю на те, щоб ховати думки, Якщо зраджують їх мої очі.

Вбивчий портрет такого «патріота на печі» саме й складається з саркастичних деталей, його образ втілює

808

риси покоління «людей зі страху», що й стало підставою для широкого узагальнення про українську піч-фортецю, де «на чатах лежать патріоти*. Оцінку дано нищівну, але, за спостереженням Івана Франка, сатира Самійленка, «хоч гостиа і колюча, не має в собі жала ненависті, не карає і не бичує, а показує фігури в гарно точенім кривім дзеркалі».

«Кожний працює нехай хоч для рідного тільки народу, і всі народи землі будуть щасливі тоді.

Ця Самійленкова сентенція промовисто свідчить, шо йому, глибоко національному поетові, були близькими долі народів усього світу. Він добре усвідомлював, що праця на ниві рідної культури збагачує духовність усього людства. Тож намагався доносити твори інших літератур українському читачеві. Йому належить переклад трьох пісень Гомерової «Іліади», але до нас дійшла тільки пер­та, надрукована свого часу в альманаху «Складка* (кн. 1, 1887), упорядкованому Володимиром Александровим. У 90-х роках у львівському журналі «Правда» було опуб­ліковано в його перекладі десять пісень з першої частини «Божественної комедії» Данте. Та особливо вагомий внесок Самійленка в українську інтерпретацію творчості фран­цузьких класиків — Беранже, П'єра Лашамбоді, Анрі-Огюста Барб'є, бельгійського поета Еміля Верхарна.

Микола Зеров, з'ясовуючи становлення Самійленка як поета, характеризуючи особливості його стилю, вказував на вплив творчості Михайла Лєрмонтова і як приклад^ ff наводив строфу із поезії Самійленка «Людськість»: (•- \? Найкращі пориви, гарячі почуття Розсікли ми ножем холодним міркування І склали ми собі розмірене життя Без глибини думок, без сили поривання.

Як і оригінальна творчість, переклади Самійленка, що збагатили українську поезію, засвідчують високу культуру художнього мислення нашого майстра. Безперечно, досвід Са-мійленка як вдумливого інтерпретатора поетичного сло ва позитивно позначився на піднесенні перекладацької справи в Україні, коли на цій ділягяаі вашої культури З'явилися такі майстри, як Микола Зсров, Максим Рталь ський, Павло Филипович. Борис Т єн, Григорій Кочур Самійленко залишив також прекрасні переклади драма

ЗО»

тичних творів Жана Батіста Мольєра («Тартюф», «Ску-Q пар», «Шлюб з примусу», «Жорж Данден», «Лікар не по .Y) волі»), Бомарше («Шалений день, або Одруження Фіга-\ ро»). Йому належать переклади яскравих явищ західно­європейської прози — творів француза Анатоля Франса, іспанця Вісенте Бласко Ібаньєса, американця Френсіса Брет Гарта.

Самійленко розширив тематичні обрії української гу­мористично-сатиричної прози та публіцистики. Ця грань таланту письменника особливо розкрилася в перше деся­тиріччя нашого віку, коли в жанрах сатиричного опові­дання, памфлету, гуморески, фейлетону Самійленко ви­кривав облудність царизму, показував чорносотенне єство його захисників («Як я перейшов од слова... до думки», «Патріот», «Про душі, про п'яти та інші речі»).

Гумористична обдарованість Самійленка позначилася й на його драматичних творах — комедіях і веселих роз­важальних сценах «Драма без горілки», «Дядькова хвороба», в яких висміюються примхливі забаганки тих панків, які демонстративно хизувалися своїм «демокра­тизмом», графоманськими писаннями, своїми намірами прислужитися рідній культурі. Широкі соціальні узагаль­нення в алегоричній формі характеризують фантазію-са­тиру «У Гайхан-бея», де порушено проблеми пересліду­вання царськими сатрапами української преси, заборони української мови. Перу Самійленка також належить вір­шована драма «Чураївна», в якій знову (мається на увазі неослабний інтерес українських письменників до образу Марусі Чурай і її творчості) обігруються мотиви народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», автором якої вважається легендарна поетеса середини XVII ст. Маруся Чурай. Хоч до опрацювання мотивів і образів пісні вже раніше зверталися Кирило Тополя («Ча­ри»), Володимир Александров («Не ходи, Грицю, на ве­чорниці»), Григорій Бораківський («Маруся Чурай — українська піснетворка»), Михайло Старицький («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), проте Самійленко знай­шов новий підхід до опрацювання традиційної теми, що виявилося в проектуванні історичних подій на українську дійсність кінця XIX ст. Драма «Чураївна» викликає ін­терес також своїм мовним колоритом, в якому поєд­налося зворушливе, емоційне слово з іскрометним доте­пом.

Художня спадщина Самійленка витримала іспит часу, а це е переконливим свідченням її досконалості.

9S»

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

Висвітлюючи життєвий і творчий шлях Самійленка, доведіть спра­ведливість Франкового спостереження про те, що мистецька, творча особистість поета представляє «тип... будущини». Аргументуйте свою відповідь біографічними фактами і характерними уривками з творів поета.

Як ви розумієте мікрообраз Самійленка «Хай тільки кожен об­робить своє невеличкеє поле»? Який зміст вкладав поет у цю думку?

Що ви знаєте про гурток київської творчої молоді «Плеяда»? Використайте у відповіді спогади сучасників про Лесю Українку, літе­ратурознавчі праці про Самійленка.

Як ставить і розв'язує Самійленко проблему ролі поета і поезії в громадському житті? Хто з його сучасників також звертався до згаданої теми? Проведіть відповідні зіставлення їхніх творів.

Проаналізуйте поезії Самійленка, присвячені пам'яті Тараса Шев­ченка. Хто ще з українських поетів відгукнувся на його смерть, присвячував свої твори його пам'яті? Продекламуйте ці поезії на уроці. Підготуйте реферат «Поетична Шевченкіана».

Доведіть, що іронія є однією з характерних особливостей стилю Самійленка. Проти яких суспільних явищ спрямований пафос сатиричних віршів поета? Відповідаючи, використовуйте текстовий матеріал, кон­кретно коментуйте окремі мікрообрази.

Чим було зумовлене висміювання Самійленком українських псев-допатріотів? Пригадайте, що вам відомо про розгортання українського національно-культурного руху. Процитуйте вірші Самійленка, в яких порушується тема псевдопатріотизму, доведіть майстерність сатири­чного осуду ліберальних балакунів. Хто ще з українських письменників того часу торкався згаданої теми?

З'ясуйте місце творчості Самійленка в українській поезії кінця XIX — перших десятиріч XX ст. Який внесок письменника у збагачення рідної літератури через переклади творчості зарубіжних авторів?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бабишкін О. Володимир Самійленко // Самійленко В. Твори: В 2 т.— К„ 1958.— Т. 1.

Бабишкін О. Володимир Самійленко: Літ.-критичний на­рис.— К., 1963.

Бондар М. Творчість Володимира Самійленка // Самій­ленко В. Твори.— К„ 1990.

Г о лом б Л. Особа і суспільство в українській ліриці кінця XIX — початку XX ст.— Львів, 1988.

Гончарук М. Українська сатира періоду революції 1905 — 1907 років.— К., 1966.

311

З е ров М. Володимир Свмійленко і український гумор // Зеров М. Твори. В 2 т.— К., 1990.— Т. 2.

К а с пр у к А. Володимир Самійлеяко // Історія української літератури: У 8 т.— К., 1969.— Т. 4.— Кн. 2.

Согребеяиик В. Володимир Самійленко: До 125-річчя від аяя народження.— К., 1988.

Рильський М. Володимир Самійленко // Рильський М. Зібр. творів; У 20 т.— К., 1986.— Т. 12.

Франко I. Володимир Самійленко: Проба характеристики // Франко І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1982.— Т. 37.

Чорнопиский М. Володимир Самійленко // Самійлен­ко В. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Перэ-сшви та переклади. Статті та спогади.— К., 1990.